Моторний Андрій Данилович
| Моторний Андрій Данилович * | |
 Андрій Моторний | |
| Ім'я при народженні | Андрій |
|---|---|
| Дата народження | 10 грудня 1891 р. |
| Місце народження | с. Сушки Полтавської губернії. |
| Помер | 26 лютого 1964 р. м. Львів |
| Поховання | Личаківський цвинтар |
| Батько | Моторний Данило Деомидович |
| Матір | Тетяна Францівна з роду Гумелів |
| Громадянство | УРСР |
| Національність | українець |
| Alma mater | Костянтинівський Межовий інститут |
| Дата закінчення | 1921 р. |
| Спеціальність | межовий інженер |
| Науковий ступінь | доктор технічних наук |
| Дата присвоєння н.с. | 1960 р. |
| Вчене звання | професор |
| Дата присвоєння в.з. | 1960 р. |
Андрій Данилович Моторний – український науковець, видатний фахівець у галузі геодезії, один з засновників української геодезичної школи.
Зміст
Коротка біографія і професійна діяльність
Народився 10 грудня 1891 р. у багатодітній родині с. Сушки Золотоніського повіту Полтавської губернії (нині – Канівського району Черкаської області). Село засноване реєстровими козаками.[1]
Батько – Данило Деомидович походив із старовинного роду реєстрових козаків.[2] Мати – Тетяна Францівна походила з родини Гумелів, яка дала народу найвидатнішого українського і російського індолога академіка AH CPCP О. П. Баранникова.
У дев’ятирічному віці пішов до парафіяльної школи, перетвореної згодом на шестикласне міське училище, а з 20 серпня 1903 р. – на трикласне міське училище (приватна прогімназія Тутолміна). Після третього класу училища, який за програмою навчання відповідав четвертому класові гімназії, Андрій у 1906 р. вступив у п’ятий клас восьмирічної чоловічої гімназії, відкритої Золотоніським земством, яку закінчиву 1913 р.[1]
Склав вступні іспити і був зарахований студентом Імператорського університету св. Володимира у Києві (тепер – Київський національний університет ім. Т. Шевченка), але, бажав стати межовим інженером і вступив до Межового інституту у Москві (тепер – Московский государственный университет геодезии и картографии). Стипендії не вистачало через дорожнечу, спричинену війною, тому, часто голодував.
З 16 серпня 1916 р. до листопада 1920 р. в навчанні була перерва, викликана Першою світовою війною, революційним переворотом, німецькою окупацією України, а, потім, війною з московитами, що її називали громадянською війною.
Перебуваючи в Золотоноші полюбив театр і грав у виставах аматорського драматичного гуртка на сцені театру Маринича-Яковенка (нині – районний будинок культури), де постановником спектаклів був Володимир Война. У гуртку (1918) познайомився з майбутньою видатною українською актрисою Наталією Ужвій.[1]
Студент А. Моторний викладав математику в українській гімназії (8 грудня 1918 – 20 липня 1920) с. Мойсинці Полтавської губернії (тепер – с. Придніпровське Черкаської області).
Згідно з Ухвалою Ради народних комісарів Української соціалістичної радянської республіки (УСРР) від 5 червня 1920 р. «Про прискорений випуск інженерів» А. Моторний повертається до Москви продовжити навчання, яке закінчив 1921 р.
Після завершення навчання працював геодезистом у Ямальській полярній експедиції в Західному Сибіру. З листопада 1921 р. викладав математику, геодезію, меліорацію та земельне законодавство у сільськогосподарському технікумі в м. Золотоноша, а впродовж 1922–1924 рр. очолював цю установу.[1]
Одружився 3 серпня 1923 р. з Єлизаветою Євдокимівною Кучеренко, уродженкою с. Богодухівка, нині Чорнобаївського району Черкаської області. Її сім’я, що мала близькі родинні зв’язки із знаменитим українським борцем Іваном Піддубним не уникла розкуркулення і заслання.[1]
У 1924 р. сільськогосподарський технікум у Золотоноші було закрито, А. Моторного відряджено Наркоматом освіти УРСР у Чернігів, де з він очолював індустріально-агрономічний технікум (25 грудня 1924 – листопад 1925). Після реорганізації цієї установи у Чернігівський землеустрійний технікум (ЧЗТ) ім. Г. І. Петровського, вченого призначили його директором і викладачем геодезії.
З листопада 1927 р. працював старшим викладачем кафедри геодезії Харківського геодезичного і землевпорядного нституту (ХГЗІ). У 1930 р. – доцент кафедри геодезії і заступник директора з навчальної роботи Харківського геодезичного інституту (ХГІ). У той же час (1927–1931) – інженер-геодезист на виробництві. Тоді ж в родині народились діти: син Володимир (1929 р. н.), потім – знаний у світі вчений-славіст, професор Львівського Національного університету ім. І. Я. Франка, і дочка Зоя (1931–1942).
З 1934 р. Харківський геодезичний інститут разом із Науково-дослідним інститутом геодезії і картографії увійшов на правах геодезичного факультету до Харківського інженерно-будівельногоінституту (ХІБІ), і Андрій Данилович став деканом факультету та доцентом кафедри геодезії.
У 1940 р. захистив кандидатську дисертацію на тему «Аналіз джерел накопичення помилок при складанні фотоплану і дослідження точності його планової геодезичної основи при контурно-комбінованому аерозніманні масштабу 1:50 000».
У жовтні 1941 р., коли нацистська армія наблизилась до Харкова, родина Моторних евакуювалась у Казахстан. Працював головою ревізійної комісії колгоспу (до квітня 1942 р.) в с. Пролетарка Західно-Казахстанськоїобласті. Потім його відкликали в м. Уральськ у Південне аерогеодезичне підприємство ГУГК при РНК СРСР, де займав посаду інспектора ВТК шостого загону в Західно-Казахстанській і Чкаловській областях. Його робота стала вагомим внеском у забезпечення армії СРСР картографічними матеріалами.
Після звільнення України від німецьких нацистів А. Моторний очолив геодезичний факультет і кафедру геодезії Харківського гірничо-індустріального інституту (до 1944 р. – ХІБІ). 5 січня 1945 р. А. Моторного відрядили до Львова у політехнічний інститут для створення геодезичного факультету.
17 січня 1945 р. призначений деканом факультету водного і шляхового будівництва і завідувачем кафедри геодезії Львівського політехнічного інституту.
На шляху організації факультету геодезії виникли чималі труднощі. Не вистачало навчальних посібників, геодезичних приладів. Викладачі, в основному, з Геодезичного відділення колишньої Львівськоїполітехніки (серед них – Едмунд Вільчкевич, Юзеф Різнер, Міхал Францішек Пашкевіч, Мєчіслав Врона, Валенти Шпунар та ін.), більшість з яких, згодом, репатріювали до Польщі.
Андрій Данилович взяв на себе організаційні клопоти. Підприємства ГУГК при РНК СРСР виділили прилади, МІІГАіК та Ленінградське військово-топографічне училище прислали близько 200 підручників зі спеціальних дисциплін. З ХІБІ та Новосибірського інституту геодезії, аерофотознімання і картографії (НІІГАіК) прибули викладачі: доценти О. І. Кобилін, М. К. Мигаль, М. І. Груздьов, старші викладачі П. Т. Бугай, О. С. Лисичанський, О. О. Горін, О. С. Колосова-Єгорова, Є. С. Гаврилова та інші. Розпочали роботу кафедри астрономії і вищої геодезії (завідувач – доцент О. І. Кобилін), фотограмметрії (завідувач – доцент М. І. Груздьов) та картографії (завідувач – старший викладач О. С. Лисичанський). Відкрито астрономо-геодезичну і картографічну спеціальності. А. Д. Моторного призначено деканом новоствореного факультету 28 жовтня 1946 р.
1947 р. відбулася реорганізація факультету. Кафедру картографії було приєднано до кафедри астрономії і вищої геодезії, кафедру фотограмметрії – до кафедри геодезії. У 1950 р. картографо-геодезичну спеціальність було замінено спеціальністю «наземно-польова геодезія». Ще через рік геодезичний факультет об’єднали з геологорозвідувальним факультетом.
У 1947 р. на геодезичному факультеті виникло студентське наукове товариство, і А. Моторний став його науковим керівником.
Залишив керівництво факультетом у 1950 р. і зосередився на роботі кафедри.
Вчений завжди був у курсі наукових новин. Йому допомагало добре знання німецької і французької мов. Вивчав англійську. Щорічно передплачував вітчизняні та іноземні наукові часописи, наприклад: «Геодезия и картография», «Vermessungstechnik», «Przegląd geodezyjny» і «Geodetický a kartografický obzor».
17 червня 1958 р. А. Моторний захистив докторську дисертацію на тему «Нові системи ланцюгів у полігонометрії».
Рішенням ВАК СРСР А. Д. Моторному у 1960 р. присвоєно науковий ступінь доктора технічних наук, потім – вчене звання професора.
Будучи очільником кафедри геодезії (1945–1964), вчений працював за сумісництвом старшим науковим співробітником НДС-22 (з 1961).
Помер 26 лютого 1964 р. Похований на Личаківському кладовищі у Львові.
