Львівська політехніка
| Львівська політехніка | |
| Дата заснування | 1921 р. |
|---|---|
| Дата ліквідації | 1939 р. |
| Причина ліквідації | Реорганізація |
| Попередник | Вища політехнічна школа |
| Наступник | Львівський політехнічний інститут |
Львівська політехніка (1919–1939 рр.)
У листопаді 1919 р. до Політехнічної школи була приєднана Рільнича академія в Дублянах і Вища школа лісництва в м. Львові. З приєднаних закладів утворили рільничо-лісовий факультет. У 1921 р. з метою підготовки вчителів математики, фізики й хімії й рисунку для середніх загальноосвітніх і спеціальних шкіл відкрили загальний факультет.
Політехнічна школа отримала новий статус вищого технічного навчального закладу. Її Статут, схвалений загальними зборами професорів, був прийнятий 20 червня 1920 р. У ньому було передбачено господарське та адміністративне самоврядування. Керівними органами самоврядування стали: загальні збори професорів; сенат (організований зі старших професорів); ради факультетів. Ректора обирали на один навчальний рік, виконавчим органом при ректорові став сенат, до складу якого входили секретаріат, квестура (фінансовий відділ), інтендатура (управління будинками).
13 січня 1921 р. Політехнічна школа була переіменовано на Львівську політехніку.
У ній діяли шість факультетів. Факультет сухопутної та водної інженерії мав три відділи (сухопутний, водний, геодезичний) та 19 кафедр, окрім того — обладнані астрономічну та метеорологічну обсерваторії із сейсмографічною станцією, музей геології та мінералогії. Архітектурний факультет складався з двох відділів (художній і конструкційний) та 8 кафедр, з лабораторіями — фотографічною та моделювання. Хімічний факультет налічував 10 кафедр, у його складі також була лабораторія з проблем технології калійної солі, фізична лабораторія, керамічна експериментальна станція. Механічний факультет мав 3 відділи — машинобудівний, електротехнічний, нафтовий — та 19 кафедр, тут працювали радіотехнічна й аеродинамічна лабораторії, музей машинобудування. Рільничо-лісовий факультет налічував 18 кафедр. Загальний факультет (діяв упродовж 1921–1933 рр.) складався з математичної, фізико-хімічної та групи креслення.
Саме в 1930-ті роки у Львівській політехніці сформувалась одна з найбільших в Європі науково-технічних бібліотек, що мала статус федеральної (в 1938 р. її фонд становив понад 88 тисяч примірників).
Львівська політехніка відіграла значну роль у становленні та розвитку авіаційної науки й техніки. Наукова рада механічного відділу прийняла рішення про створення в 1928 р. авіаційного факультету. Планувалося збудувати при доцентурі аеродинаміки лабораторію. За сприяння Міністерства протиповітряної оборони в 1927–1930 рр. зведено та обладнано будинок між головним та хімічним корпусами (нині — корпус №12), де розташовувалася аеродинамічна труба та аеродинамічна вага на шість складових сил — технічне диво на той час. Унікальною спорудою в аеродинамічній лабораторії був гідроканал для фотографування вихрових потоків при вдосконаленні аеродинамічних форм літальних апаратів. У 1930–1931 н. р. відбулися перші практичні заняття студентів. Керівником лабораторії став Зігмунд Фукс, який очолював цей заклад до 1939 р.
Львів став джерелом кваліфікованих кадрів. Політиками національного масштабу було чимало львів’ян, серед них — професори Львівської політехніки Казімєж Бартель, який у 1926– 1930 рр. тричі був прем’єр-міністром Польщі, а Ігнаци Мосціцький упродовж 1926–1939 рр.— президентом цієї держави.
У зв’язку з розширенням навчального закладу, утворенням нових кафедр у 30-ті роки помітно зросла чисельність професорсько-викладацького складу Львівської політехніки, що мало позитивний вплив на якість підготовки інженерних кадрів, збільшення кількості науковців. Так, протягом 1919–1930 рр. 39 інженерів Львівської політехніки одержали ступені доктора технічних наук, за особливі заслуги в науці присвоєно почесні титули доктор Honoris Causa варшавському архітекторові Ю. Дзєконському, професорам Львівської політехніки К.Скібінському, І. Мосціцькому, Т. Фідлеру, професору Варшавської політехніки С. Белжецькому, професорові П. Сежурне (Париж), маршалу Франції Ф. Фошу, інженерам Р. Інгардену, Ф. Кухаржевському, Р. Моджаєвському (США), польському сенатору А. Кендзьору. У 1931–1939 рр. ці титули було надано Н. Хандсону, К. Бартелю, З. Раушеру, Т. Стриєнському.
Кількість студентів, які навчалися у Львівській політехніці, зросла від 1285 осіб у 1919–1920 н. р. до 3606 осіб — у 1938–1939 н. р. На водному й шляховому відділах навчалися упродовж 4,5 років, на всіх інших — 4 роки. За правилами, затвердженими польським міністерством освіти, студенти складали курсові й два державні іспити — загальний і дипломний. Для вступників проводились конкурсні іспити.
Використані джерела
Презентаційне видання «Національний університет «Львівська політехніка». Еліта держави» (ТОВ «Видавничий центр «Логос Україна», 2008). ISBN 978-966-1581-02-8
Музей історії Львівської політехніки. Нарис-путівник. /За науковою редакцією Анни Кос. — Львів: Видавництво Національного університету «Львівська політехніка», 2005.
