Відмінності між версіями «Губенко Тихон Павлович»
(→Коротка біографія і професійна діяльність) |
(→Наукова діяльність) |
||
| (Не показано 68 проміжних версій цього користувача) | |||
| Рядок 16: | Рядок 16: | ||
| Батько = | | Батько = | ||
| Матір = | | Матір = | ||
| − | | Дружина = | + | | Дружина = Виноградова Клотільда Єміліївна |
| Чоловік = | | Чоловік = | ||
| − | | Діти = | + | | Діти = Губенко Валерій Тихонович |
| Відомі родичі = | | Відомі родичі = | ||
| Громадянство = УРСР | | Громадянство = УРСР | ||
| Рядок 38: | Рядок 38: | ||
| Поточне місце роботи = | | Поточне місце роботи = | ||
| Почесні звання = Заслужений діяч науки і техніки Узбецької РСР | | Почесні звання = Заслужений діяч науки і техніки Узбецької РСР | ||
| − | | Державні нагороди = відзнаки і грамоти СРСР | + | | Державні нагороди = медаль «За доблестный труд в Великой Отечественной Войне», Срібна медаль ВДНГ СРСР, орден Леніна, інші відзнаки і грамоти СРСР |
| + | |||
| Підпис = | | Підпис = | ||
| Сторінка на lp_edu_ua = | | Сторінка на lp_edu_ua = | ||
| Рядок 50: | Рядок 51: | ||
У 1906 р. закінчив церковно-парафіяльну школу ім. М. В. Гоголя. | У 1906 р. закінчив церковно-парафіяльну школу ім. М. В. Гоголя. | ||
| − | У 1913 р. із золотою медаллю завершив навчання у Конотопському комерційному училищі. Цього ж року вступив до кораблебудівного відділення [https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D1%82-%D0%9F%D0%B5%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B1%D1%83%D1%80%D0%B7%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D1%96%D1%82%D0%B5%D1%85%D0%BD%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D1%83%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%81%D0%B8%D1%82%D0%B5%D1%82_%D0%9F%D0%B5%D1%82%D1%80%D0%B0_%D0%92%D0%B5%D0%BB%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%B3%D0%BE#%D0%9D%D0%B0%D0%B7%D0%B2%D0%B8 Санкт-Петербурзького політехнічного інституту], та навчання довелося припинити через хворобу.<ref name="multiple"> Архів Національного університету «Львівська політехніка». Відділ кадрів. Ф. Р-120. Спр. 135. </ref> | + | У 1913 р. із золотою медаллю завершив навчання у Конотопському комерційному училищі. Цього ж року вступив до кораблебудівного відділення [https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D1%82-%D0%9F%D0%B5%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B1%D1%83%D1%80%D0%B7%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D1%96%D1%82%D0%B5%D1%85%D0%BD%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D1%83%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%81%D0%B8%D1%82%D0%B5%D1%82_%D0%9F%D0%B5%D1%82%D1%80%D0%B0_%D0%92%D0%B5%D0%BB%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%B3%D0%BE#%D0%9D%D0%B0%D0%B7%D0%B2%D0%B8 Санкт-Петербурзького політехнічного інституту], та навчання довелося припинити через хворобу.<ref name="multiple"> Архів Національного університету «Львівська політехніка». Відділ кадрів. Ф. Р-120. Спр. 97. 135 с. </ref> |
У 1914 р. Тихона знову прийнято до [https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D1%82-%D0%9F%D0%B5%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B1%D1%83%D1%80%D0%B7%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D1%96%D1%82%D0%B5%D1%85%D0%BD%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D1%83%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%81%D0%B8%D1%82%D0%B5%D1%82_%D0%9F%D0%B5%D1%82%D1%80%D0%B0_%D0%92%D0%B5%D0%BB%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%B3%D0%BE#%D0%9D%D0%B0%D0%B7%D0%B2%D0%B8 Петроградського політехнічного інституту] на електромеханічне відділення. Навчання знову було перервано у зв’язку з призовом до армії у 1916 р. Демобілізований у травні 1918 р. у званні прапорщика.<ref name="multiple"> Архів Національного університету «Львівська політехніка». Відділ кадрів. Ф. Р-120. Спр. 135. </ref> | У 1914 р. Тихона знову прийнято до [https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D1%82-%D0%9F%D0%B5%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B1%D1%83%D1%80%D0%B7%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D1%96%D1%82%D0%B5%D1%85%D0%BD%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D1%83%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%81%D0%B8%D1%82%D0%B5%D1%82_%D0%9F%D0%B5%D1%82%D1%80%D0%B0_%D0%92%D0%B5%D0%BB%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%B3%D0%BE#%D0%9D%D0%B0%D0%B7%D0%B2%D0%B8 Петроградського політехнічного інституту] на електромеханічне відділення. Навчання знову було перервано у зв’язку з призовом до армії у 1916 р. Демобілізований у травні 1918 р. у званні прапорщика.<ref name="multiple"> Архів Національного університету «Львівська політехніка». Відділ кадрів. Ф. Р-120. Спр. 135. </ref> | ||
| Рядок 80: | Рядок 81: | ||
науковий ступінь доктора технічних наук.<ref name="multiple"> Архів Національного університету «Львівська політехніка». Відділ кадрів. Ф. Р-120. Спр. 135. </ref> | науковий ступінь доктора технічних наук.<ref name="multiple"> Архів Національного університету «Львівська політехніка». Відділ кадрів. Ф. Р-120. Спр. 135. </ref> | ||
| − | Упродовж 1956–1959 рр. – декан енергетичного факультету ЛПІ | + | Упродовж 1956–1959 рр. – декан енергетичного факультету ЛПІ. |
| − | Під керівництвом | + | Тихон Губенко читав у ЛПІ теоретичні курси лекцій «електричні машини» та «спеціальний курс електричних машин», керував семінарами для аспірантів. Під його керівництвом 40 осіб захистили кандидатські дисертації. |
| − | + | ||
| − | Помер 8 квітня 1971 р. Похований на Личаківському цвинтарі. | + | Кафедра електричних машин і апаратів, очолювана Тихоном Павловичем, стала потужним науково-педагогічним колективом, що проводив велику наукову роботу в галузях машинобудування і автоматизації виробничих процесів. |
| + | |||
| + | Науковець був головою об’єднаної Вченої Ради електромеханічного та енергетичного факультетів. | ||
| + | |||
| + | Керував лабораторією автоматики і автоматизованого електроприводу (НДЛ-4) Львівського політехнічного інституту, що проводила значні дослідження автоматизації процесів буріння і нафтобудування. | ||
| + | Очолював лабораторію автоматизованого електроприводу Інституту машинознавства і автоматики Академії Наук УРСР (тепер [https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D1%96%D0%B7%D0%B8%D0%BA%D0%BE-%D0%BC%D0%B5%D1%85%D0%B0%D0%BD%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D1%96%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%82%D1%83%D1%82_%D1%96%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%96_%D0%93._%D0%92._%D0%9A%D0%B0%D1%80%D0%BF%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%B0_%D0%9D%D0%90%D0%9D_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8 Фізико-механічний інститут ім. Г. В. Карпенка НАН України]). | ||
| + | |||
| + | Був членом постійних комісій при Державному комітеті з координації науково-дослідних робіт СРСР і УРСР. | ||
| + | |||
| + | Виступав з лекціями і доповідями на заводах, науково-технічних конференціях у масштабі республіки і країни. Т. Губенка, безпартійного, рекомендовано ректоратом і партійною організацією ЛПІ для читання лекцій у Чехословацькій Соціалістичній Республіці, Болгарії і Польській Народної республіці.<ref name="multiple"> Архів Національного університету «Львівська політехніка». Відділ кадрів. Ф. Р-120. Спр. 135. </ref> | ||
| + | |||
| + | Користувався заслуженим високим науковим і педагогічним авторитетом серед професорсько-викладацького і студентського складу інституту. Плодотворну науково-педагогічну і інженерну роботу поєднував із суспільною діяльністю інституту і міста. Упродовж багатьох років (з 1955) його обирали депутатом Львівської міської Ради. Був членом правління обласного відділу Товариства розповсюдження політичних і наукових знань. | ||
| + | |||
| + | Дружиною Тихона Павловича була француженка Клотільда Еміліївна Виноградова, 1900 р. народження. Працювала у Львівському державному університеті ім. І. Франка з 1952 р. Тривалий часу очолювала кафедру німецької філології. Відома як висококваліфікований спеціаліст у галузі іноземних мов (французької та німецької). Подружжя мешкало за адресою: Львів, вул. Суворова 7, кв. 2.<ref name="multiple"> Архів Національного університету «Львівська політехніка». Відділ кадрів. Ф. Р-120. Спр. 135. </ref> Відомим вченим, фахівцем у галузі електроенергетичних і електромеханічних систем став їх син – Губенко Валерій Тихонович. | ||
| + | |||
| + | Помер Т. Губенко 8 квітня 1971 р. Похований на Личаківському цвинтарі. | ||
===Нагороди=== | ===Нагороди=== | ||
| − | Почесна грамота Президії Верховної Ради УзРСР (1944) – за роботу в області електрообладнання оборонних промислових об’єктів; звання «Заслужений діяч науки і техніки Узбецької РСР» (1944) – за видатний вклад у розвиток енергетики і електропромисловості Узбекистану; грамота Республіканського комітету союзу вищої школи і наукових установ УзРСР (1949) – за участь у проектуванні металургійного комбінату; інші відзнаки СРСР.<ref name="multiple"> Архів Національного університету «Львівська політехніка». Відділ кадрів. Ф. Р-120. Спр. 135. </ref> | + | Почесна грамота Президії Верховної Ради УзРСР (1944) – за роботу в області електрообладнання оборонних промислових об’єктів; звання «Заслужений діяч науки і техніки Узбецької РСР» (1944) – за видатний вклад у розвиток енергетики і електропромисловості Узбекистану; медаль «За доблестный труд в Великой Отечественной Войне»; грамота Республіканського комітету союзу вищої школи і наукових установ УзРСР (1949) – за участь у проектуванні металургійного комбінату; Срібна медаль ВДНГ СРСР – за впровадження автоматичного електроприводу подавання долота; орден Леніна – за наукову роботу і виховання інженерних кадрів (1961); численні подяки і грамоти, інші відзнаки СРСР. <ref name="multiple"> Архів Національного університету «Львівська політехніка». Відділ кадрів. Ф. Р-120. Спр. 97. 135 с. </ref> |
==Наукова діяльність== | ==Наукова діяльність== | ||
| − | + | Основний напрям наукових досліджень – регулювання швидкості та гальмування індукційних машин, векторні діаграми синхронних машин. | |
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | Т. Губенко розробив метод колових діаграм для одержання механічних характеристик індукційних двигунів, конструкції автоматизованого електроприводу для буріння свердловин.<ref>[https://esu.com.ua/article-32199 Енциклопедія сучасної України]</ref> | |
| − | + | З 1949 р. колектив працівників енергетичного факультету під керівництвом Т. Губенка проводив велику науково-дослідну роботу з автоматизації буріння нафтових свердловин та дослідження з інших актуальних напрямків розробок. | |
| − | + | Досліджуючи різні режими електричних машин (тормозні режими індукційної машини, теплові режимів, перехідні режими при ударному збудженні), складних систем автоматичного регулювання, що включають ланцюги з розподіленим параметрами та ін., Тихон Губенко створив власну наукову школу. [[Файл: Scan_1Губ.jpg|150px |83 КБ |thumb|left| Векторные диаграммы и построение статических характеристик синхронных машин]] У викладацькому складі кафедри електричних машин і апаратів та кафедри електроприводу і автоматизації промислового обладнання електромеханічного факультету ЛПІ переважали, в основному, учні Тихона Павловича.<ref name="multiple"> Архів Національного університету «Львівська політехніка». Відділ кадрів. Ф. Р-120. Спр. 135. </ref> | |
| − | + | Для дисертацій, що захищені під його керівництвом, характерні актуальність і високий науковий рівень. | |
| − | + | Наукова діяльність вченого тісно пов’язана з виробництвом. Систематично надавав допомогу промисловим підприємствам шляхом консультацій і участі в удосконаленні їх технічного забезпечення. | |
| − | + | ||
| + | Лабораторія автоматики і автоматизованого електроприводу в ЛПІ, керована Т. Губенком, зробила потужний вклад у втілення автоматизації процесів буріння і нафтовидобування та створення нових електричних машин. Впровадження результатів науково-дослідних робіт лабораторії мало важливе народногосподарське значення. Так, наприклад, застосування регуляторів подання бурового інструмента дало підвищення продуктивності праці при проведенні свердловин до 10–12 відсотків. Впровадження систем телемеханізації і диспетчеризації в нафтовидобуванні на нафтопромислових підприємствах Прикарпаття і в Радченкові (Полтавська область) дозволило підвищити [[Файл: Скан_4.05.2023_Войтович_перша_обл1.jpg|150px |83 КБ |thumb|rigth| Збірник наукових праць Львівського політехнічного інституту «Материалы радиоэлектроники и электрические машины»]] продуктивність праці на 15 відсотків.<ref name="multiple"> Архів Національного університету «Львівська політехніка». Відділ кадрів. Ф. Р-120. Спр. 135. </ref> | ||
| + | |||
| + | У Львові під керівництвом Т. Губенка було створено науковий центр союзного значення з проблем автоматизації процесів буріння. | ||
| + | |||
| + | Професор був відповідальним редактором збірників праць Львівського політехнічного інституту «Материалы радиоэлектроники и электрические машины», «Питання теорії та регулювання електричних машин», «Вопросы теории электрических и магнитных цепей». Входив до складу редколегії всесоюзного журналу «Электричество» та республіканського міжвідомчого науково-технічного збірника «Электромашиностроение и электрооборудование». | ||
| + | |||
| + | Вагомий внесок Т. Губенка і в теорію асинхронних і синхронних електричних машин і в область електротехніки загалом. Його праці на тему геометричних місць струмів індукційних машин і векторних діаграм синхронних машин отримали широке визнання вченими в галузі електромашинобудування, зокрема, монографія «Векторные диаграммы и построение статических характеристик синхронных машин» (1966). | ||
| + | |||
| + | [[Файл: Скан_4.05.2023_Войтович_друга_обл2.jpg|150px |83 КБ |thumb|left| Вісник Львівського політехнічного інституту «Питання теорії та регулювання електричних машин»]] Автор понад 100 наук. робіт. Серед них: | ||
| + | «Система Кремера и Шербиуса (их сравнение)» (1926); «Испытание турбогенератора 1000 квт ЛМЗ» (1930); «Одиночный электромоторный привод сахарных центрифуг» (1930); «Проблема улучшения коефициента мощности» (1930); «Выбор маховика и построение нагрузочных диаграмм для группы Леонарда-Ильгнера» (1936); «Нахождение мощностей двигателей для механизмов с кривошипной передачей» (1936); «Графический метод построения искусственных характеристик постоянного тока» (1938); «Индукционная машина в тормозном режиме» (1941); «Торможение индукционного двигателя при помощи синхронного возбудителя» (1941); «Некоторые вопросы эксплуатации синхронных двигателей в промышленности» (1945); «К вопросу классификации нагрузочных диаграмм электрического привода» (1947); «Упрощение асинхронного пуска синхронных двигателей» (1947); «Влияние изменения напряжения на работу асинхронных машин» (1948); «Исследование нагрева синхронного двигателя на поршневом компрессоре» (1948); «Исследование синхронного компенсатора Ташкентского бумкомбината» (1948); «Исследование синхронного привода поршневого компрессора на заводе № 702» (1948); [[Файл: Скан 08 06 2023.jpg |150px |83 КБ |thumb|rigth| Республіканський міжвідомчий науково-технічний збірник «Электромашиностроение и электрооборудование»]] «Круговая диаграмма при динамическом торможении индукционного двигателя» (1948); «Определение потерь холостого хода станков методом выбега (самоотторжения)» (1948); «Пуск индукционного двигателя в функции частоты скольжения» (1948); «Особенности автоматизации электропривода бурения нефтяных скважин» (1952); «Условия, знание которых необходимо при осуществлении автоматизации бурения нефтяных скважин» (1953); «Геометрическое место токов индукционных машин» (1955); Неискажение симметрии стартерной обмотки индукционной машины» (1955); «Векторная дмаграмма синхронных машин с насыщенной магнитной цепью» (1962); «Новые экспериментальные работы ЛПИ по автоматизации и диспетчеризации процессов буреня» (1962); «Трансформаторный преобразователь частоты и числа фаз с бесконтактным переключателем» (1966). | ||
| + | |||
| + | Автор 8 свідоцтв на винаходи, а саме: «Торможение индукционного двигателя при помощи синхронного возбудителя» (1941); « Универсальная схема включения индукционного двигателя» (1941); «Перевод системы Кремера через синхронизм» (1946); «Устройство для автоматической подачи электрода при дуговой сварке» (1947); «Устройство для измерения угла внутреннего сдвига фаз синхронной машины» (1947); «Устройство для регистрации угла внутреннкго сдвига в электрических синхронных машинах» (1947); «Устройство для торможения и реверсирования асинхронных двигателей» (1947); «Ваттгониограф – изобретение для снятия угловой характеристики синхронных машин» (1961).<ref name="multiple"> Архів Національного університету «Львівська політехніка». Відділ кадрів. Ф. Р-120. Спр. 97. 135 с. </ref> | ||
| + | |||
| + | ==[[Бібліографія Тихона Губенка]]== | ||
== Примітки == | == Примітки == | ||
| + | |||
| + | {{reflist}} | ||
| + | (с) Дану статтю підготувала завідувач сектора НТБ Войтович Ірина Остапівна | ||
Поточна версія на 19:28, 16 листопада 2023
| *Губенко Тихон Павлович | |
 Тихон Губенко | |
| Ім'я при народженні | Тихон |
|---|---|
| Дата народження | 25 серпня 1896 р. |
| Місце народження | м. Конотоп |
| Помер | 8 квітня 1971 р. |
| Поховання | Личаківський цвинтар |
| Дружина | Виноградова Клотільда Єміліївна |
| Діти | Губенко Валерій Тихонович |
| Громадянство | УРСР |
| Національність | українець |
| Alma mater | Київський політехнічний інститут |
| Дата закінчення | 1927 р. |
| Галузь наукових інтересів | регулювання швидкості та гальмування індукційних машин, векторні діаграми синхронних машин |
| Науковий ступінь | доктор технічних наук |
| Дата присвоєння н.с. | 4 лютого 1956 р. |
| Вчене звання | професор |
| Дата присвоєння в.з. | 1950 р. |
| Почесні звання | Заслужений діяч науки і техніки Узбецької РСР |
| Державні нагороди | медаль «За доблестный труд в Великой Отечественной Войне», Срібна медаль ВДНГ СРСР, орден Леніна, інші відзнаки і грамоти СРСР |
Тихон Павлович Губенко – український науковець, видатний вчений у галузі електричних машин і електроприводу.
Зміст
Коротка біографія і професійна діяльність
Народився 25 серпня 1896 р. у м. Конотоп Сумської області в сім’ї робітника-слюсаря конотопських залізничних мастерень. У 1906 р. закінчив церковно-парафіяльну школу ім. М. В. Гоголя.
У 1913 р. із золотою медаллю завершив навчання у Конотопському комерційному училищі. Цього ж року вступив до кораблебудівного відділення Санкт-Петербурзького політехнічного інституту, та навчання довелося припинити через хворобу.[1]
У 1914 р. Тихона знову прийнято до Петроградського політехнічного інституту на електромеханічне відділення. Навчання знову було перервано у зв’язку з призовом до армії у 1916 р. Демобілізований у травні 1918 р. у званні прапорщика.[1]
З серпня 1918 р. працював у видавничому відділі Дніпровської спілки споживчих товариств на посадах коректора, старшого коректора і заступника завідувача відділу.
Упродовж 1920–1921 рр. – учитель і завідувач Паволочської трудової школи.
З осені 1921 р. – районний технік-інструктор при Сквирському відділі народного господарства.
Від 1922 р. продовжив навчання вже в Київському політехнічному інституті (КПІ), яке завершив 01.04.1927 р. Цього ж року отримав посаду молодшого викладача, потім – доцента кафедри електричних машин.
Заарештований і засуджений військовим трибуналом Київського округу (грудень 1930). Звільнений у липні 1931 р. Справу про звинувачення Т. П. Губенка переглянуто військовим трибуналом Київського військового округу 22 березня 1959 р. Науковця повністю реабілітовано.[1]
Працював на посаді старшого інженера абонентної служби в Харкові (1931). Цього ж року перейшов у Харківський електротехнічний інститут (ХЕТІ). З 1932 р. – виконувач обов’язків завідувача кафедри електрообладнання промислових підприємств Харківського електротехнічного інституту. У 1935 р. – професор цієї кафедри.
З 1938 р. – виконувач обов’язків завідувача кафедри у Середньоазійському індустріальному інституті (тепер Національний університет Узбекистану імені М. Улугбека).
Під час Другої світової війни – на громадських засадах начальник Проектного бюро металургійного заводу «Узбексталь» у м. Беговат. З 1941 по 1947 рр. – член Президії і вчений секретар Ради Узбецького Науково-інформаційного технічного товариства. За сумісництвом – професор кафедри Ленінградського електротехнічного інституту (1942–1944). У 1944 р. вченому присвоєно звання «Заслужений діяч науки і техніки Узбецької РСР».
Упродовж 1945–1947 рр. – на посаді професора і завідувача кафедри Ташкентського авіаційного інституту. За сумісництвом – завідувач сектора промислової енергетики Енергетичного інституту АН УзРСР.[2]
З вересня 1947 р. переведений до Львівського політехнічного інституту (ЛПІ) на посаду завідувача кафедри електричних машин.[1] Кандидатську дисертацію «Динамическое торможение индукционных машин» захистив у 1949 р., 18 березня 1949 р. ортимав науковий ступінь кандидата технічних наук. У 1950 р. затверджений професором кафедри електричних машин і апаратів (однієї із витоків кафедри електромехатроніки та комп'ютеризованих електромеханічних систем).
Захист докторської дисертації «Индукционная машина в тормозном режиме» відбувся у Московському енергетичному інституті 25 листопада 1955 р. Після захисту, у 1956 р., отримав науковий ступінь доктора технічних наук.[1]
Упродовж 1956–1959 рр. – декан енергетичного факультету ЛПІ.
Тихон Губенко читав у ЛПІ теоретичні курси лекцій «електричні машини» та «спеціальний курс електричних машин», керував семінарами для аспірантів. Під його керівництвом 40 осіб захистили кандидатські дисертації.
Кафедра електричних машин і апаратів, очолювана Тихоном Павловичем, стала потужним науково-педагогічним колективом, що проводив велику наукову роботу в галузях машинобудування і автоматизації виробничих процесів.
Науковець був головою об’єднаної Вченої Ради електромеханічного та енергетичного факультетів.
Керував лабораторією автоматики і автоматизованого електроприводу (НДЛ-4) Львівського політехнічного інституту, що проводила значні дослідження автоматизації процесів буріння і нафтобудування. Очолював лабораторію автоматизованого електроприводу Інституту машинознавства і автоматики Академії Наук УРСР (тепер Фізико-механічний інститут ім. Г. В. Карпенка НАН України).
Був членом постійних комісій при Державному комітеті з координації науково-дослідних робіт СРСР і УРСР.
Виступав з лекціями і доповідями на заводах, науково-технічних конференціях у масштабі республіки і країни. Т. Губенка, безпартійного, рекомендовано ректоратом і партійною організацією ЛПІ для читання лекцій у Чехословацькій Соціалістичній Республіці, Болгарії і Польській Народної республіці.[1]
Користувався заслуженим високим науковим і педагогічним авторитетом серед професорсько-викладацького і студентського складу інституту. Плодотворну науково-педагогічну і інженерну роботу поєднував із суспільною діяльністю інституту і міста. Упродовж багатьох років (з 1955) його обирали депутатом Львівської міської Ради. Був членом правління обласного відділу Товариства розповсюдження політичних і наукових знань.
Дружиною Тихона Павловича була француженка Клотільда Еміліївна Виноградова, 1900 р. народження. Працювала у Львівському державному університеті ім. І. Франка з 1952 р. Тривалий часу очолювала кафедру німецької філології. Відома як висококваліфікований спеціаліст у галузі іноземних мов (французької та німецької). Подружжя мешкало за адресою: Львів, вул. Суворова 7, кв. 2.[1] Відомим вченим, фахівцем у галузі електроенергетичних і електромеханічних систем став їх син – Губенко Валерій Тихонович.
Помер Т. Губенко 8 квітня 1971 р. Похований на Личаківському цвинтарі.
Нагороди
Почесна грамота Президії Верховної Ради УзРСР (1944) – за роботу в області електрообладнання оборонних промислових об’єктів; звання «Заслужений діяч науки і техніки Узбецької РСР» (1944) – за видатний вклад у розвиток енергетики і електропромисловості Узбекистану; медаль «За доблестный труд в Великой Отечественной Войне»; грамота Республіканського комітету союзу вищої школи і наукових установ УзРСР (1949) – за участь у проектуванні металургійного комбінату; Срібна медаль ВДНГ СРСР – за впровадження автоматичного електроприводу подавання долота; орден Леніна – за наукову роботу і виховання інженерних кадрів (1961); численні подяки і грамоти, інші відзнаки СРСР. [1]
Наукова діяльність
Основний напрям наукових досліджень – регулювання швидкості та гальмування індукційних машин, векторні діаграми синхронних машин.
Т. Губенко розробив метод колових діаграм для одержання механічних характеристик індукційних двигунів, конструкції автоматизованого електроприводу для буріння свердловин.[3]
З 1949 р. колектив працівників енергетичного факультету під керівництвом Т. Губенка проводив велику науково-дослідну роботу з автоматизації буріння нафтових свердловин та дослідження з інших актуальних напрямків розробок.
Досліджуючи різні режими електричних машин (тормозні режими індукційної машини, теплові режимів, перехідні режими при ударному збудженні), складних систем автоматичного регулювання, що включають ланцюги з розподіленим параметрами та ін., Тихон Губенко створив власну наукову школу. У викладацькому складі кафедри електричних машин і апаратів та кафедри електроприводу і автоматизації промислового обладнання електромеханічного факультету ЛПІ переважали, в основному, учні Тихона Павловича.[1]
Для дисертацій, що захищені під його керівництвом, характерні актуальність і високий науковий рівень.
Наукова діяльність вченого тісно пов’язана з виробництвом. Систематично надавав допомогу промисловим підприємствам шляхом консультацій і участі в удосконаленні їх технічного забезпечення.
Лабораторія автоматики і автоматизованого електроприводу в ЛПІ, керована Т. Губенком, зробила потужний вклад у втілення автоматизації процесів буріння і нафтовидобування та створення нових електричних машин. Впровадження результатів науково-дослідних робіт лабораторії мало важливе народногосподарське значення. Так, наприклад, застосування регуляторів подання бурового інструмента дало підвищення продуктивності праці при проведенні свердловин до 10–12 відсотків. Впровадження систем телемеханізації і диспетчеризації в нафтовидобуванні на нафтопромислових підприємствах Прикарпаття і в Радченкові (Полтавська область) дозволило підвищити
У Львові під керівництвом Т. Губенка було створено науковий центр союзного значення з проблем автоматизації процесів буріння.
Професор був відповідальним редактором збірників праць Львівського політехнічного інституту «Материалы радиоэлектроники и электрические машины», «Питання теорії та регулювання електричних машин», «Вопросы теории электрических и магнитных цепей». Входив до складу редколегії всесоюзного журналу «Электричество» та республіканського міжвідомчого науково-технічного збірника «Электромашиностроение и электрооборудование».
Вагомий внесок Т. Губенка і в теорію асинхронних і синхронних електричних машин і в область електротехніки загалом. Його праці на тему геометричних місць струмів індукційних машин і векторних діаграм синхронних машин отримали широке визнання вченими в галузі електромашинобудування, зокрема, монографія «Векторные диаграммы и построение статических характеристик синхронных машин» (1966).
Автор понад 100 наук. робіт. Серед них: «Система Кремера и Шербиуса (их сравнение)» (1926); «Испытание турбогенератора 1000 квт ЛМЗ» (1930); «Одиночный электромоторный привод сахарных центрифуг» (1930); «Проблема улучшения коефициента мощности» (1930); «Выбор маховика и построение нагрузочных диаграмм для группы Леонарда-Ильгнера» (1936); «Нахождение мощностей двигателей для механизмов с кривошипной передачей» (1936); «Графический метод построения искусственных характеристик постоянного тока» (1938); «Индукционная машина в тормозном режиме» (1941); «Торможение индукционного двигателя при помощи синхронного возбудителя» (1941); «Некоторые вопросы эксплуатации синхронных двигателей в промышленности» (1945); «К вопросу классификации нагрузочных диаграмм электрического привода» (1947); «Упрощение асинхронного пуска синхронных двигателей» (1947); «Влияние изменения напряжения на работу асинхронных машин» (1948); «Исследование нагрева синхронного двигателя на поршневом компрессоре» (1948); «Исследование синхронного компенсатора Ташкентского бумкомбината» (1948); «Исследование синхронного привода поршневого компрессора на заводе № 702» (1948);
Автор 8 свідоцтв на винаходи, а саме: «Торможение индукционного двигателя при помощи синхронного возбудителя» (1941); « Универсальная схема включения индукционного двигателя» (1941); «Перевод системы Кремера через синхронизм» (1946); «Устройство для автоматической подачи электрода при дуговой сварке» (1947); «Устройство для измерения угла внутреннего сдвига фаз синхронной машины» (1947); «Устройство для регистрации угла внутреннкго сдвига в электрических синхронных машинах» (1947); «Устройство для торможения и реверсирования асинхронных двигателей» (1947); «Ваттгониограф – изобретение для снятия угловой характеристики синхронных машин» (1961).[1]
Бібліографія Тихона Губенка
Примітки
- ↑ 1,00 1,01 1,02 1,03 1,04 1,05 1,06 1,07 1,08 1,09 1,10 Архів Національного університету «Львівська політехніка». Відділ кадрів. Ф. Р-120. Спр. 97. 135 с.
- ↑ Буцко М. І. Відомі вчені Державного університету «Львівська політехніка» 1844–1994 : біогр. довід. Львів : Вид-во Держ. ун-ту «Львів політехніка», 1994. С. 44–47.
- ↑ Енциклопедія сучасної України
(с) Дану статтю підготувала завідувач сектора НТБ Войтович Ірина Остапівна
