Губенко Тихон Павлович
| *Губенко Тихон Павлович | |
 Тихон Губенко | |
| Ім'я при народженні | Тихон |
|---|---|
| Дата народження | 25 серпня 1896 р. |
| Місце народження | м. Конотоп |
| Помер | 8 квітня 1971 р. |
| Поховання | Личаківський цвинтар |
| Дружина | Виноградова Клотільда Єміліївна |
| Громадянство | УРСР |
| Національність | українець |
| Alma mater | Київський політехнічний інститут |
| Дата закінчення | 1927 р. |
| Галузь наукових інтересів | регулювання швидкості та гальмування індукційних машин, векторні діаграми синхронних машин |
| Науковий ступінь | доктор технічних наук |
| Дата присвоєння н.с. | 4 лютого 1956 р. |
| Вчене звання | професор |
| Дата присвоєння в.з. | 1950 р. |
| Почесні звання | Заслужений діяч науки і техніки Узбецької РСР |
| Державні нагороди | медаль «За доблестный труд в Великой Отечественной Войне», Срібна медаль ВДНГ СРСР, орден Леніна, інші відзнаки і грамоти СРСР |
Тихон Павлович Губенко – український науковець, видатний вчений у галузі електричних машин і електроприводу.
Коротка біографія і професійна діяльність
Народився 25 серпня 1896 р. у м. Конотоп Сумської області в сім’ї робітника-слюсаря конотопських залізничних мастерень. У 1906 р. закінчив церковно-парафіяльну школу ім. М. В. Гоголя.
У 1913 р. із золотою медаллю завершив навчання у Конотопському комерційному училищі. Цього ж року вступив до кораблебудівного відділення Санкт-Петербурзького політехнічного інституту, та навчання довелося припинити через хворобу.[1]
У 1914 р. Тихона знову прийнято до Петроградського політехнічного інституту на електромеханічне відділення. Навчання знову було перервано у зв’язку з призовом до армії у 1916 р. Демобілізований у травні 1918 р. у званні прапорщика.[1]
З серпня 1918 р. працював у видавничому відділі Дніпровської спілки споживчих товариств на посадах коректора, старшого коректора і заступника завідувача відділу.
Упродовж 1920–1921 рр. – учитель і завідувач Паволочської трудової школи.
З осені 1921 р. – районний технік-інструктор при Сквирському відділі народного господарства.
Від 1922 р. продовжив навчання вже в Київському політехнічному інституті (КПІ), яке завершив 01.04.1927 р. Цього ж року отримав посаду молодшого викладача, потім – доцента кафедри електричних машин.
Заарештований і засуджений військовим трибуналом Київського округу (грудень 1930). Звільнений у липні 1931 р. Справу про звинувачення Т. П. Губенка переглянуто військовим трибуналом Київського військового округу 22 березня 1959 р. Науковця повністю реабілітовано.[1]
Працював на посаді старшого інженера абонентної служби в Харкові (1931). Цього ж року перейшов у Харківський електротехнічний інститут (ХЕТІ). З 1932 р. – виконувач обов’язків завідувача кафедри електрообладнання промислових підприємств Харківського електротехнічного інституту. У 1935 р. – професор цієї кафедри.
З 1938 р. – виконувач обов’язків завідувача кафедри у Середньоазійському індустріальному інституті (тепер Національний університет Узбекистану імені М. Улугбека).
Під час Другої світової війни – на громадських засадах начальник Проектного бюро металургійного заводу «Узбексталь» у м. Беговат. З 1941 по 1947 рр. – член Президії і вчений секретар Ради Узбецького Науково-інформаційного технічного товариства. За сумісництвом – професор кафедри Ленінградського електротехнічного інституту (1942–1944). У 1944 р. вченому присвоєно звання «Заслужений діяч науки і техніки Узбецької РСР».
Упродовж 1945–1947 рр. – на посаді професора і завідувача кафедри Ташкентського авіаційного інституту. За сумісництвом – завідувач сектора промислової енергетики Енергетичного інституту АН УзРСР.[2]
З вересня 1947 р. переведений до Львівського політехнічного інституту (ЛПІ) на посаду завідувача кафедри електричних машин.[1] Кандидатську дисертацію «Динамическое торможение индукционных машин» захистив у 1949 р., 18 березня 1949 р. ортимав науковий ступінь кандидата технічних наук. У 1950 р. затверджений професором кафедри електричних машин і апаратів (однієї із витоків кафедри електромехатроніки та комп'ютеризованих електромеханічних систем).
Захист докторської дисертації «Индукционная машина в тормозном режиме» відбувся у Московському енергетичному інституті 25 листопада 1955 р. Після захисту, у 1956 р., отримав науковий ступінь доктора технічних наук.[1]
Упродовж 1956–1959 рр. – декан енергетичного факультету ЛПІ.
Тихон Губенко читав у ЛПІ теоретичні курси лекцій «електричні машини» та «спеціальний курс електричних машин», керував семінарами для аспірантів. Під його керівництвом 40 осіб захистили кандидатські дисертації.
Кафедра електричних машин і апаратів, очолювана Тихоном Павловичем, стала потужним науково-педагогічним колективом, що проводив велику наукову роботу в галузях машинобудування і автоматизації виробничих процесів.
Науковець був головою об’єднаної Вченої Ради електромеханічного та енергетичного факультетів.
Керував у ЛПІ лабораторією автоматики і автоматизованого електроприводу (НДЛ-4), що проводила значні дослідження автоматизації процесів буріння і нафтобудування. Очолював лабораторію автоматизованого електроприводу Інституту машинознавства і автоматики Академії Наук УРСР.
Був членом постійних комісій при Державному комітеті з координації науково-дослідних робіт СРСР і УРСР.
Виступав з лекціями і доповідями на заводах, науково-технічних конференціях у масштабі республіки і країни. Т. Губенка, безпартійного, рекомендовано ректоратом і партійною організацією ЛПІ для читання лекцій у Чехословацькій Соціалістичній Республіці, Болгарії і Польській Народної республіці.[1]
Брав активну участь в суспільному житті інституту і міста. Упродовж багатьох років його обирали депутатом Львівської міської Ради.
Педагогічна і наукова діяльність Т. Губенка отримала вагоме визнання серед вчених.
Дружиною Тихона Павловича була француженка Виноградова Клотільда Єміліївна, 1900 р. народження. Працювала у Львівському державному університеті ім. І. Франка з 1952 р. Упродовж тривалого часу очолювала кафедру німецької філології. Відома як висококваліфікований спеціаліст у галузі іноземних мов (французької та німецької). Подружжя мешкало за адресою: Львів, вул. Суворова 7, кв. 2.[1]
Помер Т. Губенко 8 квітня 1971 р. Похований на Личаківському цвинтарі.
Нагороди
Почесна грамота Президії Верховної Ради УзРСР (1944) – за роботу в області електрообладнання оборонних промислових об’єктів; звання «Заслужений діяч науки і техніки Узбецької РСР» (1944) – за видатний вклад у розвиток енергетики і електропромисловості Узбекистану; грамота Республіканського комітету союзу вищої школи і наукових установ УзРСР (1949) – за участь у проектуванні металургійного комбінату; інші відзнаки СРСР.[1]
Наукова діяльність
Напрям наукових досліджень – регулювання швидкості та гальмування індукційних машин, векторних діаграм синхронних машин.
Розроблено метод колових діаграм для одержання механічних характеристик індукційних двигунів, конструкції автоматизованого електроприводу для буріння свердловин.[3]
З 1949 р. колектив працівників енергетичного факультету під керівництвом Т. Губенка проводив велику науково-дослідну роботу з автоматизації буріння нафтових свердловин та дослідження з інших актуальних напрямків розробок.
Досліджуючи різні режими електричних машин (тормозні режими індукційної машини, теплові режимів, перехідні режими при ударному збудженні), складних систем автоматичного регулювання, що включають ланцюги з розподіленим параметрами та ін., Тихон Губенко створив власну наукову школу.[1]
Автор понад 100 наук. робіт і понад, зокрема: «Торможение индукционного двигателя при помощи синхронного возбуждителя» (1941); «Побочные потери при вращательном бурении нефтяных скважин» (1953); Неискажение симметрии стартерной обмотки индукционной машины» (1955); «Геометрическое место токов индукционных машин» (1955).
Автор 8 свідоцтв на винаходи, зокрема: «Устройство для торможения и реверсирования асинхронных двигателей» (1947); «Устройство для автоматической подачи электрода при дуговой сварке» (1947); «Ваттгониограф – изобретения для снятия угловой характеристики синхронных машин автор» (1961).[1]
Примітки
- ↑ 1,0 1,1 1,2 1,3 1,4 1,5 1,6 1,7 1,8 1,9 Архів Національного університету «Львівська політехніка». Відділ кадрів. Ф. Р-120. Спр. 135.
- ↑ Буцко М. І. Відомі вчені Державного університету «Львівська політехніка» 1844–1994 : біогр. довід. Львів : Вид-во Держ. ун-ту «Львів політехніка», 1994. С. 44–47.
- ↑ Енциклопедія сучасної України
