Відмінності між версіями «Губенко Тихон Павлович»

Версія за 20:14, 24 лютого 2023

*Губенко Тихон Павлович
Тихон Губенко
Ім'я при народженні	Тихон
Дата народження	26 серпня 1896 р.
Місце народження	м. Конотоп
Помер	8 квітня 1971 р.
Поховання	Личаківський цвинтар
Громадянство	УРСР
Національність	українець
Alma mater	Київський політехнічний інститут
Дата закінчення	1927 р.
Науковий ступінь	доктор технічних наук
Дата присвоєння н.с.	1955 р.
Вчене звання	професор
Дата присвоєння в.з.	1950 р.
Почесні звання	Заслужений діяч науки і техніки Узбецької РСР
Державні нагороди	відзнаки і грамоти СРСР

Тихон Павлович Губенко – український науковець, видатний вчений у галузі електричних машин і електроприводу.

Коротка біографія і професійна діяльність

Народився 26 серпня 1896 р. у м. Конотоп Сумської області.

Закінчив Конотопське комерційне училище (1913). У 1914 р. вступив до електромеханічного відділення Петроградського політехнічного інституту. Навчання перервав у зв’язку з призовом до армії у 1916. р. Упродовж 1920–1921 рр. працював учителем трудової школи (1920–1921).

У 1922 р. став студентом Київського політехнічного інституту. Після завершення навчання (1927) обіймав посаду молодшого викладача, потім – доцента кафедри електричних машин.

Заарештований і засуджений військовим трибуналом Київського округу (грудень 1930). Звільнений у липні 1931 р., згодом – реабілітований.

Працював на посаді старшого інженера абонентної служби в Харкові (1931). Цього ж року перейшов у Харківський електротехнічний інститут (ХЕТІ). З 1932 р. – виконувач обов’язків завідувача кафедри електрообладнання промислових підприємств Харківського електротехнічного інституту. У 1935 р. – професор цієї кафедри.

З 1938 р. – виконувач обов’язків завідувача кафедри у Середньоазійському індустріальному інституті (тепер Національний університет Узбекистану імені М. Улугбека).

Під час Другої світової війни – на громадських засадах начальник Проектного бюро металургійного заводу «Узбексталь» у м. Беговат. З 1941 по 1947 рр. – член Президії і вчений секретар Ради Узбецького Науково-інформаційного технічного товариства. За сумісництвом – професор кафедри Ленінградського електротехнічного інституту (1942–1944). У 1944 р. вченому присвоєно звання «Заслужений діяч науки і техніки Узбецької РСР».

Упродовж 1945–1947 рр. – на посаді професора і завідувача кафедри Ташкентського авіаційного інституту. За сумісництвом – завідувач сектора промислової енергетики Енергетичного інституту АН УзРСР.

У 1947 р. переведений до Львівського політехнічного інституту (ЛПІ) на посаду завідувача кафедри електричних машин. Кандидатську дисертацію «Динамическое торможение индукционных машин» захистив у 1949 р. У 1950 р. затверджений професором кафедри електричних машин і апаратів (одна із витоків кафедри електромехатроніки та комп'ютеризованих електромеханічних систем).

Після захисту докторської дисертації «Индукционная машина в тормозном режиме» у 1955 р. отримав науковий ступінь доктора технічних наук.

Упродовж 1956–1959 рр. – декан енергетичного факультету ЛПІ. Був науковим консультантом (з 1947 р.) лабораторії автоматики і автоматизованих електроприводів та машинознавства (НДЛ-4), яка внесла значний вклад в автоматизацію процесів буріння і нафтобудування.

Під керівництвом вченого підготовлено 40 наукових працівників, 34 із них – для Львівського політехнічного інституту. Кафедра, очолювана Тихоном Павловичем, стала однією із провідних в інституті. Науковець був депутатом Львівської міської ради.

Помер 8 квітня 1971 р. Похований на Личаківськрму цвинтарі.

Нагороди

Почесна грамота Президії Верховної Ради УзРСР (1944); звання «Заслужений діяч науки і техніки Узбецької РСР» (1944); грамота Республіканського комітету союзу вищої школи і наукових установ УзРСР за участь у проектуванні металургійного комбінату (1949), інші відзнаки СРСР.