Відмінності між версіями «Губенко Тихон Павлович»
(→Коротка біографія і професійна діяльність) |
(→Коротка біографія і професійна діяльність) |
||
Рядок 67: | Рядок 67: | ||
У 1947 р. переведений до Львівського політехнічного інституту на посаду завідувача кафедри електричних машин. | У 1947 р. переведений до Львівського політехнічного інституту на посаду завідувача кафедри електричних машин. | ||
Кандидатську дисертацію «Динамическое торможение индукционных машин» захистив у 1949 р. У 1950 р. затверджений професором кафедри електричних машин і апаратів. | Кандидатську дисертацію «Динамическое торможение индукционных машин» захистив у 1949 р. У 1950 р. затверджений професором кафедри електричних машин і апаратів. | ||
− | |||
Після захисту докторської дисертації «Индукционная машина в тормозном режиме» у 1955 р. отримав науковий ступінь доктора технічних наук. | Після захисту докторської дисертації «Индукционная машина в тормозном режиме» у 1955 р. отримав науковий ступінь доктора технічних наук. |
Версія за 16:26, 24 лютого 2023
Тихон Павлович Губенко – український науковець, видатний вчений у галузі електричних машин і електроприводу.
Коротка біографія і професійна діяльність
Народився 26 серпня 1896 р. у м. Конотопі Сумської області.
Закінчив Конотопське комерційне училище (1913). У 1914 р. вступив до електромеханічного відділення Петроградського політехнічного інституту. Навчання перервав у зв’язку з призовом до армії у 1916. р. Упродовж 1920–1921 рр. працював учителем трудової школи (1920–1921).
У 1922 р. став студентом Київського політехнічного інституту (КПІ). Після завершення навчання (1927) обіймав посаду молодшого викладача, потім – доцента кафедри електричних машин.
Заарештований і засуджений військовим трибуналом Київського округу (грудень 1930). Звільнений у липні 1931 р., згодом – реабілітований.
Працював на посаді старшого інженера абонентної служби в Харкові (1931). Цього ж року перейшов у Харківський електротехнічний інститут. З 1932 р. – виконувач обов’язків завідувача кафедри електрообладнання промислових підприємств Харківського електротехнічного інституту. У 1935 р. – професор цієї кафедри.
З 1938 р. – виконувач обов’язків завідувача кафедри у Середньоазійському індустріальному інституті.
Під час Другої світової війни – на громадських засадах начальник Проектного бюро металургійного заводу «Узбексталь» у м. Беговат (Бекабад). З 1941 по 1947 рр. – член Президії і вчений секретар Ради Узбецького Науково-інформаційного технічного товариства. За сумісництвом – професор кафедри Ленінградського електротехнічного інституту (1942–1944). У 1944 р. вченому присвоєно звання «Заслужений діяч науки і техніки Узбецької РСР».
Упродовж 1945–1947 рр. – на посаді професора і завідувача кафедри Ташкентського авіаційного інституту. За сумісництвом – завідувач сектора промислової енергетики Енергетичного інституту АН УзРСР.
У 1947 р. переведений до Львівського політехнічного інституту на посаду завідувача кафедри електричних машин. Кандидатську дисертацію «Динамическое торможение индукционных машин» захистив у 1949 р. У 1950 р. затверджений професором кафедри електричних машин і апаратів.
Після захисту докторської дисертації «Индукционная машина в тормозном режиме» у 1955 р. отримав науковий ступінь доктора технічних наук.
Упродовж 1956–1959 рр. – декан енергетичного факультету Львівської політехніки. Був науковим консультантом (з 1947 р.) лабораторії автоматики і автоматизованих електроприводів та машинознавства (НДЛ-4), яка внесла значний вклад в автоматизацію процесів буріння і нафтобудування.
Під керівництвом вченого підготовлено 40 наукових працівників, 34 із них – для Львівського політехнічного інституту. Кафедра, очолювана Тихоном Павловичем, стала однією із провідних в інституті. Науковець був депутатом Львівської міської ради.
Помер 8 квітня 1971 р. Похований на Личаківськрму цвинтарі.