Величко Юрій Теофанович

*Величко Юрій Теофанович
Юрій Величко
Ім'я при народженні	Юрій
Дата народження	24 жовтня 1903 р.
Місце народження	с. Літиня Самбірського повіту
Помер	16 серпня 1979 р. Львів
Поховання	с. Рудно, поблизу Львова
Громадянство	УРСР
Національність	українець
Alma mater	Данцизька вища політехнічна школа
Дата закінчення	1929 р.
Спеціальність	інженер-електротехнік
Галузь наукових інтересів	електричні мережі, лінійні електричні та радіотехнічні кола
Науковий ступінь	доктор наук
Дата присвоєння н.с.	липень 1953 р.
Вчене звання	професор
Дата присвоєння в.з.	грудень 1954 р.

Величко Юрій Теофанович – український науковець, видатний фахівець у галузі радіотехніки.

Коротка біографія і професійна діяльність

Народився в Австроугорщині 24 жовтня 1903 у с. Літиня Самбірського повіту, Галичина (нині – Дрогобицького району Львівської області).

Початкову школу закінчив у сусідньому селі Колодруби. Навчався у Самбірській та Стрийській гімназіях. У 1918–1920 рр. перебував в лавах УГА та УНР.

У період польської окупації (1921–1939), у 1921 р. завершив навчання у Львівській Академічній гімназії.

У червні 1922 р. закінчив торгівельні курси і курси Українського таємного університету у Львові. У вересні 1922 р. переїхав у Польщу (м. Данциґ, нині – Ґданськ). Працював робітником на суднобудівній верфі (грудень 1922 – березень 1923), помічником бухгалтера в Українському банку (червень – вересень 1923) у Ґданську.

Восени 1923 р. вступив на електромеханічний курс Данцизької вищої політехнічної школи (Politechnika Gdańska). Під час навчання на 1–3 курсах двічі повертався на сезонні роботи у Галичину, де працював електриком на пром. підприємствах: „Bracia Horodyscy“ (липень – жовтень 1924) і „Perkins, Macintosh & Zdanowicz“ (листопад 1925 – квітень 1926) у м. Стрию.

У липні 1929 р. отримав диплом інженера-електротехніка згаданого вишу і повернувся до Львова. Працював головним інженером кондитерської фірми „Фортуна Нова“ (липень – грудень 1931). У листопаді 1932 р. став головним бухгалтером-економістом Львівського будівельного кооперативу інженерних робіт, при якому створив лабораторію для перевірки та ремонту радіоапаратури. Водночас працював начальником відділу радіоцеху Е-КОМП.

У період першої більшовицької окупації (1939–1941), у жовтні 1939 р. під час Народних зборів Західної України був стенографістом виступів. З 1 січня 1940 р. працював у Львівському державному університеті, асистентом кафедри фізики (січень – червень 1941) і брав участь у створенні першого електронного мікроскопа.

Під час німецької окупації Львова (1941–1944) ЛДУ був ліквідований, і з 1 липня 1941 р. Юрій Величко працює начальником господарського відділу Львівської електростанції на Персенківці. Як тільки були відкриті Технічні фахові курси в приміщеннях Львівської політехніки, з 1 січня 1942 р. був прийнятий на посаду доцента. Величко читав лекції з теоретичної радіотехніки для студентів групи «слабких струмів». Юрій Теофанович читав лекції українською мовою, хоча обов’язковою була німецька. Але таку вимогу обминала також більшість польських професорів. З липня 1944 р. – старший викладач кафедри радіотехніки.

13 травня 1942 р. Юрія Величка обрано дійсним членом Наукового товариства ім.Шевченка на пропозицію Математично-природописно-лікарської секції. Його кандидатуру висунув голова МПЛС НТШ В. Левицький за поданням Технічної комісії НТШ, і затвердив підпільний Виділ (президію) НТШ, який нелегально діяв у час окупації.

Впродовж 1946–1975 рр. – завідувач кафедри Львівського політехнічного інституту (до 1948 мала назву кафедри радіотехніки, 1948–1956 – кафедра теоретичних основ радіотехніки, а з 1956 – кафедра теоретичної радіотехніки та радіовимірювання).

1947 р. у Київському політехнічному інституті захистив кандидатську дисертацію „Спряження коливальних кіл у супергетеродинному приймачі“, у січні 1948 р. отримав вчене звання доцента.

У червні 1950 р. захистив докторську дисертацію „Теорія прохідного чотириполюсника“. З лютого 1952 р. – завідувач кафедри теоретичних основ радіотехніки. У липні 1953 р. Юрію Величку надано науковий ступінь доктора технічних наук, а в грудні 1954 – вчене звання професора.

Один із засновників і декан (1953–1958) радіотехнічного факультету Львівського політехнічного інституту.

З лютого 1976 р. – напосаді професора кафедри теоретичної радіотехніки та радіовимірювання, з лютого 1978 р. – професора-консультанта цієї кафедри.

Виступав з лекціями у вишах та конструкторських бюро СРСР: у Ленінградському електротехнічному інституті (березень 1968), Запорізькій філії „КБ-електропривід“ (1970), Томському інституті автоматизованих систем керування і електроніки (1974), Вільнюському політехнічному інституті (червень 1975), Чернівському державному університеті (весна 1978).

Під його керівництвом 10 осіб захистили кандидатські дисертації.

Нагороди та відзнаки: почесна грамота Центральної ради „ТСОАВІАХІМ“ (1947), почесний радист СРСР (1954), почесні грамоти Президії Верховної Ради УРСР (1956, 1964), член виконкому Львівської міської ради (1957–1965), член Центрального комітету ДТСААФ СРСР (1958–1962), ювілейний знак Президії АН СРСР (1959), почесний знак ДТСААФ (1961), медаль „За трудову відзнаку“ (1963), почесний член НТТРЕЗ СРСР ім. О. С. Попова (1963), грамота Міністерства вищої і середньої спеціальної освіти СРСР (1967).

Помер 16 серпня 1979 р. Похований у с. Рудно під Львовом.

Наукова діяльність

Напрям наукових досліджень – теорія та аналіз лінійних електричних і радіотехніних кіл, теоретична радіотехніка та радіовимірювання, розробка української електрорадіотехнічної термінології.

Розробив теорію прохідного чотириполюсника, що базується на універсальній «плаваючій матриці» з широкими можливостями в практиці аналізу.

Один із організаторів видання журналу «Теоретическая радиотехника» і член редколегії. Також, постійний член редколегії видань: „Известия высших учебных заведений МО и ССО СССР“, „Радиотехника“ (Москва).