Відмінності між версіями «Беркман Яків Павлович»

Версія за 18:42, 12 серпня 2020 (переглянути вихідний код) Войтович Ірина (обговорення • внесок) (→‎Коротка біографія і професійна діяльність) ← Попереднє редагування		Поточна версія на 17:55, 2 лютого 2022 (переглянути вихідний код) Войтович Ірина (обговорення • внесок) (→‎Примітки)
(Не показані 83 проміжні версії цього користувача)
Рядок 26:		Рядок 26:
	| Спеціальність                =хімік		| Спеціальність                =хімік
	| Військове звання              =		| Військове звання              =
−	| Галузь наукових інтересів    =дослідження, вивчення властивостей і синтез штучних дубильних речовин	+	| Галузь наукових інтересів    =вивчення властивостей і синтез штучних дубильних речовин
	| Кваліфікаційний рівень        =		| Кваліфікаційний рівень        =
	| Науковий ступінь              =доктор хімічних наук		| Науковий ступінь              =доктор хімічних наук
Рядок 38:		Рядок 38:
	| Поточне місце роботи          =		| Поточне місце роботи          =
	| Почесні звання                =Заслужений діяч науки і техніки УРСР		| Почесні звання                =Заслужений діяч науки і техніки УРСР
−	| Державні нагороди            =Лауреат Сталінської премії, Державна препія 3-го ступеня <!-- Ордени, медалі, іменна зброя тощо-->	+	| Державні нагороди            =Лауреат Сталінської премії, Державна премія 3-го ступеня <!-- Ордени, медалі, іменна зброя тощо-->
	| Підпис                        =		| Підпис                        =
	| Сторінка на lp_edu_ua        =		| Сторінка на lp_edu_ua        =
	| Власний сайт                  =		| Власний сайт                  =
	}}		}}
−	'''Беркман Яків Павлович''' – видатний вчений у галузі синтетичних продуктів шкіряного виробництва, заслужений діяч науки і техніки УРСР.	+	'''Яків Павлович Беркман''' – видатний вчений у галузі синтетичних продуктів шкіряного виробництва, заслужений діяч науки і техніки УРСР.
Рядок 51:		Рядок 51:
	У 1915 р. завершив навчання у Харківській гімназії.		У 1915 р. завершив навчання у Харківській гімназії.
−	У 1919 р. – закінчив хімімічне відділення фізико-математичного факультету Харківського університету (нині Харківський національний університет ім.  В. Н. Каразіна) і призначений асистентом кафедри неорганічної хімії цієї ж установи (1919–1927). Одночасно, з 1920 по 1922 – викладач хімії на військово-артилерійських курсах, науковий співробітник Харківського інституту прикладної хімії Укрраднаргоспу (1923–1931), а також – викладач Медичного інституту (до 1927).	+	У 1919 р. – закінчив хімічне відділення фізико-математичного факультету Харківського університету (нині [https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A5%D0%B0%D1%80%D0%BA%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%BD%D0%B0%D1%86%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D1%83%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%81%D0%B8%D1%82%D0%B5%D1%82_%D1%96%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%96_%D0%92._%D0%9D._%D0%9A%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%B7%D1%96%D0%BD%D0%B0 Харківський національний університет ім.  В. Н. Каразіна]) і призначений асистентом кафедри неорганічної хімії цієї ж установи (1919–1927). Одночасно, з 1920 по 1922 рр. – викладач хімії на військово-артилерійських курсах,<ref>Буцко М. І. Відомі вчені Державного університету «Львівська політехніка» 1844–1994 : біогр. довід. Львів : Вид-во Держ. ун-ту «Львів політехніка», 1994. С. 27–29.</ref> науковий співробітник Харківського інституту прикладної хімії Укрраднаргоспу (1923–1931), а також – викладач Медичного інституту (до 1927).
−	Впродовж 1928–32 рр. очолював лабораторію хімії шкір Харківської філії науково-дослідного інституту шкіряної промисловості. З 1931 по 1935 рр. – завідувач сектора органічної технології і науковий керівник цього інституту. Водночас – викладач Робітничого університету (1930–33).	+	Упродовж 1928–32 рр. очолював лабораторію хімії шкір Харківської філії науково-дослідного інституту шкіряної промисловості. З 1931 по 1935 рр. – завідувач сектора органічної технології і науковий керівник цього інституту. Водночас – викладач Робітничого університету (1930–1933).
	Від 1936 р. – очільник кафедри загальної хімії Української промислової академії ім. Сталіна. У цьому ж році йому присвоєно вчений ступінь кандидата хімічних наук.		Від 1936 р. – очільник кафедри загальної хімії Української промислової академії ім. Сталіна. У цьому ж році йому присвоєно вчений ступінь кандидата хімічних наук.
−	У 1940 р. – завідувач кафедри Харківського інженерно-економічного інституту. Цього ж року, без захисту докторської дисертації, йому присуджено вчений ступінь доктора хімічних наук, а в 1941 р. – звання професора.	+	У 1940 р. – завідувач кафедри Харківського інженерно-економічного інституту, утвореного на базі промислового факультету [https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A5%D0%B0%D1%80%D0%BA%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%96%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%82%D1%83%D1%82_%D0%BD%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE_%D0%B3%D0%BE%D1%81%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D1%80%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B0 Харківського інституту народного господарства]. Цього ж року йому присуджено вчений ступінь доктора хімічних наук, а в 1941 р. – звання професора.
		+
	У 1941 р. переведений на посаду завідувача кафедри загальної хімії Томського медичного інституту ім. Молотова, за сумісництвом – завідувач кафедри хімії у Томському педагогічному інституті.		У 1941 р. переведений на посаду завідувача кафедри загальної хімії Томського медичного інституту ім. Молотова, за сумісництвом – завідувач кафедри хімії у Томському педагогічному інституті.
−	З 1944 р. – старший науковий співробітник Всесоюзного науково-дослідного інституту рідкого палива та газу у Москві.	+	З 1944 р. – старший науковий співробітник Всесоюзного науково-дослідного інституту рідкого палива та газу в Москві.
−	Впродовж 1945–1967 рр. – очільник кафедри загальної і неорганічної хімії Львівського політехнічного інституту. Від 1947 до 1952 р. – декан хіміко-технологічного факультету. Водночас – завідувач кафедрою неорганічної та аналітичної хімії Львівського медичного інституту (1946–50).	+	Упродовж 1945–67 рр. – очільник кафедри загальної і неорганічної хімії [[Львівський політехнічний інститут|Львівського політехнічного інституту]]. Від 1947 до 1952 рр. – декан хіміко-технологічного факультету. Водночас – завідувач кафедрою неорганічної та аналітичної хімії Львівського медичного інституту (1946–1950).<ref>[http://www.pharmencyclopedia.com.ua/article/4733/berkman-yakiv-pavlovich Фармацевтична енциклопедія ]</ref>
		+
		+	Під його керівництвом 14 осіб захистили кандидатські дисертації.
−	Під його керівництвом 12 осіб захистили кандидатські дисертації.
	Лауреат Сталінської премії (1941). Заслужений діяч науки і техніки УРСР (1948).		Лауреат Сталінської премії (1941). Заслужений діяч науки і техніки УРСР (1948).
Рядок 71:		Рядок 73:
	==Наукова діяльність==		==Наукова діяльність==
−	==Бібліографія Якова Беркмана==	+
		+	Опублікував понад 100 наукових праць.
		+	Серед них:
		+	«Gerbung mit Konzentrierten Chrombrühen» (1925); «Опыт сравнительного изучения кривых упругости пара» (1925);  «Дубление концентрированными растворами хромовых солей» (1926); «Синтетические дубящие вещества в опытном дублении» (1926); «Производство искусственных дубящих веществ как практическая проблема» (1928);  «Die rationalle chemische Analysie der Synthetischen Gerbstofle» (1928); «Метод непосредственного определения нерастворимых в дубильных екстрактах» (1932); «Метод осветления синтетических дубителей путем  предварительной полимеризации серной кислотой» (1932); «К вопросу изучения состава донецких сырых антраценов» (1934); [[Файл: 336818-1.jpg|150px |83 КБ |thumb|left| Видання з фонду Науково-технічної бібліотеки Львівської політехніки]]«Метод определения жидкой части в сырых антраценах» (1934); «Химико-технологическая характеристика синтетического дубителя «Бестан А. С.»» (1934); «Активная плотность кожи в отдельных стадиях хромового производства» (1935); «Влияние заместителей в нафталиновом ядре на дубящее действие ароматических сульфокислот» (1936); публікації у збірнику «Советские синтетические дубители»; «Освоение синтетических дубителей кожевенной промышленности СССР» (1937); «Изучение структурного формирования кожи в процессе дубления. IV. Формирование по слоям» (1940); «Синтез и изучение свойств искусственных дубильных веществ получения" (1940, докторська дисертація); «Рациональная классификация дубящих веществ на основе их наполняющей и формирующей способности» (1947).
		+
		+	Є власником 30 авторських свідоцтв, зокрема:
		+	«Способ получения сулемы из сернокислой ртути с дополнительным патентом об очистке маточных растворов», «Получение синтетических дубителей путем сульфирования фенольной смолы малыми количествами серной кислоты».<ref>Архів Національного університету «Львівська політехніка». Відділ кадрів. Ф. Р-120. Спр. 723. Арк. 5–120.</ref>
		+
		+	За наукові розробки синтетичних дубителів нагороджений Державною премією 3-го ступеня.
		+
		+	==[[Бібліографія Якова Беркмана]]==
	==Примітки==		==Примітки==
		+	{{reflist}}
		+	(с) Дану статтю підготувала завідувач сектора НТБ Войтович Ірина Остапівна

---

Поточна версія на 17:55, 2 лютого 2022

*Беркман Яків Павлович
Яків Павлович Беркман
Ім'я при народженні	Яків
Дата народження	31 травня 1897 р.
Місце народження	Харків
Помер	18 січня 1967 р. Львів
Поховання	Личаківський цвинтар, Львів
Громадянство	УРСР
Національність	єврей
Alma mater	Харківський університет
Дата закінчення	1919
Спеціальність	хімік
Галузь наукових інтересів	вивчення властивостей і синтез штучних дубильних речовин
Науковий ступінь	доктор хімічних наук
Дата присвоєння н.с.	1940
Вчене звання	професор
Дата присвоєння в.з.	1941
Почесні звання	Заслужений діяч науки і техніки УРСР
Державні нагороди	Лауреат Сталінської премії, Державна премія 3-го ступеня

Яків Павлович Беркман – видатний вчений у галузі синтетичних продуктів шкіряного виробництва, заслужений діяч науки і техніки УРСР.

Коротка біографія і професійна діяльність

Народився 31 травня 1897 у м. Харкові.

У 1915 р. завершив навчання у Харківській гімназії.

У 1919 р. – закінчив хімічне відділення фізико-математичного факультету Харківського університету (нині Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна) і призначений асистентом кафедри неорганічної хімії цієї ж установи (1919–1927). Одночасно, з 1920 по 1922 рр. – викладач хімії на військово-артилерійських курсах,^[1] науковий співробітник Харківського інституту прикладної хімії Укрраднаргоспу (1923–1931), а також – викладач Медичного інституту (до 1927).

Упродовж 1928–32 рр. очолював лабораторію хімії шкір Харківської філії науково-дослідного інституту шкіряної промисловості. З 1931 по 1935 рр. – завідувач сектора органічної технології і науковий керівник цього інституту. Водночас – викладач Робітничого університету (1930–1933).

Від 1936 р. – очільник кафедри загальної хімії Української промислової академії ім. Сталіна. У цьому ж році йому присвоєно вчений ступінь кандидата хімічних наук.

У 1940 р. – завідувач кафедри Харківського інженерно-економічного інституту, утвореного на базі промислового факультету Харківського інституту народного господарства. Цього ж року йому присуджено вчений ступінь доктора хімічних наук, а в 1941 р. – звання професора.

У 1941 р. переведений на посаду завідувача кафедри загальної хімії Томського медичного інституту ім. Молотова, за сумісництвом – завідувач кафедри хімії у Томському педагогічному інституті.

З 1944 р. – старший науковий співробітник Всесоюзного науково-дослідного інституту рідкого палива та газу в Москві.

Упродовж 1945–67 рр. – очільник кафедри загальної і неорганічної хімії Львівського політехнічного інституту. Від 1947 до 1952 рр. – декан хіміко-технологічного факультету. Водночас – завідувач кафедрою неорганічної та аналітичної хімії Львівського медичного інституту (1946–1950).^[2]

Під його керівництвом 14 осіб захистили кандидатські дисертації.

Лауреат Сталінської премії (1941). Заслужений діяч науки і техніки УРСР (1948).

Помер 18 січня 1967 р. Похований на Личаківському цвинтарі.

Наукова діяльність

Опублікував понад 100 наукових праць. Серед них:

«Gerbung mit Konzentrierten Chrombrühen» (1925); «Опыт сравнительного изучения кривых упругости пара» (1925); «Дубление концентрированными растворами хромовых солей» (1926); «Синтетические дубящие вещества в опытном дублении» (1926); «Производство искусственных дубящих веществ как практическая проблема» (1928); «Die rationalle chemische Analysie der Synthetischen Gerbstofle» (1928); «Метод непосредственного определения нерастворимых в дубильных екстрактах» (1932); «Метод осветления синтетических дубителей путем предварительной полимеризации серной кислотой» (1932); «К вопросу изучения состава донецких сырых антраценов» (1934); «Метод определения жидкой части в сырых антраценах» (1934); «Химико-технологическая характеристика синтетического дубителя «Бестан А. С.»» (1934); «Активная плотность кожи в отдельных стадиях хромового производства» (1935); «Влияние заместителей в нафталиновом ядре на дубящее действие ароматических сульфокислот» (1936); публікації у збірнику «Советские синтетические дубители»; «Освоение синтетических дубителей кожевенной промышленности СССР» (1937); «Изучение структурного формирования кожи в процессе дубления. IV. Формирование по слоям» (1940); «Синтез и изучение свойств искусственных дубильных веществ получения" (1940, докторська дисертація); «Рациональная классификация дубящих веществ на основе их наполняющей и формирующей способности» (1947).

Є власником 30 авторських свідоцтв, зокрема: «Способ получения сулемы из сернокислой ртути с дополнительным патентом об очистке маточных растворов», «Получение синтетических дубителей путем сульфирования фенольной смолы малыми количествами серной кислоты».^[3]

За наукові розробки синтетичних дубителів нагороджений Державною премією 3-го ступеня.

Бібліографія Якова Беркмана

Примітки

(с) Дану статтю підготувала завідувач сектора НТБ Войтович Ірина Остапівна