Відмінності між версіями «Беркман Яків Павлович»
(→Коротка біографія і професійна діяльність) |
(→Коротка біографія і професійна діяльність) |
||
Рядок 51: | Рядок 51: | ||
У 1915 р. завершив навчання у Харківській гімназії. | У 1915 р. завершив навчання у Харківській гімназії. | ||
− | У 1919 р. – закінчив хімічне відділення фізико-математичного факультету Харківського університету (нині [https://www.univer.kharkov.ua/ Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна]) і призначений асистентом кафедри неорганічної хімії цієї ж установи (1919–1927). Одночасно, з 1920 по 1922 рр. – викладач хімії на військово-артилерійських курсах, науковий співробітник Харківського інституту прикладної хімії Укрраднаргоспу (1923–1931), а також – викладач Медичного інституту (до 1927). | + | У 1919 р. – закінчив хімічне відділення фізико-математичного факультету Харківського університету (нині [https://www.univer.kharkov.ua/ Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна]) і призначений асистентом кафедри неорганічної хімії цієї ж установи (1919–1927). Одночасно, з 1920 по 1922 рр. – викладач хімії на військово-артилерійських курсах<ref>Буцко М. І. Відомі вчені Державного університету «Львівська політехніка» 1844–1994 : біограф. довід. / М. І. Буцко. – Львів : Вид-во Держ. ун-ту «Львів політехніка», 1994. – С. 27–29.</ref>, науковий співробітник Харківського інституту прикладної хімії Укрраднаргоспу (1923–1931), а також – викладач Медичного інституту (до 1927). |
Упродовж 1928–32 рр. очолював лабораторію хімії шкір Харківської філії науково-дослідного інституту шкіряної промисловості. З 1931 по 1935 рр. – завідувач сектора органічної технології і науковий керівник цього інституту. Водночас – викладач Робітничого університету (1930–1933). | Упродовж 1928–32 рр. очолював лабораторію хімії шкір Харківської філії науково-дослідного інституту шкіряної промисловості. З 1931 по 1935 рр. – завідувач сектора органічної технології і науковий керівник цього інституту. Водночас – викладач Робітничого університету (1930–1933). | ||
Рядок 57: | Рядок 57: | ||
Від 1936 р. – очільник кафедри загальної хімії Української промислової академії ім. Сталіна. У цьому ж році йому присвоєно вчений ступінь кандидата хімічних наук. | Від 1936 р. – очільник кафедри загальної хімії Української промислової академії ім. Сталіна. У цьому ж році йому присвоєно вчений ступінь кандидата хімічних наук. | ||
− | У 1940 р. – завідувач кафедри Харківського інженерно-економічного інституту, утвореного на базі промислового факультету [https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A5%D0%B0%D1%80%D0%BA%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%96%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%82%D1%83%D1%82_%D0%BD%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE_%D0%B3%D0%BE%D1%81%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D1%80%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B0 Харківського інституту народного господарства]. Цього ж року йому присуджено вчений ступінь доктора хімічних наук, | + | У 1940 р. – завідувач кафедри Харківського інженерно-економічного інституту, утвореного на базі промислового факультету [https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A5%D0%B0%D1%80%D0%BA%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%96%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%82%D1%83%D1%82_%D0%BD%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE_%D0%B3%D0%BE%D1%81%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D1%80%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B0 Харківського інституту народного господарства]. Цього ж року йому присуджено вчений ступінь доктора хімічних наук, а в 1941 р. – звання професора. |
У 1941 р. переведений на посаду завідувача кафедри загальної хімії Томського медичного інституту ім. Молотова, за сумісництвом – завідувач кафедри хімії у Томському педагогічному інституті. | У 1941 р. переведений на посаду завідувача кафедри загальної хімії Томського медичного інституту ім. Молотова, за сумісництвом – завідувач кафедри хімії у Томському педагогічному інституті. |
Версія за 17:01, 5 січня 2021
Беркман Яків Павлович – видатний вчений у галузі синтетичних продуктів шкіряного виробництва, заслужений діяч науки і техніки УРСР.
Зміст
Коротка біографія і професійна діяльність
Народився 31 травня 1897 у м. Харкові.
У 1915 р. завершив навчання у Харківській гімназії.
У 1919 р. – закінчив хімічне відділення фізико-математичного факультету Харківського університету (нині Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна) і призначений асистентом кафедри неорганічної хімії цієї ж установи (1919–1927). Одночасно, з 1920 по 1922 рр. – викладач хімії на військово-артилерійських курсах[1], науковий співробітник Харківського інституту прикладної хімії Укрраднаргоспу (1923–1931), а також – викладач Медичного інституту (до 1927).
Упродовж 1928–32 рр. очолював лабораторію хімії шкір Харківської філії науково-дослідного інституту шкіряної промисловості. З 1931 по 1935 рр. – завідувач сектора органічної технології і науковий керівник цього інституту. Водночас – викладач Робітничого університету (1930–1933).
Від 1936 р. – очільник кафедри загальної хімії Української промислової академії ім. Сталіна. У цьому ж році йому присвоєно вчений ступінь кандидата хімічних наук.
У 1940 р. – завідувач кафедри Харківського інженерно-економічного інституту, утвореного на базі промислового факультету Харківського інституту народного господарства. Цього ж року йому присуджено вчений ступінь доктора хімічних наук, а в 1941 р. – звання професора.
У 1941 р. переведений на посаду завідувача кафедри загальної хімії Томського медичного інституту ім. Молотова, за сумісництвом – завідувач кафедри хімії у Томському педагогічному інституті.
З 1944 р. – старший науковий співробітник Всесоюзного науково-дослідного інституту рідкого палива та газу в Москві.
Упродовж 1945–67 рр. – очільник кафедри загальної і неорганічної хімії Львівського політехнічного інституту. Від 1947 до 1952 рр. – декан хіміко-технологічного факультету. Водночас – завідувач кафедрою неорганічної та аналітичної хімії Львівського медичного інституту (1946–1950).[2]
Під його керівництвом 14 осіб захистили кандидатські дисертації.
Лауреат Сталінської премії (1941). Заслужений діяч науки і техніки УРСР (1948).
Помер 18 січня 1967 р. Похований на Личаківському цвинтарі.
Наукова діяльність
Опублікував понад 100 наукових праць. Серед них: «Gerbung mit Konzentrierten Chrombrühen» (1925);
«Производство искусственных дубящих веществ как практическая проблема» (1928); «Die rationalle chemische Analysie der Synthetischen Gerbstofle» (1928); «Активная плотность кожи в отдельных стадиях хромового производства» (1935); «Освоение синтетических дубителей кожевенной промышленности СССР» (1937); «Синтез и изучение свойств искусственных дубильных веществ получения" (1940, докторська дисертація); «Рациональная классификация дубящих веществ на основе их наполняющей и формирующей способности» (1947).Є власником 30 авторських свідоцтв, зокрема: «Способ получения сулемы из сернокислой ртути с дополнительным патентом об очистке маточных растворов», «Получение синтетических дубителей путем сульфирования фенольной смолы малыми количествами серной кислоты».[3]
За наукові розробки синтетичних дубителів нагороджений Державною премією 3-го ступеня.
Бібліографія Якова Беркмана
Примітки
- ↑ Буцко М. І. Відомі вчені Державного університету «Львівська політехніка» 1844–1994 : біограф. довід. / М. І. Буцко. – Львів : Вид-во Держ. ун-ту «Львів політехніка», 1994. – С. 27–29.
- ↑ Фармацевтична енциклопедія
- ↑ Архів Національного університету «Львівська політехніка». Відділ кадрів. Ф. Р-120. Спр. 723. Арк. 5–120.