Юліан Захарієвич

Матеріал з Electronic Encyclopedia of Lviv Polytechnic
Перейти до: навігація, пошук
Юліан Захарієвич
Захарієвич Ю..jpg
Дата народження 17 липня 1837 р.
Місце народження м. Львів
Помер 27 грудня 1898 р.
м. Львів
Поховання Личаківський цвинтар
Alma mater Технічна академія
Дата закінчення 1857 р.
Вчене звання професор

Захарієвич Юліан Октавіан (Julian Oktawian Zachariewicz) (17 липня 1837 р. – 27 грудня 1898 р.) — архітектор, ректор (1877–1878 рр.; 1881–1882 рр.) Національного університету «Львівська політехніка», на той час Цісарсько-королівської Вищої технічної школи у Львові.

Біографічна довідка

Юліан Захарієвич є засновником і організатором Львівської архітектурної школи, яка визначала архітектурне обличчя Львова 2-ї половини XIX століття – початку ХХ століття.

Народився у Львові в родині вірменина Георгія Захарієвича та Юзефи з родини Ґросманів. Його батько походив зі старовинного вірменського міщанського роду.

Навчався у Львові в реальній школі.

1852–1857 рр. — навчався в Цісарсько-королівській технічній академії у Львові, нині — Національний університет «Львівська політехніка».

1858 р. — закінчив Віденську політехніку, де отримав професійну освіту.

Погруддя із зображенням Ю. Захарієвича в головному корпусі Національного університету «Львівська політехніка»

1859 р. — проходив практику в архітектурному бюро Леопольда Ернста при реставрації віденського готичного костелу св. Стефана. Ознайомився з тодішніми стилями та тенденціями розвитку європейської архітектури.

Після завершення навчання працював у генеральній дирекції будівництва державних залізниць Австрійської імперії. 1860–1865 рр. — Ю. Захарієвич працює на приватній залізниці Кароля Людвіка, а згодом переходить до Чернівецької колії, де активно будувалася залізниця Львів-Чернівці, яка пізніше продовжилася до Ясс. Енергійний Ю. Захарієвич обіймає все вищі і вищі щаблі у рангах. Працював на Львівсько-Чернівецькій залізниці на різних посадах: від залізничного інженера почергово у Відні, Тімішоарі та Львові за кілька років досягнув посади начальника руху на австрійсько-румунських лініях з центром у Чернівцях. Крім посадових обов’язків, він залучається до проєктування станційних будинків. Зокрема, спроєктував та брав участь в будівництві залізничного вокзалу в Яссах (1869–1870 рр.), який зараз є одним з найбільших вокзалів у Румунії за кількістю транзитних пасажирів, а будівля станції була включена в список історичних пам'яток Румунії. Ця споруда фактично стала початком архітектурного доробку Ю. Захарієвича.

1871 р. стає переломним у житті майстра. Ю. Захарієвич приймає запрошення працювати професором архітектури у Цісарсько-королівській технічній академії у Львові. Він повертається до рідного міста і напередодні дня народження 16 липня 1871 р. отримує офіційну номінацію на «звичайного професора».

1872–1881 рр. — Ю. Захарієвич був деканом будівельного (архітектурного) факультету Цісарсько-королівської технічної академії у Львові.

1874 р. — при пологах померла дружина Ю. Захарієвича — Анна Йозефа Давид (1841–1874 рр.), уродженка Данії. Вони одружилися ще в Чернівцях і мали двох синів (Віґґо й Альфреда) та доньку Анну. У 1877 р. Ю. Захарієвич одружився вдруге з Людвігою Ґромадзінською, яка народила йому доньку Гелену та сина Юліана Едвіна.

Архітектор Ю. Захарієвич створив проєкт будівлі нового корпусу технічного університету у Львові, який затвердили у 1873 р. Тоді, за планом мали виконати триповерховий головний корпус та будинок хімічної лабораторії. На втілення проєкту у будівельників пішло три роки. У 1877 р. завершилось спорудження будівлі головного корпусу Львівської політехніки. Саме з цієї споруди розпочалася кар'єра професора вже як основоположника Львівської архітектурної школи. Відзначивши внесок Захарієвича у будівництво та розвиток освіти, колегія професорів обирає його ректором Політехніки.

1877–1878 рр. та 1881–1882 рр. — ректор Цісарсько-королівської Вищої технічної школи у Львові, тепер — Національний університет «Львівська політехніка».

1877 р. — цісар Франц Йосиф І надав Ю. Захарієвичу шляхетський титул Лицаря з Львигороду (Ritter von Lwigród). Отримав лицарський титул не за воєнне завзяття, а за талановиту працю архітектора.

Від 1892 р. — Ю Захарієвич є одним з організаторів Галицької крайової виставки у Львові.

Був членом багатьох товариств щодо пам’яток мистецтва Галичини. З огляду на заслуги перед містом та фанатичну любов до Львова одержав додаток до прізвища — Захаревич-Львігруд (Zachariewicz-Lwigród). Був одним з перших у створенні комплексних архітектурно-будівельних компаній у Львові. Зібрав колекцію творів українського ужиткового мистецтва.

Надгробок Ю. Захарієвича на Личаківському цвинтарі

27 грудня 1898 р. — помер у Львові, похований на Личаківському цвинтарі. На його могилі надгробок, який він за кільканадцять років до смерті сам спроектував з пісковика у стилі неоренесансу.

Після раптової смерті Юліана Захірєвича, його справу у будівельному бізнесі продовжив син Альфред Захарієвич (1871–1937 рр.). Він у 1902 р. заснував власне архітектурне бюро і будівельне підприємство у спілці з Юзефом Сосновським, за участю інженера Міхала Фінкельштейна. Альфред заснував найбільшу в Галичині фабрику залізобетонних виробів, розгорнув діяльність у галузі промислового будівництва. До 1914 р. його фірма спорудила понад 200 мостів по всій Галичині. Є автором проєктів до низки будинків у Львові.

1992 р. — на честь Ю. Захарієвича названо одну з вулиць Львова. Раніше, у 1901–1946 рр. іменем Ю. Захарієвича називалась вулиця, що нині має назву Архітекторська.

1910 р. — у вестибюлі головного корпусу Цісарсько-королівської політехнічної школи у Львові (нині — Національний університет «Львівська політехніка») встановлено погруддя із зображенням Ю. Захарієвича авторства Юліуша Белтовського.

Професійні здобутки

Роботи у Львові:

Юліан Захарієвич був членом Центральної комісії з дослідження та консервації пам'яток мистецтва та історії Галичини. В його «реставраторському портфелі» — костел єзуїтів, костел Іоанна Хреститтеля, костел Марії Сніжної, перебудова веж костелу Марії-Магдалини. Починаючи з 1870-х років львівські архітектори поступово витісняють з місцевого ринку віденських і самі формують модерне обличчя міста. Ю. Захаревич поєднує в своїх проектах академічні форми неоренесансу та сучасний раціоналізм, по своєму інтерпретує історизм і любить романтичні елементи в декорі фасадів.

- головний корпус вул. С. Бандери, 12 (1873–1877 рр.)
- корпус Хімічної лабораторії — нинішній хімічний корпус, пл. Св. Юра, 9 (завершений у 1876 р.)
Головний корпус Національного університету «Львівська політехніка»

У 1877 р. Цісарсько-королівську Вищу технічну школу перемістили до новозбудованих будинків на Новому Світі (вул. Степана Бандери, 12). Ще 1872 р. Галицький крайовий виділ закупив у графині Марії Фредро ділянку при вулиці Новий Світ. У 1874–1877 рр. 240 мулярів, 40 теслярів і 30 каменярів збудували у Львові за проектами Юліана Захаревича спочатку хімічний корпус (з боку площі Св. Юра), а потім — головний корпус. У січні 1877 р. була запрезентована перша у Львові та в Україні телефонна лінія — між новозбудованими головним і хімічним корпусами. 14 лютого 1877 р. нові корпуси Цісарсько-королівської Вищої технічної школи, тепер — Національного університету «Львівська політехніка», урочисто освятили за участі всіх трьох тодішніх львівських католицьких архієпископів (Йосифа Сембратовича, Францішка Вєжехлейського та Григорія Ромашкана), намісника Королівства Галичини та Володимирії Альфреда Потоцького, маршалка Галицького сейму Людвіка Водзіцького. Головний корпус Політехніки — триповерхова будівля, яка складає у плані прямокутник з розмірами 113 х 68 м з двома внутрішніми подвір’ями. Початково будинок був пофарбований у білий колір. Пізніше на рівні 2-го і 3-го поверхів його стіни перефарбували червоно-брунатною фарбою. Зараз фасадам головного корпусу повернули первісні кольори. На фризі під карнизом початково був латинський напис: Fraciscus Josephus, Austriae Imperator A. D. 1877 («Франц Йосиф, Австрійський імператор, року Божого 1877»). Зі змінами влади напис мінявся. Зараз тут написано: «Університет «Львівська політехніка»». Завершує ризаліт аттик з латинським гаслом «Litteris et artibus» («Наукам і ремеслам»). Над ним встановлено скульптурну групу роботи професора рисунку і моделювання Львівської політехніки Леонарда Марконі, що зображує Інженерію, Архітектуру й Механіку. Наріжні ризаліти будинку оздоблюють пілястри корінфського ордеру, а стіни першого поверху оздоблені прямокутним рустом. З обох боків сходів, що ведуть до трьох вхідних брам Політехніки, встановлено металеві світильники з левами, створені за проектами Ю. Захаревича. Дерев’яні лев’ячі голови встановлено також над вхідними дверима. Кількома сходинками треба піднятися у фойє першого поверху, від яких починаються парадні сходи. На середині вони роздвоюються й двома маршами виводять через аркади, оздоблені алегоричними скульптурами технічних спеціальностей, до фойє перед актовим залом. Для освітлення сходів влаштовано скляний дах. Стелі сходової клітки, вестибуля та фойє розписані гротескними поліхромними розписами, які виконали брати Маврицій і Айзіґ Флек за ескізами Ю. Захаревича. На другому поверсі розташована стара бібліотечна зала з великою двоярусною неоренесансною шафою, виготовленою 1880 р. за проектом Ю. Захарієвича на фабриці «Брати Вчеляк» у Львові.

  • Власний будинок у стилі неоренесансу на вулиці Каменярів, 9 (1874 р.).
Родинна вілла Ю. Захарієвича — «Юлієтка»
Галицька ощадна каса
  • «Юлієтка» – розкішна старовинна вілла, розташована на вулиці Метрологічна, 14а, що у мальовничому львівському районі Кастелівка. Її спорудив для себе та своєї родини Ю. Захаревич у 90-х роках ХІХ століття. Будівля, збудована у стилі ранньої сецесії, своїм виглядом нагадувала справжній замок і була справжньою архітектурною знахідкою тих часів. Подейкують, що проєктуючи свій родинний дім, Ю. Захаревич надихнувся архітектурним стилем знаменитого «Червоного дому» англійського художника Уільяма Морріса, спроєктованого архітектором Філіппом Веббом.
  • Галицька ощадна каса (1888–1891 рр.) — тепер це будинок Львівського музею етнографії та художнього промислу НАН України та Інституту народознавства НАН України (пр. Свободи, 15). Його побудували на місці давнього «Англійського готелю» за проєктом Ю. Захарієвича у 1889–1891 рр. для будинку Галицької ощадної каси у стилі пізнього історизму (неоренесанс). Імпозантна банківська споруда, локована на наріжній ділянці, на куті просп. Свободи (східний фасад) та вул. В. Гнатюка (північний фасад). Разом з розташованим навпроти будинком колишнього Празького Банку творить один з найпомітніших акцентів просп. Свободи. Галицька ощадна каса стала останньою великою і успішною роботою архітектора.
Музей О. Новаківського
  • Майстерня-особняк художника Яна Стики (1889–1890 рр.), де нині розмістився музей О. Новаківського (вул. Листопадового чину, 11). Вілла споруджена в неороманському стилі за проєктом архітектора Ю. Захарієвича. У 1907 р. будинок придбав греко-католицький митрополит Андрей Шептицький і 1908 р. подарував його Національному музеєві у Львові. У 1913 р. в цьому будинку оселився художник О. Новаківський, переїхавши з-під Кракова до Львова на запрошення митрополита Шептицького.
  • Низка вілл та особняків для діячів науки та культури у львівському районі Кастелівка.
  • Костел і монастир сестер францисканок (1876–1888 рр., вул. Лисенка, 43). У Маврикія Ротмана було придбано ділянку при вулиці Курковій (нині вул. Лисенка). Перший проєкт розроблений архітектором Карлом Ґреґором не був схвалений міською владою як «надто скромний». Після чого, безкоштовно виготовити новий проєкт зголосився Юліан Захарієвич. Цим вчинком Захарієвич викликав здивування із огляду на його протестантські переконання. У фінансуванні будівництва взяли участь представники аристократії Львова, Галичини і Відня. 13 вересня 1877 р. архієпископ Лодовіко Якобіні, апостольський нунцій у Відні освятив наріжний камінь майбутнього монастиря. За будівництвом багато років поспіль наглядав особисто Юліан Захаревич [[1]].
  • Водонапірна вежа у стилі неоготики на Галицькій крайовій виставці 1894 р. Співавтор Міхал Лужецький, керували спорудженням Володимир Підгородецький і Якуб Баллабан.

Реставрація та перебудова:

  • Реставрація костелу Єзуїтів у 1879 і 1891–1896 рр. Під час другої реставрації нижній ярус фасаду прикрашено чотирма статуями святих, виконаних Феліксом Павлінським у майстерні Леопольда Шімзера. Наново перекрито ліву наву, замінено дах усього костелу. Архітектор Міхал Ковальчук під керівництвом Захаревича проводив відновлення інтер'єру.
  • Перебудова житлової кам'яниці на нинішній вулиці Князя Романа, 1-3 для потреб Крайового суду (1874 р., розібрано перед 1891 р.).
  • Нереалізований проєкт реставрації церкви святого Пантелеймона в Галичі (1885 р.).
  • Реставрація костелу Іоанна Хрестителя (1886–1889 рр.). Виконана Іваном Левинським та Тадеушем Мюнніхом під керівництвом Ю. Захарієвича. Тепер у костелі Музей історії міста Львова.
  • Перебудова веж Костелу Марії-Магдалини (1889, тепер зал органної музики). Первісний проєкт виконано ще 1871 року Феліксом Ксенжарським, а пізніше перероблено Захаревичем і реалізовано.
  • Костел Марії Сніжної (1888–1892 рр.), що на площі Ярослава Осмомисла у Львові.
  • Реставрація кафедрального костелу в Тарнові (1889–1892 рр.).

Нереалізовані проєкти:

  • Проєкт перебудови реформістської синагоги «Темпль». Виконаний у 1894–1896 рр., базувався на аналізі форм храму Соломона в Єрусалимі (бл. 957–950 рр. до н.е.). Дані про гіпотетичний вигляд якого, почерпнув із праці Шарля Шип'є і Жоржа Перро. Проєкт передбачав значне розширення, зокрема добудову двох пілонів при вході від вул. Жовківської (нині вул. Хмельницького), збільшення вестибюля, добудову санктуарія, широкого ліхтаря посередині купола. З усього реалізовано було лише розписи інтер'єрів.
  • Проєкт розширення дому товариства ремісників «Гвязда», що на вулиці Короленка, 7 у Львові.
Палац графів Реїв у Псарах

В інших населених пунктах:

  • Вокзал у місті Ясси в Румунії (1869–1870 рр.).
  • Синагога в Чернівцях у неомавританському стилі (1873–1877 рр.).
  • Костел святого Михаїла у селі Заріччя біля Ярослава (1879–1880 рр.).
  • Дерев'яна церква Воздвиження Чесного Хреста в селі Звижень. Тризрубна, триверха, з верандою на другому ярусі бабинця, оперезана галереєю. Споруджена 1888 року під керівництвом Міхала Ковальчука. В 1916 р. розібрана на матеріал для окопів.
  • Палац графів Реїв у Псарах (нині с. Приозерне, Рогатинський район).
  • Костел у Буцневі поблизу Тернополя (1890–1891 рр.).
  • Церква Різдва Пресвятої Богородиці в Маркополі. Збудована за проєктом Ю. Захарієвича. Поєднує в собі неовізантійський та неороманський стилі. Спорудження велось у 1892–1896 рр. під керівництвом будівничого Ставарського із Синяви. Пізніше живописець Антін Манастирський виконав настінні розписи.
  • Найпізніше з усіх палацових ансамблів у 1889 р. Ю. Захарієвичем був зведений замок графа Адама Ґолуховського (1855–1914 рр.) в Гусятині. Казковий стиль баварських замків короля Людвіга ІІ. Ліс «Грабник» навколо палацу був перетворений Захаревичем у англійський парк. Тільки дерева цього парку залишились нині, а палац був знищений під час першої світової війни.
Церква Різдва Пресвятої Богородиці в Маркополі

Примітки