Губенко Тихон Павлович
| *Губенко Тихон Павлович | |
 Тихон Губенко | |
| Ім'я при народженні | Тихон |
|---|---|
| Дата народження | 26 серпня 1896 р. |
| Місце народження | м. Конотоп |
| Помер | 8 квітня 1971 р. |
| Поховання | Личаківський цвинтар |
| Громадянство | УРСР |
| Національність | українець |
| Alma mater | Київський політехнічний інститут |
| Дата закінчення | 1927 р. |
| Галузь наукових інтересів | регулювання швидкості та гальмування індукційних машин, векторні діаграми синхронних машин |
| Науковий ступінь | доктор технічних наук |
| Дата присвоєння н.с. | 1955 р. |
| Вчене звання | професор |
| Дата присвоєння в.з. | 1950 р. |
| Почесні звання | Заслужений діяч науки і техніки Узбецької РСР |
| Державні нагороди | відзнаки і грамоти СРСР |
Тихон Павлович Губенко – український науковець, видатний вчений у галузі електричних машин і електроприводу.
Коротка біографія і професійна діяльність
Народився 26 серпня 1896 р. у м. Конотоп Сумської області.
Закінчив Конотопське комерційне училище (1913). У 1914 р. вступив до електромеханічного відділення Петроградського політехнічного інституту. Навчання перервав у зв’язку з призовом до армії у 1916. р. Упродовж 1920–1921 рр. працював учителем трудової школи (1920–1921).
У 1922 р. став студентом Київського політехнічного інституту. Після завершення навчання (1927) обіймав посаду молодшого викладача, потім – доцента кафедри електричних машин.
Заарештований і засуджений військовим трибуналом Київського округу (грудень 1930). Звільнений у липні 1931 р., згодом – реабілітований.
Працював на посаді старшого інженера абонентної служби в Харкові (1931). Цього ж року перейшов у Харківський електротехнічний інститут (ХЕТІ). З 1932 р. – виконувач обов’язків завідувача кафедри електрообладнання промислових підприємств Харківського електротехнічного інституту. У 1935 р. – професор цієї кафедри.
З 1938 р. – виконувач обов’язків завідувача кафедри у Середньоазійському індустріальному інституті (тепер Національний університет Узбекистану імені М. Улугбека).
Під час Другої світової війни – на громадських засадах начальник Проектного бюро металургійного заводу «Узбексталь» у м. Беговат. З 1941 по 1947 рр. – член Президії і вчений секретар Ради Узбецького Науково-інформаційного технічного товариства. За сумісництвом – професор кафедри Ленінградського електротехнічного інституту (1942–1944). У 1944 р. вченому присвоєно звання «Заслужений діяч науки і техніки Узбецької РСР».
Упродовж 1945–1947 рр. – на посаді професора і завідувача кафедри Ташкентського авіаційного інституту. За сумісництвом – завідувач сектора промислової енергетики Енергетичного інституту АН УзРСР.
У 1947 р. переведений до Львівського політехнічного інституту (ЛПІ) на посаду завідувача кафедри електричних машин. Кандидатську дисертацію «Динамическое торможение индукционных машин» захистив у 1949 р. У 1950 р. затверджений професором кафедри електричних машин і апаратів (однієї із витоків кафедри електромехатроніки та комп'ютеризованих електромеханічних систем).
Після захисту докторської дисертації «Индукционная машина в тормозном режиме» у 1955 р. отримав науковий ступінь доктора технічних наук.
Упродовж 1956–1959 рр. – декан енергетичного факультету ЛПІ. Був науковим консультантом (з 1947 р.) лабораторії автоматики і автоматизованих електроприводів та машинознавства (НДЛ-4), яка внесла значний вклад в автоматизацію процесів буріння і нафтобудування.
Під керівництвом вченого підготовлено 40 наукових працівників, 34 із них – для Львівського політехнічного інституту. Кафедра, очолювана Тихоном Павловичем, стала однією із провідних в інституті. Науковець був депутатом Львівської міської ради.
Помер 8 квітня 1971 р. Похований на Личаківськрму цвинтарі.
Нагороди
Почесна грамота Президії Верховної Ради УзРСР (1944); звання «Заслужений діяч науки і техніки Узбецької РСР» (1944); грамота Республіканського комітету союзу вищої школи і наукових установ УзРСР за участь у проектуванні металургійного комбінату (1949), інші відзнаки СРСР.
Наукова діяльність
Напрям наукових досліджень – регулювання швидкості та гальмування індукційних машин, векторних діаграм синхронних машин. Автор понад 100 наук. робіт і понад, зокрема: «Торможение индукционного двигателя при помощи синхронного возбуждителя» (1941); «Побочные потери при вращательном бурении нефтяных скважин» (1953); Неискажение симметрии стартерной обмотки индукционной машины» (1955); «Геометрическое место токов индукционных машин» (1955). Автор 8 свідоцтв на винаходи, зокрема: «Устройство для торможения и реверсирования асинхронных двигателей» (1947); «Устройство для автоматической подачи электрода при дуговой сварке» (1947); «Ваттгониограф – изобретения для снятия угловой характеристики синхронных машин автор» (1961).
