Губенко Тихон Павлович

Матеріал з Electronic Encyclopedia of Lviv Polytechnic
Перейти до: навігація, пошук
*Губенко Тихон Павлович
Губенко Тихон Павлович.jpg
Тихон Губенко
Ім'я при народженні Тихон
Дата народження 25 серпня 1896 р.
Місце народження м. Конотоп
Помер 8 квітня 1971 р.

Поховання Личаківський цвинтар
Дружина Виноградова Клотільда Єміліївна
Діти Губенко Валерій Тихонович
Громадянство УРСР
Національність українець
Alma mater Київський політехнічний інститут
Дата закінчення 1927 р.
Галузь наукових інтересів регулювання швидкості та гальмування індукційних машин, векторні діаграми синхронних машин
Науковий ступінь доктор технічних наук
Дата присвоєння н.с. 4 лютого 1956 р.
Вчене звання професор
Дата присвоєння в.з. 1950 р.
Почесні звання Заслужений діяч науки і техніки Узбецької РСР
Державні нагороди медаль «За доблестный труд в Великой Отечественной Войне», Срібна медаль ВДНГ СРСР, орден Леніна, інші відзнаки і грамоти СРСР

Тихон Павлович Губенко – український науковець, видатний вчений у галузі електричних машин і електроприводу.

Коротка біографія і професійна діяльність

Народився 25 серпня 1896 р. у м. Конотоп Сумської області в сім’ї робітника-слюсаря конотопських залізничних мастерень. У 1906 р. закінчив церковно-парафіяльну школу ім. М. В. Гоголя.

У 1913 р. із золотою медаллю завершив навчання у Конотопському комерційному училищі. Цього ж року вступив до кораблебудівного відділення Санкт-Петербурзького політехнічного інституту, та навчання довелося припинити через хворобу.[1]

У 1914 р. Тихона знову прийнято до Петроградського політехнічного інституту на електромеханічне відділення. Навчання знову було перервано у зв’язку з призовом до армії у 1916 р. Демобілізований у травні 1918 р. у званні прапорщика.[1]

З серпня 1918 р. працював у видавничому відділі Дніпровської спілки споживчих товариств на посадах коректора, старшого коректора і заступника завідувача відділу.

Упродовж 1920–1921 рр. – учитель і завідувач Паволочської трудової школи.

З осені 1921 р. – районний технік-інструктор при Сквирському відділі народного господарства.

Від 1922 р. продовжив навчання вже в Київському політехнічному інституті (КПІ), яке завершив 01.04.1927 р. Цього ж року отримав посаду молодшого викладача, потім – доцента кафедри електричних машин.

Заарештований і засуджений військовим трибуналом Київського округу (грудень 1930). Звільнений у липні 1931 р. Справу про звинувачення Т. П. Губенка переглянуто військовим трибуналом Київського військового округу 22 березня 1959 р. Науковця повністю реабілітовано.[1]

Працював на посаді старшого інженера абонентної служби в Харкові (1931). Цього ж року перейшов у Харківський електротехнічний інститут (ХЕТІ). З 1932 р. – виконувач обов’язків завідувача кафедри електрообладнання промислових підприємств Харківського електротехнічного інституту. У 1935 р. – професор цієї кафедри.

З 1938 р. – виконувач обов’язків завідувача кафедри у Середньоазійському індустріальному інституті (тепер Національний університет Узбекистану імені М. Улугбека).

Під час Другої світової війни – на громадських засадах начальник Проектного бюро металургійного заводу «Узбексталь» у м. Беговат. З 1941 по 1947 рр. – член Президії і вчений секретар Ради Узбецького Науково-інформаційного технічного товариства. За сумісництвом – професор кафедри Ленінградського електротехнічного інституту (1942–1944). У 1944 р. вченому присвоєно звання «Заслужений діяч науки і техніки Узбецької РСР».

Упродовж 1945–1947 рр. – на посаді професора і завідувача кафедри Ташкентського авіаційного інституту. За сумісництвом – завідувач сектора промислової енергетики Енергетичного інституту АН УзРСР.[2]

З вересня 1947 р. переведений до Львівського політехнічного інституту (ЛПІ) на посаду завідувача кафедри електричних машин.[1] Кандидатську дисертацію «Динамическое торможение индукционных машин» захистив у 1949 р., 18 березня 1949 р. ортимав науковий ступінь кандидата технічних наук. У 1950 р. затверджений професором кафедри електричних машин і апаратів (однієї із витоків кафедри електромехатроніки та комп'ютеризованих електромеханічних систем).

Захист докторської дисертації «Индукционная машина в тормозном режиме» відбувся у Московському енергетичному інституті 25 листопада 1955 р. Після захисту, у 1956 р., отримав науковий ступінь доктора технічних наук.[1]

Упродовж 1956–1959 рр. – декан енергетичного факультету ЛПІ.

Тихон Губенко читав у ЛПІ теоретичні курси лекцій «електричні машини» та «спеціальний курс електричних машин», керував семінарами для аспірантів. Під його керівництвом 40 осіб захистили кандидатські дисертації.

Кафедра електричних машин і апаратів, очолювана Тихоном Павловичем, стала потужним науково-педагогічним колективом, що проводив велику наукову роботу в галузях машинобудування і автоматизації виробничих процесів.

Науковець був головою об’єднаної Вченої Ради електромеханічного та енергетичного факультетів.

Керував лабораторією автоматики і автоматизованого електроприводу (НДЛ-4) Львівського політехнічного інституту, що проводила значні дослідження автоматизації процесів буріння і нафтобудування. Очолював лабораторію автоматизованого електроприводу Інституту машинознавства і автоматики Академії Наук УРСР (тепер Фізико-механічний інститут ім. Г. В. Карпенка НАН України).

Був членом постійних комісій при Державному комітеті з координації науково-дослідних робіт СРСР і УРСР.

Виступав з лекціями і доповідями на заводах, науково-технічних конференціях у масштабі республіки і країни. Т. Губенка, безпартійного, рекомендовано ректоратом і партійною організацією ЛПІ для читання лекцій у Чехословацькій Соціалістичній Республіці, Болгарії і Польській Народної республіці.[1]

Користувався заслуженим високим науковим і педагогічним авторитетом серед професорсько-викладацького і студентського складу інституту. Плодотворну науково-педагогічну і інженерну роботу поєднував із суспільною діяльністю інституту і міста. Упродовж багатьох років (з 1955) його обирали депутатом Львівської міської Ради. Був членом правління обласного відділу Товариства розповсюдження політичних і наукових знань.

Дружиною Тихона Павловича була француженка Клотільда Еміліївна Виноградова, 1900 р. народження. Працювала у Львівському державному університеті ім. І. Франка з 1952 р. Тривалий часу очолювала кафедру німецької філології. Відома як висококваліфікований спеціаліст у галузі іноземних мов (французької та німецької). Подружжя мешкало за адресою: Львів, вул. Суворова 7, кв. 2.[1] Відомим вченим, фахівцем у галузі електроенергетичних і електромеханічних систем став їх син – Губенко Валерій Тихонович.

Помер Т. Губенко 8 квітня 1971 р. Похований на Личаківському цвинтарі.

Нагороди

Почесна грамота Президії Верховної Ради УзРСР (1944) – за роботу в області електрообладнання оборонних промислових об’єктів; звання «Заслужений діяч науки і техніки Узбецької РСР» (1944) – за видатний вклад у розвиток енергетики і електропромисловості Узбекистану; медаль «За доблестный труд в Великой Отечественной Войне»; грамота Республіканського комітету союзу вищої школи і наукових установ УзРСР (1949) – за участь у проектуванні металургійного комбінату; Срібна медаль ВДНГ СРСР – за впровадження автоматичного електроприводу подавання долота; орден Леніна – за наукову роботу і виховання інженерних кадрів (1961); численні подяки і грамоти, інші відзнаки СРСР. [1]

Наукова діяльність

Основний напрям наукових досліджень – регулювання швидкості та гальмування індукційних машин, векторні діаграми синхронних машин.

Т. Губенко розробив метод колових діаграм для одержання механічних характеристик індукційних двигунів, конструкції автоматизованого електроприводу для буріння свердловин.[3]

З 1949 р. колектив працівників енергетичного факультету під керівництвом Т. Губенка проводив велику науково-дослідну роботу з автоматизації буріння нафтових свердловин та дослідження з інших актуальних напрямків розробок.

Досліджуючи різні режими електричних машин (тормозні режими індукційної машини, теплові режимів, перехідні режими при ударному збудженні), складних систем автоматичного регулювання, що включають ланцюги з розподіленим параметрами та ін., Тихон Губенко створив власну наукову школу.
Векторные диаграммы и построение статических характеристик синхронных машин
У викладацькому складі кафедри електричних машин і апаратів та кафедри електроприводу і автоматизації промислового обладнання електромеханічного факультету ЛПІ переважали, в основному, учні Тихона Павловича.[1]

Для дисертацій, що захищені під його керівництвом, характерні актуальність і високий науковий рівень.

Наукова діяльність вченого тісно пов’язана з виробництвом. Систематично надавав допомогу промисловим підприємствам шляхом консультацій і участі в удосконаленні їх технічного забезпечення.

Лабораторія автоматики і автоматизованого електроприводу в ЛПІ, керована Т. Губенком, зробила потужний вклад у втілення автоматизації процесів буріння і нафтовидобування та створення нових електричних машин. Впровадження результатів науково-дослідних робіт лабораторії мало важливе народногосподарське значення. Так, наприклад, застосування регуляторів подання бурового інструмента дало підвищення продуктивності праці при проведенні свердловин до 10–12 відсотків. Впровадження систем телемеханізації і диспетчеризації в нафтовидобуванні на нафтопромислових підприємствах Прикарпаття і в Радченкові (Полтавська область) дозволило підвищити
Збірник наукових праць Львівського політехнічного інституту «Материалы радиоэлектроники и электрические машины»
продуктивність праці на 15 відсотків.[1]

У Львові під керівництвом Т. Губенка було створено науковий центр союзного значення з проблем автоматизації процесів буріння.

Професор був відповідальним редактором збірників праць Львівського політехнічного інституту «Материалы радиоэлектроники и электрические машины», «Питання теорії та регулювання електричних машин», «Вопросы теории электрических и магнитных цепей». Входив до складу редколегії всесоюзного журналу «Электричество» та республіканського міжвідомчого науково-технічного збірника «Электромашиностроение и электрооборудование».

Вагомий внесок Т. Губенка і в теорію асинхронних і синхронних електричних машин і в область електротехніки загалом. Його праці на тему геометричних місць струмів індукційних машин і векторних діаграм синхронних машин отримали широке визнання вченими в галузі електромашинобудування, зокрема, монографія «Векторные диаграммы и построение статических характеристик синхронных машин» (1966).

Вісник Львівського політехнічного інституту «Питання теорії та регулювання електричних машин»
Автор понад 100 наук. робіт. Серед них: «Система Кремера и Шербиуса (их сравнение)» (1926); «Испытание турбогенератора 1000 квт ЛМЗ» (1930); «Одиночный электромоторный привод сахарных центрифуг» (1930); «Проблема улучшения коефициента мощности» (1930); «Выбор маховика и построение нагрузочных диаграмм для группы Леонарда-Ильгнера» (1936); «Нахождение мощностей двигателей для механизмов с кривошипной передачей» (1936); «Графический метод построения искусственных характеристик постоянного тока» (1938); «Индукционная машина в тормозном режиме» (1941); «Торможение индукционного двигателя при помощи синхронного возбудителя» (1941); «Некоторые вопросы эксплуатации синхронных двигателей в промышленности» (1945); «К вопросу классификации нагрузочных диаграмм электрического привода» (1947); «Упрощение асинхронного пуска синхронных двигателей» (1947); «Влияние изменения напряжения на работу асинхронных машин» (1948); «Исследование нагрева синхронного двигателя на поршневом компрессоре» (1948); «Исследование синхронного компенсатора Ташкентского бумкомбината» (1948); «Исследование синхронного привода поршневого компрессора на заводе № 702» (1948);
Республіканський міжвідомчий науково-технічний збірник «Электромашиностроение и электрооборудование»
«Круговая диаграмма при динамическом торможении индукционного двигателя» (1948); «Определение потерь холостого хода станков методом выбега (самоотторжения)» (1948); «Пуск индукционного двигателя в функции частоты скольжения» (1948); «Особенности автоматизации электропривода бурения нефтяных скважин» (1952); «Условия, знание которых необходимо при осуществлении автоматизации бурения нефтяных скважин» (1953); «Геометрическое место токов индукционных машин» (1955); Неискажение симметрии стартерной обмотки индукционной машины» (1955); «Векторная дмаграмма синхронных машин с насыщенной магнитной цепью» (1962); «Новые экспериментальные работы ЛПИ по автоматизации и диспетчеризации процессов буреня» (1962); «Трансформаторный преобразователь частоты и числа фаз с бесконтактным переключателем» (1966).

Автор 8 свідоцтв на винаходи, а саме: «Торможение индукционного двигателя при помощи синхронного возбудителя» (1941); « Универсальная схема включения индукционного двигателя» (1941); «Перевод системы Кремера через синхронизм» (1946); «Устройство для автоматической подачи электрода при дуговой сварке» (1947); «Устройство для измерения угла внутреннего сдвига фаз синхронной машины» (1947); «Устройство для регистрации угла внутреннкго сдвига в электрических синхронных машинах» (1947); «Устройство для торможения и реверсирования асинхронных двигателей» (1947); «Ваттгониограф – изобретение для снятия угловой характеристики синхронных машин» (1961).[1]

Бібліографія Тихона Губенка

Примітки

  1. 1,00 1,01 1,02 1,03 1,04 1,05 1,06 1,07 1,08 1,09 1,10 Архів Національного університету «Львівська політехніка». Відділ кадрів. Ф. Р-120. Спр. 97. 135 с.
  2. Буцко М. І. Відомі вчені Державного університету «Львівська політехніка» 1844–1994 : біогр. довід. Львів : Вид-во Держ. ун-ту «Львів політехніка», 1994. С. 44–47.
  3. Енциклопедія сучасної України

(с) Дану статтю підготувала завідувач сектора НТБ Войтович Ірина Остапівна