Відмінності між версіями «Величко Юрій Теофанович»
(→Примітки) |
|||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
{{Особа | {{Особа | ||
| − | | П.І.Б = | + | | П.І.Б =Величко Юрій Теофанович |
| Зображення (фото) =портрет 1.jpg | | Зображення (фото) =портрет 1.jpg | ||
| Підпис зображення (фото) =Юрій Величко | | Підпис зображення (фото) =Юрій Величко | ||
Версія за 18:53, 1 грудня 2021
| Величко Юрій Теофанович | |
 Юрій Величко | |
| Ім'я при народженні | Юрій |
|---|---|
| Дата народження | 24 жовтня 1903 р. |
| Місце народження | с. Літиня Самбірського повіту, Австро-Угорщина |
| Помер | 16 серпня 1979 р. Львів |
| Поховання | с. Рудно, поблизу Львова |
| Громадянство | УРСР |
| Національність | українець |
| Alma mater | Данцизька вища політехнічна школа |
| Дата закінчення | 1929 р. |
| Спеціальність | інженер-електротехнік |
| Галузь наукових інтересів | електричні мережі, лінійні електричні та радіотехнічні кола |
| Науковий ступінь | доктор наук |
| Дата присвоєння н.с. | липень 1953 р. |
| Вчене звання | професор |
| Дата присвоєння в.з. | грудень 1954 р. |
| Державні нагороди | медаль „За трудову відзнаку“ та інші відзнаки і почесні звання СРСР |
Величко Юрій Теофанович – український науковець, видатний фахівець у галузі радіотехніки.
Зміст
Коротка біографія і професійна діяльність
Народився в Австро-Угорщині 24 жовтня 1903 у багатодітній родині с. Літиня Самбірського повіту, Галичина (нині – Дрогобицького району Львівської області). Батько – священник. Мати – вчителька (згодом директор сільської школи).
Початкову школу закінчив у сусідньому селі Колодруби. Навчався у Самбірській та Стрийській гімназіях. У 1918–1920 рр. перебував в лавах УГА та УНР.[1]
У період панування Польщі на Галичині (1921–1939), у 1921 р. завершив навчання у Львівській Академічній гімназії.
У червні 1922 р. закінчив торгівельні курси і курси Українського таємного університету у Львові. У вересні 1922 р. переїхав у Польщу (м. Данциґ, нині – Ґданськ). Працював робітником на суднобудівній верфі (грудень 1922 – березень 1923), помічником бухгалтера в Українському банку (червень – вересень 1923) у Ґданську.[2]
Восени 1923 р. вступив на електромеханічний курс Данцизької вищої політехнічної школи (Politechnika Gdańska). Під час навчання на 1–3 курсах двічі повертався на сезонні роботи у Галичину, де працював електриком на пром. підприємствах: „Bracia Horodyscy“ (липень – жовтень 1924) і „Perkins, Macintosh & Zdanowicz“ (листопад 1925 – квітень 1926) у м. Стрию.[2]
У липні 1929 р. отримав диплом інженера-електротехніка і повернувся до Львова. Працював головним інженером львівської фірми „Фортуна Нова“ (липень – грудень 1931). У листопаді 1932 р. став головним бухгалтером-економістом Львівського будівельного кооперативу інженерних робіт, при якому створив лабораторію для перевірки та ремонту радіоапаратури. Водночас працював начальником відділу радіоцеху Е-КОМП.[2]
У період встановлення більшовицької влади (1939–1941), у жовтні 1939 р. під час Народних зборів Західної України був стенографістом виступів. З 1 січня 1940 р. працював у Львівському державному університеті, асистентом кафедри фізики (січень – червень 1941) і брав участь у створенні першого електронного мікроскопа.
Під час Другої світової війни (1941–1944) ЛДУ був ліквідований, і з 1 липня 1941 р. Юрій Величко працює начальником господарського відділу Львівської електростанції на Персенківці. Як тільки були відкриті Технічні фахові курси в приміщеннях Львівської політехніки, з 1 січня 1942 р. був прийнятий на посаду доцента. Величко читав лекції з теоретичної радіотехніки для студентів групи «слабких струмів». Юрій Теофанович читав лекції українською мовою, хоча обов’язковою була німецька. Але таку вимогу обминала також більшість польських професорів.[2] З липня 1944 р. – старший викладач кафедри радіотехніки.
13 травня 1942 р. Юрія Величка обрано дійсним членом Наукового товариства ім.Шевченка на пропозицію Математично-природописно-лікарської секції. Його кандидатуру висунув голова МПЛС НТШ В. Левицький за поданням Технічної комісії НТШ, і затвердив підпільний Виділ (президію) НТШ, який нелегально діяв у час окупації.
Впродовж 1946–1975 рр. – завідувач кафедри Львівського політехнічного інституту (до 1948 мала назву кафедри радіотехніки, 1948–1956 – кафедра теоретичних основ радіотехніки, а з 1956 – кафедра теоретичної радіотехніки та радіовимірювання).
1947 р. у Київському політехнічному інституті захистив кандидатську дисертацію „Супряження коливальних кіл у супергетеродинному приймачі“, у січні 1948 р. отримав вчене звання доцента.
У червні 1950 р. захистив докторську дисертацію „Теорія прохідного чотириполюсника“. З лютого 1952 р. – завідувач кафедри теоретичних основ радіотехніки. У липні 1953 р. Юрію Величку надано науковий ступінь доктора технічних наук, а в грудні 1954 – вчене звання професора.
Один із засновників і декан (1953–1958) радіотехнічного факультету Львівського політехнічного інституту.[3]
З лютого 1976 р. – напосаді професора кафедри теоретичної радіотехніки та радіовимірювання, з лютого 1978 р. – професора-консультанта цієї кафедри.
Виступав з лекціями у навчальних закладах та конструкторських бюро СРСР: у Ленінградському електротехнічному інституті (березень 1968), Запорізькій філії „КБ-електропривід“ (1970), Томському інституті автоматизованих систем керування і електроніки (1974), Вільнюському політехнічному інституті (червень 1975), Чернівському державному університеті (весна 1978).
Під його керівництвом 10 осіб захистили кандидатські дисертації.[4]
Помер 16 серпня 1979 р. Похований у с. Рудно під Львовом.
Нагороди та членство
Почесна грамота Центральної ради „ТСОАВІАХІМ“, член обласної ради радіоклубу у Львівській області (1947); Почесний радист СРСР (1954); Знак, ДТСААФ СРСР «За активну роботу» (1956); почесні грамоти Президії Верховної Ради УРСР (1956, 1964), член виконкому Львівської міської ради (1957–1965), член Центрального комітету ДТСААФ СРСР (1958–1962); Ювілейний знак Президії Академії наук УРСР до дня народження О. С. Попова (1959); Почетный знак ДОСААФ СССР(1961); медаль „За трудовое отличие“ (1963); диплом почесного члена НТТРЕЗ СРСР ім. О. С. Попова (1963); грамота Министерства высшего і среднего специального образования СССР (1967); медаль «Ветеран труда» (1979).[5]
Ушанування пам’яті
Рішенням Ради радіотехнічного факультету Львівської політехніки приизначено стипендію ім професора Ю. Т. Величка (1996).
На честь 95-річчя від дня народження Ю. Т. Величка у Львівській політехніці: встановлено меморіальну дошку на вшануванні пам’яті професора; відкрито аудиторію ім. професора Ю. Т. Величка; в його робочому кабінеті створено музей його праць та власноручно зроблених ним приладів (1998). Рішенням Львівської міської ради одну з вулиць Львова переіменовано на вулицю професора Ю. Т. Величка (1999).
Наукова діяльність
Напрям наукових досліджень – теорія та аналіз лінійних електричних і радіотехнічних кіл, теоретична радіотехніка та радіовимірювання, розробка української електрорадіотехнічної термінології.
Діяльність вченого припала на час корінних змін в уявленні про фізику електромагнітних процесів. Ю. Величко переглянув, доповнив і сформулював нові поняття і системи понять у фізиці.
Розробив найповнішу донині теорію прохідного чотириполюсника, що базується на універсальній «плаваючій матриці» з широкими можливостями в практиці аналізу.[6] Результати досліджень опубліковано у науковій праці «Прохідні чотириполюсники» (1958).
Однин із перших, хто запровадив у практику нову методику аналізу електричних кіл за допомогою вузлових напруг і струмів.
Питання стійкості електрорадіотехнічних пристроїв розглядав за його макромоделлю, як цілісну систему. Довів, що досліджувальний об’єкт необхідно описувати, сприймаючи його як активний плаваючий багатополюсник з відліком напруг і струмів відносно довільної точки.
Запропонував електричну математичну модель доповнити новою змінною – потужністю невидимої сторони досліджуваного об’єкта. Це дало змогу розрахувати потужність енергетичного потоку, що виходить повз вузли електричного кола.[7]
Володіючи практично всіма європейським мовами, професор знав усе, що стосувалось його спеціальності, ознайомлюючись в оригіналі із працями зарубіжних вчених.[8]
Упроваджував українську мову в навчальний процес, у технічну термінологію, в наукові публікації.[9] Згуртував колектив і став одним із авторів і редакторів "Російсько-українського електрорадіотехнічного словника" (1961). Завдяки авторитету Ю. Величка на радіотехнічному факультеті виходив збірник наукових праць українською мовою.
«Теоретичні основи радіотехнічних мереж» (1966) – фундаментальна праця, призначена для студентів та аспірантів. Як вказав сам автор у передмові до першої частини, українська термінологія використовується згідно з академічним «Російсько-українським електрорадіотехнічним словником». Другу частину «Теоретичних основ радіотехнічних мереж» завершити він не встиг.
Ю. Величко – постійний член редколегії видання: „Известия высших учебных заведений СССР. Радиоэлектроника“, республіканських міжвідомчих збірників „«Теоретическая электротехника», «Отбор и передача информации».
Є автором понад 200 наукових праць. Серед них: «Новий вигляд рівнянь для розрахунку котушок на задану самоіндуктивність» (1955); «Умова стійкості безконечно довгого ланцюга керованих чотириполюсників» (1956); «Матрицева теорія транзисторного підсилювача» (1957); «Таблиці до посібника. Теоретичні основи радіотехнічних мереж»; (1967); «Плавучі трансформаторні мережі» (1968); «Пути развития методов расчета радиоэлектронных цепей» (1969); «Tension, current and power analysis in radioelectronic networks by matrices, graphs and equivalent circuits”; (1970). «Про потужність у багатополюснику» (1974).
Вчений секретар міжгалузевої обласної ради науково-технічних товариств УРСР (1968). Учасник Першого (1968) та Другого (1974) Міжнародних симпозіумів „Літня школа“ з теорії електроних зв’язків (м. Прага, Чехословаччина).
Бібліографія Юрія Величка
Примітки
- ↑ Бардила Т. І., Воробкевич А. Ю., Захарія Й. А. Професор Юрій Величко і прогрес теоретичної радіотехніки / Міністерство освіти і науки України, Національний університет "Львівська політехніка". Львів : Вид-во Львів. політехніки, 2018. С. 11.
- ↑ 2,0 2,1 2,2 2,3 Енциклопедія НТШ
- ↑ Виступ ректора Національного університету «Львівська політехніка» проф. Ю. К. Рудавського на відкритті меморіальної дошки, присвяченої пам’яті Ю. Т. Величка // Юрій Теофанович Величко : біобібліогр. покажч. / Національний університет "Львівська політехніка" ; [уклад.: Г. Щитинська, Л. Левандівський ; за ред. О. Шишки]. Львів : Вид-во Нац. ун-ту "Львівська політехніка", 2003. С. 7–8.
- ↑ Буцко М. І. Відомі вчені Державного університету «Львівська політехніка» 1844–1994 : біогр. довід. Львів : Вид-во Держ. ун-ту «Львів політехніка», 1994. С. 34–36.
- ↑ Основні дати життя і діяльності професора Ю. Т. Величка – одного з засновників радіотенічного факультету (1952 р.) у Львівській політехніці // Юрій Теофанович Величко : біобібліогр. покажч. / Національний університет "Львівська політехніка" ; [уклад.: Г. Щитинська, Л. Левандівський ; за ред. О. Шишки]. Львів : Вид-во Нац. ун-ту "Львівська політехніка", 2003. С. 14–22
- ↑ Енциклопедія сучасної України
- ↑ Бардила Т. Професор Юрій Величко – видатний вчений і громадський діяч // Юрій Теофанович Величко : біобібліогр. покажч. / Національний університет "Львівська політехніка" ; [уклад.: Г. Щитинська, Л. Левандівський ; за ред. О. Шишки]. Львів : Вид-во Нац. ун-ту "Львівська політехніка", 2003. С. 31–37.
- ↑ Малюта О. Останній аспірант // Юрій Теофанович Величко : біобібліогр. покажч. / Національний університет "Львівська політехніка" ; [уклад.: Г. Щитинська, Л. Левандівський ; за ред. О. Шишки]. Львів : Вид-во Нац. ун-ту "Львівська політехніка", 2003. С. 40–41.
- ↑ Мандзій Б. А. Вступне слово // Бардила Т. І., Воробкевич А. Ю., Захарія Й. А. Професор Юрій Величко і прогрес теоретичної радіотехніки / Міністерство освіти і науки України, Національний університет "Львівська політехніка". Львів : Вид-во Львів. політехніки, 2018. С. 1–6.
(с) Дану статтю підготувала завідувач сектору НТБ Войтович Ірина Остапівна
