Едмунд Лібанський
| Едмунд Лібанський* | |
 Едмунд Лібанський | |
| Ім'я при народженні | Едмунд |
|---|---|
| Дата народження | 12 лютого 1862 р. |
| Місце народження | Краків |
| Помер | 10 травня 1928 р. Брест над Бугом (тепер – Білорусь) |
| Поховання | на Личаківському цвинтарі, на полі захисників Львова |
| Роки життя | 66 |
| Громадянство | Австро-Угорщина, Польська Республіка |
| Національність | поляк |
| Alma mater | Вища політехнічна школа |
| Дата закінчення | 1891 р. |
| Спеціальність | інженер-будівельник мостів |
| Галузь наукових інтересів | літакобудування |
| Відомий у зв’язку з | винахідництвом, популяризацією технічних знань, публіцистикою |
Едмунд Лібанський (Edmund Libański) – інженер, авіаконструктор, популяризатор технічних знань, журналіст-публіцист.
Зміст
Біографія
Едмунд Лібанський народився 12 лютого 1862 р. в Кракові. протягом 1879–1884 рр. навчався в реальній школі. Вступив у Вищу політехнічну школу у Львові, яку він закінчив в 1891 р. [1] Після закінчення, протягом 1891–1894 рр. він працював асистентом на кафедрі будівництва мостів [2]. Водночас, стажувався у відділі будування мостів та водних шляхів при Технічному департаменті Галицького намісництва, а згодом, у 1894–1906 рр. – у Національному відділі. Отримав державну ліцензію інженера-будівельника мостів.
З 1893 р. був членом Політехнічного товариства у Львові. У 1895 р. став заступником члена Люстраційного комітету.
У той самий час починає друкувати свої наукові статті в журналі «Czasopiśmо Techniczne» [3], був член редколегії цього періодичного видання протягом 1895–1896 рр.
У 1905 р. розпочав приватну підприємницьку діяльність, відкрив власне технічне бюро у Львові.
Упродовж 1908–1910 рр. був завідувачем Технічного відділу Львівського земельного банку (Bank Parcelacyjny we Lwowie).
У 1911–1914 рр. працював у Національному відділі Галицького намісництва.
Едмунд Лібанський був член Польської соціалістичної партії, у 1898 р. брав участь у реорганізації Закордонного союзу польських соціалістів.
Політичні погляди інженера знайшли відображення в його публікаціях та лекціях на соціальні теми. Він був довголітнім співробітником соціалістичного журналу «Naprzód» [4].
Одним з напрямків його діяльності була популяризація досягнень науки і техніки. Він почав виступати як лектор у 1901 р., коли проходив практику в Технічному відділі Галицького намісництва у Львові. Крім того він публікував свої статті на сторінках різних періодичних видань.
Розвиток науково-технічного прогресу приніс нові можливості в розповсюдження і пропаганду знань. Е. Лібанський почав використовувати засоби кінематографа в популяризаторській діяльності. Свої лекції він доповнював спочатку слайдами, потім фільмами. І з часом сам став директором кінотеатра «Уранія». У планах інженера було побудувати іподром і кінотеатр на виставковій площі у Львові. Він навіть виграв оголошений містом конкурс, однак йому не вистачило інвестицій. Потім виставкову площу використали для авіаційних потреб.
Одним з напрямків діяльності інженера стала видавнича справа. В 1903–1910 рр. почав виходити популярний тижневик про техніку і промисловість «Przemysłowiec». Е. Лібанський був головним редактором і фактичним видавцем журналу. Його статті часто друкувалися на сторінках видання.
У середині першого десятиліття ХХ ст. Едмунд Лібанський захопився авіацією. Він став одним із ініціаторів створення у 1909 р. Авіаційної спілки студентів Львівської політехніки («Związek Awiatyczny Studentow Politechniki Lwowskiej») та Товариства «Авіата» («Awiata») [5] . Займався також проектуванням в галузі авіації. Він сконструював і побудував два літака: «Монобіплан І» та «Ластівка».
Варто зазначити, що Едмунд Лібанський був автором перших аерофотознімків Львова. 29 травня 1910 р. він піднявся на повітряній кулі, досягнувши висоти 2600 м., подолав шлях від Львова до Золочева. Свої враження він описав у статті «Над хмарами» в журналі «Świat».
Крім професійної діяльності, його цікавило мистецтво театру. Він був автором сценічних творів, перекладачем. У 1898 р. побачило світ перше польське видання драми Ґергарта Гауптмана «Ткачі». Автором перекладу був Е. Лібанський під псевдонімом Віктор Туша. Під тим самим псевдонімом він публікував і свої вірші.
У роки Першої світової війни Е. Лібанський служив в Австро-угорській армії. У 1918 році вступив до польської армії. Демобілізований в 1922 р. у званні майора.
Під час війни інженер втратив сімнадцятирічного сина. Молодий Адам Мсціслав Лібанський пішов добровольцем і загинув 5 липня 1916 р. У 1922 р. він отримав посмертно орден «Virtuti Militari». Після Першої світової війни Едмунд Лібанський продовжував свою популяризаторську діяльність, став піонером радіо у Львові, заснувавши «Радіоклуб» [6].
Окрім науки і техніки, він захоплювався метапсихологією та спіритизмом.
Едмунд Лібанський раптово помер 10 травня 1928 р. у Бресті над Бугом (тепер – Білорусь). Він прибув до цього міста, щоб прочитати свою лекцію. Майже через рік його прах було перевезено до Львова і урочисто перепоховано 14 квітня 1929 р. на Личаківському цвинтарі, на полі захисників Львова.
Науково-популяризаторська діяльність
Популяризація досягнень науки і техніки була основною справою життя Едмунда Лібанського.
Початок його лекторської діяльності пов’язаний з Народним університетом ім. Адама Міцкевича, який був заснований у 1899 р. на честь 100-річчя від дня народження поета. За сприяння інженера Е. Лібанського прогресивна польська молодь у Львові згуртувалася в товариство «Союз» і заснувала цей заклад. Поступово були організовані і провінційні відділення.
Лекції читав не тільки сам інженер Лібанський, а й запрошені університетські викладачі, лікарі, юристи та інженери.
У 1899 р. він написав брошуру «Що таке Народний університет», яка була використана організаторами курсів і народних університетів як практичний посібник.
У академічному 1899/90 р. лекції Е. Лібанського в Кракові збирали натовпи. Деякі з них мали широкий резонанс і обговорювалися в пресі, і не тільки в місцевій. Наприклад, про лекцію «Про промисловість та економічні відносини в Галичині», яку він прочитав 24 листопада 1900 р. у Львові докладно повідомляє ілюстрований часопис «Goniec Wielkopolski» в Познані.
Популяризаторські статті Е. Лібанського друкувалися на сторінках різних періодичних видань. Він співпрацює з варшавським журналом «Tygodnik Ilustrowany», львівськими газетами «Wiek Nowy» і «Dziennik Ludowy», журналами: «Przegląd Techniczny» i «Czasopiśmo Techniczne». краківськими народними календарями «Gospodarz» і «Polak».
З часом Едмунд Лібанський в своїй популяризаторській діяльності починає використовувати можливості кінематографа. До відомих і важливих для громадськості Львова освітніх подій належать типові кіносеанси, організовані впродовж 1907–1911 рр. Спосіб пояснення аудиторії змісту фільмів «наживо» виявився найдоцільнішим із можливих в перший період популяризації кінематографа, особливо при знайомстві з ним так званої «нової аудиторії», людей, які завдяки фільмам тільки починали дізнаватися про світ культури та освіти. Спочатку демонстрації фільмів відбувалися в пасажі Миколяша у кінотеатрі «Уранія». У 1908 р. кінотеатр почав діяти у більш просторому приміщенні будівлі театру Скарбека (тепер – Драматичний театр імені Марії Занковецької). До речі, цим кінотеатром Е. Лібанський з часом почав керувати [7].
Одним з напрямків популяризаторської діяльності Е. Лібанського стала видавнича справа. Протягом 1903–1907 рр. виходить популярний тижневик, який висвітлював питання техніки і промисловості – «Przemysłowiec», з постійно діючим розділом винахідництва та патентів. Видання виходило щосуботи, пізніше два рази на місяць. В журналі був постійно діючий відділ винахідництва та патентів. Невдовзі тижневик почав публікувати списки вітчизняних промислових виробників, своєрідну адресну книгу під рубрикою: «Що і де виробляють у країні».
Журнал у питаннях технічної інформації був розрахований на менш досвідченого читача, ніж науково-технічні часописи «Przegląd Techniczny» чи «Czasopismo Techniczne».
В кожному номері була постійна колонка Едмунда Лібанського «Зі світу прогресу техніки та промисловості», згодом – «З досягнень техніки та промисловості» [8].
Е. Лібанськи був головним редактором і фактичним видавцем журналу. На сторінках видання часто друкувались його статті. Вони яскраво відображають різнобічні інтереси, політичні погляди редактора, їх еволюцію.
Це особливо очевидно у зв’язку з пристрастю Е. Лібанського до теми авіації. Спочатку з’являлися лише випадкові короткі замітки в інформаційному розділі, не більше ніж повідомлення на інші теми. З часом він почав писати про підкорення атмосфери. Пізніше згадок і заміток про авіацію публікувалося все більше.
У 1910 р. з'являється постійна рубрика «Авіація», де все частіше друкують креслення конструкції аеропланів.
Проєктно-конструкторська, винахідницька діяльність
Захоплення Е. Лібанського авіацією знайшло своє відображення не тільки на сторінках періодичних видань.
У 1909 р. він був одним з ініціаторів створення у Львові авіаційно-технічне товариство «Авіата» («Awiata») [9].
Крім того, він був одним із організаторів найстарішої авіаційної асоціації в Польщі – Авіаційної спілки студентів Львівської політехніки (Związek Awiatyczny Studentow Politechniki Lwowskiej), заснованої 6 листопада 1909 р.
Е. Лібанський займався також проектуванням в галузі авіаційної техніки. На зламі 1909–1910 рр. він розробив чотирициліндровий авіаційний двигун повітряного охолодження потужністю 48 к. с.
Він встановив його на аероплан власної конструкції, який поєднував переваги моноплану і біплану – «Монобіплан I».. Будівництво аероплану було завершено в травні 1910 р., випробування пройшли в червні того самого року на військовому полігоні. Однак, під час першої спроби злету вибухнув двигун і літак впав на землю.
Протягом 9.09–15.10.1910 р. аероплан експонувався на Першій авіаційній виставці, яка проходила у Львівській політехніці. Е. Лібанський відмовився від оснащення літака іншим двигуном і восени 1910 р. почав будувати новий двомісний аероплан із трициліндровими двигуном потужністю у 28 к. с., який спочатку називався «Монобіплан II», а пізніше «Ластівка». В серпні 1911 р. він здійснив успішні польоти у Вінер-Нойштадт, недалеко від Відня. Аероплан «Ластівка» став третім літаком, побудованим у Польщі, який злетів у небо [10].
Становленню і розвитку авіації сприяли ентузіасти, люди захоплені ідеєю польоту, такі як Едмунд Лібанський.
Примітки
- ↑ Księga pamiątkowa Towarzystwa "Bratniej Pomocy" słuchaczów Politechniki we Lwowie : (wydana z powodu Zjazdu z dnia 12. lipca 1894 byłych słuchaczów Akademii technicznej, następnie Szkoły politechnicznej we Lwowie). Lwów : nakładem Towarzystwa "Bratniej Pomocy" Słuchaczów Politechniki, 1897. S. 236. URL: https://delibra.bg.polsl.pl/dlibra/show-content/publication/edition/1343?id=1343 (last access: 27.02.2023)
- ↑ Program Ces. Król. Szkoły Politechnicznej we Lwowie na rok naukowy 1892–1893. T. 21. We Lwowie : nakładem funduszu Skoły Politechnicznej, 1892. S. 86.
- ↑ Czasopismo Techniczne.1892. Rocz. 10, № 12. S.95–96 ; № 13. S. 103–104 ; № 14. S. 111–112.
- ↑ Edmund Libański // Samoloty w lotnictwie polskim : oficjalny portal. URL: http://www.samolotypolskie.pl/samoloty/1746/126/Libanski-Edmund2 (last access: 27.02.2023)
- ↑ Sikorski Z. Nieco historii // Życie Techniczne. 1938. R. 14, z. 6. S. 276–277.
- ↑ Pierwszy Radioklub we Lwowie. «Kurier Lwowski». 1925. № 3. S. 5.
- ↑ Gierszewska B. Inźynier Edmund Libański-popularyzator nauki s techniki we Lwowie w początkach XX wieku // Kwartalnik Historii Nauki i Techniki. 2004. R. 49, № 2. S. 59. URL: https://polona.pl/item/inzynier-edmund-libanski-popularyzator-nauki-i-techniki-we-lwowie-w-poczatkach-xx-wieku,NDA5OTgyMDk/0/#info:metadata (last access: 27.02.2023)
- ↑ Cieślikowa A. Edmund Libański i jego lwowskie czasopismo «Przemysłowiec» (1903–1910) // Rocznik Historii Prasy Polskiej. 2016. T. 19, z. 3. S. 65–70. URL: http://journals.pan.pl/dlibra/publication/123767/edition/107971/content/edmund-libanski-i-jego-lwowskie-czasopismo-przemyslowiec-1903-1910-cieslikowa-agnieszka-j?language=en (last access: 27.02.2023)
- ↑ Tradycje lotnicze Lwowa // Życie Techniczne. 1938. R. 14, z. 6. S. 197–198.
- ↑ Glass A. Polskie konstrukcje lotnicze 1893-1939. Warszawa: Wydawnictwa Komunikacji i Łącznósci, 1976. S. 66, 75.
Бібліографія Едмунда Лібанського
(с) Дану статтю підготувалa головна бібліотекарка Галина Белявська.
