Відмінності між версіями «Беркман Яків Павлович»
(→Коротка біографія і професійна діяльність) |
(→Наукова діяльність) |
||
Рядок 72: | Рядок 72: | ||
==Наукова діяльність== | ==Наукова діяльність== | ||
+ | Під його керівництвом 12 осіб захистили кандидатські дисертації. | ||
+ | |||
+ | Опублікував понад 100 наукових праць і винаходів. | ||
+ | Серед них : | ||
+ | «Производство искуссственных дубящих веществ как практическая проблема» (1928), «Активная плотность кожи в отдельных стадиях хромового производства» (1935), «Освоение синтетических дубителей кожевенной промышленности СССР» (1937). | ||
+ | |||
+ | За наукові розробки синтетичних дубителів нагороджений Державною премією 3-го ступеня. | ||
==Бібліографія Якова Беркмана== | ==Бібліографія Якова Беркмана== | ||
==Примітки== | ==Примітки== |
Версія за 18:47, 12 серпня 2020
Беркман Яків Павлович – видатний вчений у галузі синтетичних продуктів шкіряного виробництва, заслужений діяч науки і техніки УРСР.
Зміст
Коротка біографія і професійна діяльність
Народився 31 травня 1897 у м. Харкові.
У 1915 р. завершив навчання у Харківській гімназії.
У 1919 р. – закінчив хімімічне відділення фізико-математичного факультету Харківського університету (нині Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна) і призначений асистентом кафедри неорганічної хімії цієї ж установи (1919–1927). Одночасно, з 1920 по 1922 – викладач хімії на військово-артилерійських курсах, науковий співробітник Харківського інституту прикладної хімії Укрраднаргоспу (1923–1931), а також – викладач Медичного інституту (до 1927).
Впродовж 1928–32 рр. очолював лабораторію хімії шкір Харківської філії науково-дослідного інституту шкіряної промисловості. З 1931 по 1935 рр. – завідувач сектора органічної технології і науковий керівник цього інституту. Водночас – викладач Робітничого університету (1930–33).
Від 1936 р. – очільник кафедри загальної хімії Української промислової академії ім. Сталіна. У цьому ж році йому присвоєно вчений ступінь кандидата хімічних наук.
У 1940 р. – завідувач кафедри Харківського інженерно-економічного інституту. Цього ж року, без захисту докторської дисертації, йому присуджено вчений ступінь доктора хімічних наук, а в 1941 р. – звання професора.
У 1941 р. переведений на посаду завідувача кафедри загальної хімії Томського медичного інституту ім. Молотова, за сумісництвом – завідувач кафедри хімії у Томському педагогічному інституті.
З 1944 р. – старший науковий співробітник Всесоюзного науково-дослідного інституту рідкого палива та газу у Москві.
Впродовж 1945–1967 рр. – очільник кафедри загальної і неорганічної хімії Львівського політехнічного інституту. Від 1947 до 1952 р. – декан хіміко-технологічного факультету. Водночас – завідувач кафедрою неорганічної та аналітичної хімії Львівського медичного інституту (1946–50).
Під його керівництвом 12 осіб захистили кандидатські дисертації.
Лауреат Сталінської премії (1941). Заслужений діяч науки і техніки УРСР (1948).
Помер 18 січня 1967 р. Похований на Личаківському цвинтарі.
Наукова діяльність
Під його керівництвом 12 осіб захистили кандидатські дисертації.
Опублікував понад 100 наукових праць і винаходів. Серед них : «Производство искуссственных дубящих веществ как практическая проблема» (1928), «Активная плотность кожи в отдельных стадиях хромового производства» (1935), «Освоение синтетических дубителей кожевенной промышленности СССР» (1937).
За наукові розробки синтетичних дубителів нагороджений Державною премією 3-го ступеня.