Моторний Андрій Данилович

Моторний Андрій Данилович *
Андрій Моторний
Ім'я при народженні	Андрій
Дата народження	10 грудня 1891 р.
Місце народження	с. Сушки Полтавської губернії.
Помер	26 лютого 1964 р. м. Львів
Поховання	Личаківський цвинтар
Батько	Моторний Данило Деомидович
Матір	Тетяна Францівна з роду Гумелів
Громадянство	УРСР
Національність	українець
Alma mater	Костянтинівський Межовий інститут
Дата закінчення	1921 р.
Спеціальність	межовий інженер
Галузь наукових інтересів	геодезія, фотограммметрія, картографія
Науковий ступінь	доктор технічних наук
Дата присвоєння н.с.	1960 р.
Вчене звання	професор
Дата присвоєння в.з.	1961 р.
Державні нагороди	медаль «За доблестный труд в Великой Отечественной войне 1941–1945 годов», медаль «За трудовую доблесть» та інші відзнаки СРСР

Андрій Данилович Моторний – український науковець, видатний фахівець у галузі геодезії, один з засновників української геодезичної школи.

Коротка біографія і професійна діяльність

Народився 10 грудня 1891 р. у багатодітній родині с. Сушки Золотоніського повіту Полтавської губернії (нині – Канівського району Черкаської області). Село засноване реєстровими козаками.

Батько – Данило Деомидович походив із старовинного роду реєстрових козаків. Мати – Тетяна Францівна походила з родини Гумелів, яка дала народу найвидатнішого українського і російського індолога академіка AH CPCP О. П. Баранникова.

У дев’ятирічному віці пішов до парафіяльної школи, перетвореної згодом на шестикласне міське училище, а з 20 серпня 1903 р. – на трикласне міське училище (приватна прогімназія Тутолміна). Після третього класу училища, який за програмою навчання відповідав четвертому класові гімназії, Андрій у 1906 р. вступив у п’ятий клас восьмирічної чоловічої гімназії, відкритої Золотоніським земством, яку закінчиву 1913 р.

Склав вступні іспити і був зарахований студентом Імператорського університету св. Володимира у Києві (тепер – Київський національний університет ім. Т. Шевченка), але, бажав стати межовим інженером і вступив до Межового інституту у Москві (тепер – Московский государственный университет геодезии и картографии). Стипендії не вистачало через дорожнечу, спричинену війною, тому, часто голодував.

З 16 серпня 1916 р. до листопада 1920 р. в навчанні була перерва, викликана Першою світовою війною, революційним переворотом, німецькою окупацією України, а, потім, війною з московитами, що її називали громадянською війною.

Перебуваючи в Золотоноші полюбив театр і грав у виставах аматорського драматичного гуртка на сцені театру Маринича-Яковенка (нині – районний будинок культури), де постановником спектаклів був Володимир Война. У гуртку (1918) познайомився з майбутньою видатною українською актрисою Наталією Ужвій.

Студент А. Моторний викладав математику в українській гімназії (8 грудня 1918 – 20 липня 1920) с. Мойсинці Полтавської губернії (тепер – с. Придніпровське Чорнобаївського району Черкаської області).

Згідно з Ухвалою Ради народних комісарів Української соціалістичної радянської республіки (УСРР) від 5 червня 1920 р. «Про прискорений випуск інженерів» А. Моторний повернувся до Москви продовжити навчання. Був ученем відомого члена-кореспондента Російської академії наук та ректора Межового інституту Ф. М. Красовського.

Після завершення навчання (1921) працював геодезистом у Ямальській полярній експедиції в Західному Сибіру. З листопада 1921 р. викладав математику, геодезію, меліорацію та земельне законодавство у сільськогосподарському технікумі в м. Золотоноша, а впродовж 1922–1924 рр. очолював цю установу.

Одружився 3 серпня 1923 р. з Єлизаветою Євдокимівною Кучеренко, уродженкою с. Богодухівка, нині Чорнобаївського району Черкаської області. Її сім’я, що мала близькі родинні зв’язки із знаменитим українським борцем Іваном Піддубним не уникла розкуркулення і заслання.

У 1924 р. сільськогосподарський технікум у Золотоноші було закрито, А. Моторного відряджено Наркоматом освіти УРСР у Чернігів, де з він очолював індустріально-агрономічний технікум (25 грудня 1924 – листопад 1925). Після реорганізації цієї установи у Чернігівський землеустрійний технікум (ЧЗТ) ім. Г. І. Петровського, вченого призначили його директором і викладачем геодезії.

З листопада 1927 р. працював старшим викладачем кафедри геодезії Харківського геодезичного і землевпорядного інституту (ХГЗІ). У 1930 р. – доцент кафедри геодезії і заступник директора з навчальної роботи Харківського геодезичного інституту (ХГІ). У той же час (1927–1931) – інженер-геодезист на виробництві. Тоді ж в родині народились діти: син Володимир (1929 р. н.), потім – знаний у світі вчений-славіст, професор Львівського Національного університету ім. І. Я. Франка, і дочка Зоя (1931–1942).

З 1934 р. Харківський геодезичний інститут разом із Науково-дослідним інститутом геодезії і картографії увійшов на правах геодезичного факультету до Харківського інженерно-будівельного інституту (ХІБІ), і Андрій Данилович став деканом факультету та доцентом кафедри геодезії.

У 1940 р. захистив кандидатську дисертацію на тему «Аналіз джерел накопичення помилок при складанні фотоплану і дослідження точності його планової геодезичної основи при контурно-комбінованому аерозніманні масштабу 1:50 000».

У жовтні 1941 р., коли нацистська армія наблизилась до Харкова, родина Моторних евакуювалась у Казахстан. Працював головою ревізійної комісії колгоспу (до квітня 1942 р.) в с. Пролетарка Західно-Казахстанськоїобласті. Потім його відкликали в м. Уральськ у Південне аерогеодезичне підприємство ГУГК при РНК СРСР, де займав посаду інспектора ВТК шостого загону в Західно-Казахстанській і Чкаловській областях. Його робота стала вагомим внеском у забезпечення армії СРСР картографічними матеріалами.

Після звільнення України від німецьких нацистів А. Моторний очолив геодезичний факультет і кафедру геодезії Харківського гірничо-індустріального інституту (до 1944 р. – ХІБІ). 5 січня 1945 р. А. Моторного відрядили до Львова у політехнічний інститут для створення геодезичного факультету.

17 січня 1945 р. призначений деканом факультету водного і шляхового будівництва і завідувачем кафедри геодезії Львівського політехнічного інституту.

На шляху організації факультету геодезії виникли чималі труднощі. Не вистачало навчальних посібників, геодезичних приладів. Викладачі, в основному, з Геодезичного відділення колишньої Львівськоїполітехніки (серед них – Едмунд Вільчкевич, Юзеф Різнер, Міхал Францішек Пашкевіч, Мєчіслав Врона, Валенти Шпунар та ін.), більшість з яких, згодом, репатріювали до Польщі.

Андрій Данилович взяв на себе організаційні клопоти. Підприємства ГУГК при РНК СРСР виділили прилади, МІІГАіК та Ленінградське військово-топографічне училище прислали близько 200 підручників зі спеціальних дисциплін. З ХІБІ та Новосибірського інституту геодезії, аерофотознімання і картографії (НІІГАіК) прибули викладачі: доценти О. І. Кобилін, М. К. Мигаль, М. І. Груздьов, старші викладачі П. Т. Бугай, О. С. Лисичанський, О. О. Горін, О. С. Колосова-Єгорова, Є. С. Гаврилова та інші. Розпочали роботу кафедри астрономії і вищої геодезії (завідувач – доцент О. І. Кобилін), фотограмметрії (завідувач – доцент М. І. Груздьов) та картографії (завідувач – старший викладач О. С. Лисичанський). Відкрито астрономо-геодезичну і картографічну спеціальності. А. Д. Моторного призначено деканом новоствореного факультету 28 жовтня 1946 р.

1947 р. відбулася реорганізація факультету. Кафедру картографії було приєднано до кафедри астрономії і вищої геодезії, кафедру фотограмметрії – до кафедри геодезії. У 1950 р. картографо-геодезичну спеціальність було замінено спеціальністю «наземно-польова геодезія». Ще через рік геодезичний факультет об’єднали з геологорозвідувальним факультетом.

У 1947 р. на геодезичному факультеті виникло студентське наукове товариство, і А. Моторний став його науковим керівником.

Залишив керівництво факультетом у 1950 р. і зосередився на роботі кафедри.

Андрій Данилович був одним з небагатьох, хто читав лекції українською мовою. Завжди був у курсі наукових новин. Йому допомагало добре знання німецької і французької мов. Вивчав англійську. Щорічно передплачував вітчизняні та іноземні наукові часописи, наприклад: «Геодезия и картография», «Vermessungstechnik», «Przegląd geodezyjny» і «Geodetický a kartografický obzor».

17 червня 1958 р. А. Моторний захистив докторську дисертацію на тему «Нові системи ланцюгів у полігонометрії».

Рішенням ВАК СРСР А. Д. Моторному у 1960 р. присвоєно науковий ступінь доктора технічних наук, потім – вчене звання професора.

Будучи очільником кафедри геодезії (1945–1964), вчений працював за сумісництвом старшим науковим співробітником НДС-22 (з 1961).

Під його керівництвом захистили дисертації Д. І. Масліч (1957), А. Л. Островський (1959 ), П. І. Конюхов (1965).

За участі вченого було створене Львівське відділення Всесоюзного астрономо-геодезичного товариства при АН СРСР, яке він очолив (1962). На цій посаді А. Моторний намагався відкрити у Львові планетарій. На базі (ЛьвіВАГТ) виникло Львівське астрономо-геодезичне товариство (ЛАГТ) 15 січня 1993 р.

Помер 26 лютого 1964 р. Похований на Личаківському кладовищі у Львові.

Нагороди та членство

Знак «Отличнику геодезии и картографии» (1939); знак «Отличнику геодезии и картографии» (1942); медаль «За доблестный труд в Великой Отечественной войне 1941–1945 годов» (1946); медаль «За трудовую доблесть» (1961).

За визначні успіхи в науковій і педагогічній діяльності та видатні заслуги перед Львівською політехнікою і з нагоди проголошення незалежності Української Народної Республіки та соборності України, вже в незалежній Україні, професор А. Д. Моторний посмертно нагороджений Почесною грамотою Державного університету «Львівська політехніка» 20 січня1995 р. Почесну грамоту передав його сину професору В. А. Моторному ректор професор Юрій Рудавський.

А. Моторний очолював Львівське відділення Всесоюзного астрономо-геодезичного товариства при АН СРСР (з 1962).

Ушанування пам’яті

Учень вченого, художник і старший викладач кафедри В. В. Тиханич (1911–1973) написав його портрет (1964), який зберігається на кафедрі геодезії.

На геодезичному факультеті відбулися «Геодезичні читання» (10 грудня 1991), присвячені 100-річчю з дня народження професора А. Д. Моторного, за участю його сина, відомого славіста професора В. А. Моторного.

Українське товариство геодезії, аерокосмічного знімання і картографії, що виникло у березні 1991 р. (нині – Українське товариство геодезії і картографії) встановило стипендію ім. А. Д. Моторного для кращих студентів факультету геодезії Львівської політехніки. Нажаль, потім виплату стипендій через економічну кризу було призупинено.

Наукова діяльність

Напрями наукових досліджень – джерела помилок при складанні планів масштабу 1:50 000 за результатами контурно-комбінованого методу знімання, питання фотограмметрії, систем ланок в полігонометрії, відомих тепер як засічки Моторного.

Запропонував своє аналітичне рішення знаменитої задачі Снелліуса-Потенота.

Став одним із засновників української геодезичної школи і української геодезичної термінології.

Організатор першої наукової геодезичної експедиції в районі м. Берегове Закарпатської області (серпень-вересень 1954), про яку залишив спогади у «Щоденнику», що зберігається в його особистому архіві. Саме з цієї експедиції почались дослідження впливу атмосферної рефракції на геодезичні виміри і виросла славнозвісна львівська школа рефракції.

Серед його учнів – видатні вчені, державні діячі, відомі інженери і народні артисти: академік НАН України Я .С. Яцків, академік АН Молдови М. Р . Андронатій, заступник Голови Верховної Ради СРСР Г. С. Таразевич, директор Полтавської гравіметричної обсерваторії В. Г. Булацен. Професори і доценти: А. Л. Островський, І. Ф. Монін, П. І. Баран, Х. В. Бурштинська, П. Д. Двуліт, Б. М. Джуман, О. Л. Дорожинський, Я. М. Костецька, П. В. Павлів, І. С. Тревого та М. І. Кравцов, Д. І. Масліч, Л. С. Хижак, А. Є. Філіпов, Р. С. Сидорик, М. І. Русин, В. О. Коваленко, Д. Н. Кавунець, І. Н. Кметко, І. М. Гудз, В. П. Новосельська, М. А. Куцериб, М. К. Дрок, В. В. Киричук, Р. М. Тартачинський, Б. Т. Тлустяк, А. Ю. Федоріщев та інші. Керівники геодезичного виробництва: О. М. Колесник, П. М. Шевчук, М. В. Марчак, М. В. Смутюк, К. П. Балицький, С. І. Гузовський, художній керівник Львівської державної академічної чоловічої хорової капели «Дударик», народний артист України М. Л. Кацал та інші. Всі названі і неназвані учні А. Д. Моторного створюють сьогодні українську і, зокрема, львівську геодезичну школу.

Автор наукових праць і підручників з геодезії, фоторгамметрії, картографії, педагогіки. Зокрема, першого в Україні підручника з геодезії українською мовою «Нижча геодезія. Частина друга. Мензульне здіймання» (1933), що і до сьогодні має значення, особливо, для розвитку української геодезичної термінології.

Російсько-український геодезичний словник

Саме через відсутність української термінології вчений десятиліттями працював над укладанням російсько-українського геодезичного словника. Упродовж десятиліть він збирав та упорядковував лексичний матеріал для українського геодезичного словника. Через різні перешкоди за життя науковця словник так і не побачив світ. «Російсько-український геодезичний словник» вийшов лише у 1994 р. завдяки зусиллям групи ентузіастів під керівництвом доцента кафедри геодезії Державного університету «Львівська політехніка» Володимира Літинського.

Більшість з наукових праць Андрія Моторного недоступна, або, маловідома сучасним українським дослідникам. Деякі втрачено під час Другої світової війни. У 1960 р.в «Научных записках ЛПИ» готували до публікації статтю А. Моторного «К истории высшего геодезического образования наУкраине (1919–1959)». Однак, з невідомих причин, так і не була опублікована. Збереглися лише її гранки.

Серед відомих його публікацій: «Методика проведення практичних і лабораторних занять з геодезії» (1939); Задача Потенота – решение способом последовательных приближений (1941); Необходимая точность полевых работ при привязке аэроснимков масштаба сьемки 1 : 50 000 (1941); «Аналіз джерел помилок при складанні фото плану масштабу1:50000» (1947); Методика и техника контроля геодезических и топографических работ (1947); «Наукові роботи працівників геодезичного факультету» (1947); «Задача Потенота (аналитическое решение)» (1949); «Методика преподавания летней академической практики по геодезии во Львовском политехническом институте» (1951).