Галабутська Катерина Антонівна
| *Галабутська Катерина Антонівна | |
 Катерина Галабутська | |
| Ім'я при народженні | Катерина |
|---|---|
| Дата народження | 27 вересня 1898 р. |
| Місце народження | Київ |
| Помер | 14 березня 1977 р. Львів |
| Поховання | Личаківський цвинтар |
| Громадянство | УРСР |
| Alma mater | Київський політехнічний інститут |
| Дата закінчення | 1924 |
| Спеціальність | хімік |
| Галузь наукових інтересів | технологія силікатів і будівельних матеріалів; фізико-хімічні особливості глини; керамічна сировина |
| Науковий ступінь | доктор наук |
| Дата присвоєння н.с. | 1967 |
| Вчене звання | професор |
| Дата присвоєння в.з. | 1971 |
Галабутська Катерина Антонівна – мінералог, фахівець у галузі технології силікатів і будівельних матеріалів.
Зміст
Коротка біографія і професійна діяльність
Народилася 27 вересня 1898 у м. Києві.
У 1918 р. завершила навчання у гімназії і вступила на хімічний факультет Київського політехнічного інституту.
Будучи студенткою працювала виконувачем обов’язки асистента кафедри аналітичної хімії КПІ (1921); молодшим хіміком Цибулівського цукрового заводу (1921–1923); молодшим хіміком Рижавського цукрового заводу (с. Рижавка Черкаська обл.) (1923).[1] У 1924 р. завершила навчання в інституті.
Упродовж 1925–1927 рр. – лаборант в Укрполітоб’єднанні в м. Києві. З 1927 р. – викладач Київського політехнічного інституту. З 1930 по 1932 рр. – завідувач технологічного відділу філіалу Українського інституту прикладної мінералогії в м. Києві. З 1932 по 1934 рр. – науковий співробітник силікатної групи науково-дослідного сектора Київського політехнічного інституту.
10 грудня 1934 р. затверджена у вченому званні доцента кафедри технології силікатів, а в 1938 р., без захисту дисертації, присвоєно науковий ступінь кандидата технічних наук.[2]
Від 1934 до 1941 рр. – науковий співробітник Інституту мінералогічного устрою АН УРСР у Києві. Під час німецької окупації – науковий співробітник Інституту геології.[3]
Упродовж 1943–1945 рр. – доцент кафедри та завідувач лабораторії силікатів КПІ.
З 1945 по 1949 рр. очолювала кафедру будівельних матеріалів на інженерно-будівельному факультеті Львівського політехнічного інституту. За цей період організувала лабораторію та розробила методичні, лабораторні вказівки стосовно програмного курсу.
З 1949 до 1951 рр. виконувала обов’язки завідувача кафедри кераміки і вогнетривів, а з 1951 р., після об’єднання кафедр технології цементу і скла, кераміки і вогнетривів працювала на посаді доцента об’єднаної кафедри технології силікатів.
З 1966 р. – виконувач обов’язки професора кафедри. У 1967 р. захистила докторську дисертацію. Упродовж 1971–1977 рр. – професор кафедри хімічної технології силікатів.
Померла 14 березня 1977 р. Похована на Личаківському цвинтарі.
Наукова діяльність
Напрям наукових досліджень – технологія силікатів і будівельних матеріалів; фізико-хімічні особливості глини; керамічна сировина. Обґрунтувала можливість виготовлення керамічних облицювальних глазурованих плиток з легкоплавких глин на основі місцевих покладів.
Автор вагомих наукових праць. Серед них: «Визначення величини зерна українських каолінів за методом Шрама» (1928); «Материалы к изучению каолинов Украины» (1929); «Обесцвечивание коалинов» (1931); «Глины Западной Украины как сырье для терракоты» (1946); «Глины Львовской области как сырье для терракоты» (1946); «Сировина для будівельних матеріалів Львівської області» (1949); «Система глина–вода» (1962); «Деформація при випалі фаянсових мас» (1974).
Праця «Система глина–вода» (Львів, 1962) удостоєна другої премії на конкурсі українського республіканського управління Всесоюзного хімічного товариства ім. Д. І. Менделєєва.
Член Львівського обласного правління Всесоюзного хімічного товариства ім. Д. І. Менделєєва.
Бібліографія Катерини Галабутської
Примітки
(с) Дану статтю підготувала завідувач сектору НТБ Войтович Ірина Остапівна- ↑ Архів Національного університету «Львівська політехніка». Відділ кадрів. Ф. Р-120. Спр. 72.
- ↑ Буцко М. І. Відомі вчені Державного університету «Львівська політехніка» 1844–1994 : біогр. довід. – Львів : Вид-во Держ. ун-ту «Львів політехніка», 1994. С. 40–42.
- ↑ Енциклопедія сучасної України
