Беркман Яків Павлович
| *Беркман Яків Павлович | |
 Яків Павлович Беркман | |
| Ім'я при народженні | Яків |
|---|---|
| Дата народження | 31 травня 1897 р. |
| Місце народження | Харків |
| Помер | 18 січня 1967 р. Львів |
| Поховання | Личаківський цвинтар, Львів |
| Громадянство | УРСР |
| Національність | єврей |
| Alma mater | Харківський університет |
| Дата закінчення | 1919 |
| Спеціальність | хімік |
| Галузь наукових інтересів | вивчення властивостей і синтез штучних дубильних речовин |
| Науковий ступінь | доктор хімічних наук |
| Дата присвоєння н.с. | 1940 |
| Вчене звання | професор |
| Дата присвоєння в.з. | 1941 |
| Почесні звання | Заслужений діяч науки і техніки УРСР |
| Державні нагороди | Лауреат Сталінської премії, Державна премія 3-го ступеня |
Яків Павлович Беркман – видатний вчений у галузі синтетичних продуктів шкіряного виробництва, заслужений діяч науки і техніки УРСР.
Зміст
Коротка біографія і професійна діяльність
Народився 31 травня 1897 у м. Харкові.
У 1915 р. завершив навчання у Харківській гімназії.
У 1919 р. – закінчив хімічне відділення фізико-математичного факультету Харківського університету (нині Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна) і призначений асистентом кафедри неорганічної хімії цієї ж установи (1919–1927). Одночасно, з 1920 по 1922 рр. – викладач хімії на військово-артилерійських курсах,[1] науковий співробітник Харківського інституту прикладної хімії Укрраднаргоспу (1923–1931), а також – викладач Медичного інституту (до 1927).
Упродовж 1928–32 рр. очолював лабораторію хімії шкір Харківської філії науково-дослідного інституту шкіряної промисловості. З 1931 по 1935 рр. – завідувач сектора органічної технології і науковий керівник цього інституту. Водночас – викладач Робітничого університету (1930–1933).
Від 1936 р. – очільник кафедри загальної хімії Української промислової академії ім. Сталіна. У цьому ж році йому присвоєно вчений ступінь кандидата хімічних наук.
У 1940 р. – завідувач кафедри Харківського інженерно-економічного інституту, утвореного на базі промислового факультету Харківського інституту народного господарства. Цього ж року йому присуджено вчений ступінь доктора хімічних наук, а в 1941 р. – звання професора.
У 1941 р. переведений на посаду завідувача кафедри загальної хімії Томського медичного інституту ім. Молотова, за сумісництвом – завідувач кафедри хімії у Томському педагогічному інституті.
З 1944 р. – старший науковий співробітник Всесоюзного науково-дослідного інституту рідкого палива та газу в Москві.
Упродовж 1945–67 рр. – очільник кафедри загальної і неорганічної хімії Львівського політехнічного інституту. Від 1947 до 1952 рр. – декан хіміко-технологічного факультету. Водночас – завідувач кафедрою неорганічної та аналітичної хімії Львівського медичного інституту (1946–1950).[2]
Під його керівництвом 14 осіб захистили кандидатські дисертації.
Лауреат Сталінської премії (1941). Заслужений діяч науки і техніки УРСР (1948).
Помер 18 січня 1967 р. Похований на Личаківському цвинтарі.
Наукова діяльність
Опублікував понад 100 наукових праць. Серед них:
«Gerbung mit Konzentrierten Chrombrühen» (1925); «Опыт сравнительного изучения кривых упругости пара» (1925); «Дубление концентрированными растворами хромовых солей» (1926); «Синтетические дубящие вещества в опытном дублении» (1926); «Производство искусственных дубящих веществ как практическая проблема» (1928); «Die rationalle chemische Analysie der Synthetischen Gerbstofle» (1928); «Метод непосредственного определения нерастворимых в дубильных екстрактах» (1932); «Метод осветления синтетических дубителей путем предварительной полимеризации серной кислотой» (1932); «К вопросу изучения состава донецких сырых антраценов» (1934); «Метод определения жидкой части в сырых антраценах» (1934); «Химико-технологическая характеристика синтетического дубителя «Бестан А. С.»» (1934); «Активная плотность кожи в отдельных стадиях хромового производства» (1935); «Влияние заместителей в нафталиновом ядре на дубящее действие ароматических сульфокислот» (1936); публікації у збірнику «Советские синтетические дубители»; «Освоение синтетических дубителей кожевенной промышленности СССР» (1937); «Изучение структурного формирования кожи в процессе дубления. IV. Формирование по слоям» (1940); «Синтез и изучение свойств искусственных дубильных веществ получения" (1940, докторська дисертація); «Рациональная классификация дубящих веществ на основе их наполняющей и формирующей способности» (1947).
Є власником 30 авторських свідоцтв, зокрема: «Способ получения сулемы из сернокислой ртути с дополнительным патентом об очистке маточных растворов», «Получение синтетических дубителей путем сульфирования фенольной смолы малыми количествами серной кислоты».[3]
За наукові розробки синтетичних дубителів нагороджений Державною премією 3-го ступеня.
Бібліографія Якова Беркмана
Примітки
- ↑ Буцко М. І. Відомі вчені Державного університету «Львівська політехніка» 1844–1994 : біогр. довід. Львів : Вид-во Держ. ун-ту «Львів політехніка», 1994. С. 27–29.
- ↑ Фармацевтична енциклопедія
- ↑ Архів Національного університету «Львівська політехніка». Відділ кадрів. Ф. Р-120. Спр. 723. Арк. 5–120.
(с) Дану статтю підготувала завідувач сектора НТБ Войтович Ірина Остапівна
