Юліан Захарієвич

Матеріал з Electronic Encyclopedia of Lviv Polytechnic
Версія від 17:13, 29 січня 2024, створена Галина Мончак (обговорення • внесок) (доповнення інформацією)

Перейти до: навігація, пошук
Юліан Захарієвич
Захарієвич Ю..jpg
Дата народження 17 липня 1837 р.
Місце народження м. Львів
Помер 27 грудня 1898 р.
м. Львів
Поховання Личаківський цвинтар
Alma mater Технічна академія
Дата закінчення 1857 р.
Вчене звання професор

Захарієвич Юліан Октавіан (Julian Oktawian Zachariewicz) (17 липня 1837 р. – 27 грудня 1898 р.) — архітектор, ректор (1877–1878 рр.; 1881–1882 рр.) Національного університету «Львівська політехніка», на той час Цісарсько-королівської Вищої технічної школи у Львові.

Біографічна довідка

Юліан Захарієвич є засновником і організатором Львівської архітектурної школи, яка визначала архітектурне обличчя Львова 2-ї половини XIX століття – початку ХХ століття.

Народився у Львові в родині вірменина Георгія Захарієвича та Юзефи з родини Ґросманів. Його батько походив зі старовинного вірменського міщанського роду.

Навчався у Львові в реальній школі.

1852–1857 рр. — навчався в Цісарсько-королівській технічній академії у Львові, нині — Національний університет «Львівська політехніка».

1858 р. — закінчив Віденську політехніку, де отримав професійну освіту.

1859 р. — проходив практику в архітектурному бюро Леопольда Ернста при реставрації віденського готичного костелу св. Стефана. Ознайомився з тодішніми стилями та тенденціями розвитку європейської архітектури.

Після завершення навчання працював у генеральній дирекції будівництва державних залізниць Австрійської імперії. 1860–1865 рр. — Ю. Захарієвич працює на приватній залізниці Кароля Людвіка, а згодом переходить до Чернівецької колії, де активно будувалася залізниця Львів–Чернівці, яка пізніше продовжилася до Ясс. Енергійний Ю. Захарієвич обіймає все вищі і вищі щаблі у рангах. Працював на Львівсько-Чернівецькій залізниці на різних посадах: від залізничного інженера почергово у Відні, Тімішоарі та Львові за кілька років досягнув посади начальника руху на австрійсько-румунських лініях з центром у Чернівцях. Крім посадових обов’язків, він залучається до проєктування станційних будинків. Зокрема, спроєктував та брав участь в будівництві залізничного вокзалу в Яссах (1869–1870 рр.), який зараз є одним з найбільших вокзалів у Румунії за кількістю транзитних пасажирів, а будівля станції була включена в список історичних пам'яток Румунії. Ця споруда фактично стала початком архітектурного доробку Ю. Захарієвича.

1871 р. стає переломним у житті майстра. Ю. Захарієвич приймає запрошення працювати професором архітектури у Цісарсько-королівській технічній академії у Львові. Він повертається до рідного міста і напередодні дня народження 16 липня 1871 р. отримує офіційну номінацію на «звичайного професора».

1872–1881 рр. — Ю. Захарієвич був деканом будівельного (архітектурного) факультету Цісарсько-королівської технічної академії у Львові.

1874 р. — при пологах померла дружина Ю. Захарієвича — Анна Йозефа Давид (1841–1874 рр.), уродженка Данії. Вони одружилися ще в Чернівцях і мали двох синів (Віґґо й Альфреда) та доньку Анну. У 1877 р. Ю. Захарієвич одружився вдруге з Людвігою Ґромадзінською, яка народила йому доньку Гелену та сина Юліана Едвіна.

Архітектор Ю. Захарієвич створив проєкт будівлі нового корпусу технічного університету у Львові, який затвердили у 1873 р. Тоді, за планом мали виконати триповерховий головний корпус та будинок хімічної лабораторії. На втілення проєкту у будівельників пішло три роки. У 1877 р. завершилось спорудження будівлі головного корпусу Львівської політехніки. Саме з цієї споруди розпочалася кар'єра професора вже як основоположника Львівської архітектурної школи. Відзначивши внесок Захарієвича у будівництво та розвиток освіти, колегія професорів обирає його ректором Політехніки.

1877–1878 рр. та 1881–1882 рр. — ректор Цісарсько-королівської Вищої технічної школи у Львові, тепер — Національний університет «Львівська політехніка».

1877 р. — цісар Франц Йосиф І надав Ю. Захарієвичу шляхетський титул Лицаря з Львигороду (Ritter von Lwigród). Отримав лицарський титул не за воєнне завзяття, а за талановиту працю архітектора.

Від 1892 р. — Ю Захарієвич є одним з організаторів Галицької крайової виставки у Львові.

Був членом багатьох товариств щодо пам’яток мистецтва Галичини. З огляду на заслуги перед містом та фанатичну любов до Львова одержав додаток до прізвища — Захаревич-Львігруд (Zachariewicz-Lwigród). Був одним з перших у створенні комплексних архітектурно-будівельних компаній у Львові. Зібрав колекцію творів українського ужиткового мистецтва.

27 грудня 1898 р. — помер у Львові, похований на Личаківському цвинтарі. На його могилі надгробок, який він за кільканадцять років до смерті сам спроектував з пісковика у стилі неоренесансу.

Після раптової смерті Юліана Захірєвича, його справу у будівельному бізнесі продовжив син Альфред Захарієвич. Він у 1902 р. заснував власне архітектурне бюро і будівельне підприємство у спілці з Юзефом Сосновським, за участю інженера Міхала Фінкельштейна. Альфред заснував найбільшу в Галичині фабрику залізобетонних виробів, розгорнув діяльність у галузі промислового будівництва. До 1914 р. його фірма спорудила понад 200 мостів по всій Галичині. Є автором проєктів до низки будинків у Львові.

1992 р. — на честь Ю. Захарієвича названо одну з вулиць Львова. Раніше, у 1901–1946 рр. іменем Ю. Захарієвича називалась вулиця, що нині має назву Архітекторська.

1910 р. — у вестибюлі головного корпусу Цісарсько-королівської політехнічної школи у Львові (нині — Національний університет «Львівська політехніка») встановлено погруддя із зображенням Ю. Захарієвича авторства Юліуша Белтовського.

Погруддя із зображенням Ю. Захарієвича в головному корпусі Національного університету «Львівська політехніка»
Надгробок Ю. Захарієвича на Личаківському цвинтарі

Професійні здобутки

Юліан Захарієвич був членом Центральної комісії з дослідження та консервації пам'яток мистецтва та історії Галичини. В його «реставраторському портфелі» - костел єзуїтів, костел Іоанна Хреститтеля, костел Марії Сніжної, перебудова веж костелу Марії-Магдалини. Починаючи з 1870-х років львівські архітектори поступово витісняють з місцевого ринку віденських і самі формують модерне обличчя міста. Ю. Захаревич поєднує в своїх проектах академічні форми неоренесансу та сучасний раціоналізм., по своєму інтерпретує історизм і любить романтичні елементи в декорі фасадів.


- головний корпус вул. С. Бандери, 12 (1873–1877 рр.)
- корпус Хімічної лабораторії — нинішній хімічний корпус, пл. Св. Юра, 9 (завершений у 1876 р.)

1877 року Політехніку перемістили до новозбудованих будинків на Новому Світі (вул. Степана Бандери, 12). Ще 1872 року Галицький крайовий виділ закупив у графині Марії Фредро ділянку при вулиці Новий Світ. У 1874-1877 рр. 240 мулярів, 40 теслярів і 30 каменярів збудували за проектами Юліана Захаревича спочатку хімічний корпус (з боку площі Св. Юра), а потім – головний корпус Технічної академії. У січні 1877 року була запрезентована перша у Львові та в Україні телефонна лінія – між новозбудованими головним і хімічним корпусами Політехніки. 14 лютого 1877 року нові корпуси урочисто освятили за участі всіх трьох тодішніх львівських католицьких архієпископів (Йосифа Сембратовича, Францішка Вєжехлейського та Григорія Ромашкана), намісника Королівства Галичини та Володимирії Альфреда Потоцького, маршалка Галицького сейму Людвіка Водзіцького.

  • Власний будинок у стилі неоренесансу на вулиці Каменярів, 9 (1874 р.)
  • «Юлієтка» – розкішна старовинна вілла, розташована на вулиці Метрологічна, 14а, що у мальовничому львівському районі Кастелівка. Її спорудив для себе та своєї родини Ю. Захаревич у 90-х роках ХІХ століття. Будівля, збудована у стилі ранньої сецесії, своїм виглядом нагадувала справжній замок і була справжньою архітектурною знахідкою тих часів. Подейкують, що проєктуючи свій родинний дім, Ю. Захаревич надихнувся архітектурним стилем знаменитого «Червоного дому» англійського художника Уільяма Морріса, спроєктованого архітектором Філіппом Веббом.
  • Галицька ощадна каса (1888–1891 рр.), де нині розмістився Музей етнографії та художнього промислу (пр. Свободи, 15)
  • Майстерня-особняк художника Яна Стики (1889–1890 рр.), де нині розмістився музей О. Новаківського (вул. Листопадового чину, 11)
  • Низка вілл та особняків для діячів науки та культури у львівському районі Кастелівка
  • Костел і монастир сестер францисканок (1876–1888 рр., вул. Лисенка, 43)

Примітки

Отримано з https://wiki.lpnu.ua/wiki/index.php?title=Юліан_Захарієвич&oldid=73531