Відмінності між версіями «Львівський політехнічний інститут»

Версія за 17:42, 28 листопада 2012

Львівський політехнічний інститут (1939–1989 рр.)

У 1939 році Львівську політехніку реорганізували у Львівський політехнічний інститут (ЛПІ). У ньому запрацювало шість факультетів: енерго-машинобудівний, електротехнічний, хіміко-технологічний, архітектурно-будівельний, шляхово-водний та сільськогосподарський. 1940 року створили сьомий факультет — лісовий. В інституті функціонувало 79 кафедр, на яких працювали 395 викладачів. Навчальний заклад фінансувався з державного бюджету СРСР. У грудні 1939 р. директором інституту призначили колишнього директора Київського трамтресту М. Садовського, його заступником — професора В. Круковського.

Роботу інституту перервав напад Німеччини на Радянський Союз 22 червня 1941 р. У головному корпусі за часів окупації був розташований шпиталь. У ніч проти 4 липня 1941 р. на Вулецьких пагорбах розстріляли десятки вчених, серед них і професорів Політехніки — С. Пілята, В. Стожека, В. Круковського, К. Вайгеля, А. Ломніцького, Р. Віткевича. 26 липня у підвалах гестапо загинув професор К. Бартель.

У квітні 1942 р. у приміщенні нинішнього корпусу № 14 окупаційна влада дозволила проводити за обмеженою програмою так звані «Технічні фахові курси» за деякими спеціальностями. Заняття вели переважно колишні викладачі Львівської політехніки.

Після вигнання гітлерівців зі Львова (27 липня 1944 р.), 28 серпня відновив роботу Львівський політехнічний інститут. Його директором призначили колишнього заступника директора Московського інженерно-економічного інституту доцента Стефана Ямпольського. В інституті організовують навчальну частину й деканати семи факультетів — тих,що існували напередодні війни. Перший повоєнний навчальний рік розпочався в руїнах: потребувала відновлення навчально-лабораторна база, необхідно було забезпечити студентів посібниками та підручниками.

У жовтні розпочали навчання 438 студентів на перших-четвертих курсах. Зарахування на факультети проводили й протягом навчального року, тож у 1944–1945 н. р. студентів було вже 1013 осіб. Відновлення навчального процесу в умовах воєнного часу супроводжувалося ґрунтовною реорганізацією структури та майже повною заміною професорсько-викладацького складу. Треба було відроджувати науковий потенціал. У перші післявоєнні роки у Львівському політехнічному інституті виявили бажання працювати видатні вчені із навчальних закладів України та Росії: академіки В. Сельський, Г. Савін, О. Харкевич, професори К. Карандєєв, Г. Погодін-Алексєєв, Г. Кияниця, А. Занько та інші. До серпня 1945 р. інститут поповнився понад сотнею викладачів — переважно кандидатами та докторами наук.

У листопаді 1945 р. наукова громадськість відзначила сторіччя заснування Львівського політехнічного інституту (у зв’язку з воєнними діями відзначення перенесено із 1944 року на 15 листопада 1945 р.).

На початок 1945–1946 н.р. інститут мав у своєму розпорядженні 9 навчальних корпусів, у яких розташувалися 43 аудиторії, 35 лабораторій, 8 спеціалізованих музеїв і 40 кабінетів. Навчально-виробнича база факультетів забезпечувала, хоч і не без труднощів, нормальне проведення занять.