Вища політехнічна школа
| Вища політехнічна школа |
Загальна інформація
Урочисте відкриття навчального року в новому будинку та інавгурація ректора відбулися 15 листопада 1877 р.: після Богослужіння в костелі св.Марії Магдалини та освячення головного й хімічного корпусів, церемонія проводилась в актовій залі.Ректор Ю. Захарієвич виголосив урочисту лекцію «Мистецтво на службі техніки».
7 жовтня 1877 р. у Політехніці відбулася перша на теренах Австро-Угорської монархії публічна лекція із демонстрацією нового винаходу — телефону. Зала головного корпусу була з’єднана двома мідними дротами з амфітеатральною аудиторією будинку хімії. В актовій залі читав лекцію доцент Р.Гостковський, а в будинку хімії — доцент Б.-А.Абаканович. Демонстрація відбулася успішно. Багато присутніх на ній переконалися,що можна розмовляти на відстані.
З метою сприяння розвитку наукових досліджень і поширення отриманих результатів у 1877 р. було створене Політехнічне товариство,що видавало свій часопис.
Спеціально для Політехніки у відомого польського художника Яна Матейка було замовлено одинадцять картин, які б відображали технічний прогрес людства. Художник здійснив їх у малих композиційних ескізах. У реальних розмірах картини намалювали учні майстра: Ю. Унєжинський, Т. Лісевич,Л. Стаженський та В. Лускін. За творчим задумом, цикл полотен «Історія людської цивілізації» в алегоричній формі відображає шлях розвитку людського генія, думки, науки як основи духовного й технічного поступу, як вияв природи людини та її діяльності від біблійних початків до кінця XIX ст. Ці твори понині є окрасою актової зали головного корпусу. За них Я.Матейко отримав почесний титул доктора Honoris Causa Ягеллонського університету в м. Кракові.
При факультеті технічної хімії відкрились підготовчі курси з гутництва (1885), при машинобудівному — курси для підготовки спеціалістів гірничої справи (1885). У 1888 р. створено кафедру рільничо-лісової спеціальності,в 1884 р.— кафедру зоології, ботаніки й товарознавства, яку очолив видатний дослідник флори Карпат, українець Остап Волощак (1835–1918). У 1890 р. спеціально для Романа Гостковського (1837–1912) створили кафедру теорії залізничного транспорту. Цей предмет він читав першим в Австрії (професор був головою Політехнічного товариства протягом 1877–1884 рр.) На початку 1891 р. відкрили кафедру електротехніки. З 1886 р. функціонувала дослідна станція з проблем нафтової промисловості й кераміки, а пізніше — механічна станція випробування матеріалів у технічних конструкціях.
В 1878 р. затвердили обов’язкові правила іспитів. Започаткували проведення в кінці кожного року виставок кращих студентських робіт. Навчання велося на факультетах інженерії, архітектури, машинобудування та технічної хімії — на вільних засадах.
Після двох років навчання студенти складали загальні іспити з кожного курсу, а після опрацювання всієї навчальної програми — дипломний іспит, на підставі якого випускник одержував звання інженера із зазначенням факультету (інженер-електротехнік, хімік тощо).
Навчальний рік мав два семестри: зимовий — з 21 вересня до 31 січня та літній — з 11 лютого до 20 червня.
На цей час на чотирьох факультетах навчалося понад 250 студентів, з них половина — на факультеті інженерії. Професорсько-викладацький склад налічував 57 осіб.
У Політехнічній школі функціонувало 20 кафедр: І кафедра математики; ІІ кафедра математики; кафедра нарисної геометрії; механіки й теорії машин; геодезії й сферичної астрономії; фізики; загальної й аналітичної хімії; мінералогії й геології; І кафедра архітектури; ІІ кафедра архітектури; І кафедра інженерії (будівництво шляхів, залізниць і тунелів); ІІ кафедра інженерії (водне будівництво й енциклопедія інженерії); ІІІ кафедра інженерії (теорія й статика будівництва, будівництво мостів); теорії залізничного руху; машинобудування; кафедра механічної технології й машинознавства; хімічної технології; рисунка й моделювання; ботаніки, зоології й товарознавства; електротехніки. Крім того, в складі Політехнічної школи діяли 19 спеціалізованих музеїв, 4 лабораторії, 2 дослідні станції та бібліотека з книжковим фондом 14 тис. томів.
У 1896 р. при факультеті інженерії відкрили дворічні курси землемірів (геодезистів), у 1907–1908 н. р. від факультету інженерії відділився водний факультет із терміном навчання 4,5 роки, в 1911–1912 н. р.— при машинобудівному факультеті було створено електротехнічний відділ.
З другої половини ХІХ ст. Політехнічна школа стає складовою частиною європейської технічної науки. З фізикою й математикою були тісно пов’язані дослідження в галузі механіки й теорії механізмів, зосереджені в Політехнічній школі, де кафедру механіки (1871 р.) очолював Ян Франке — автор підручника з аналітичної механіки. З 1908 р. — талановитий механік-теоретик Максиміліан Губер (1872–1950). Він створив підвалини теоретичної й практичної механіки, сформулював умови пластичності матеріалів («гіпотеза Губера»), підготував багатьох учнів, які розвинули дослідження в галузі теорії пружності й деформацій твердих тіл. Молодий фізик Тадеуш Годлевський (1878–1921) став ініціатором створення в Політехнічній школі першої лабораторії досліджень випромінювальних матеріалів, плідно співпрацював з видатним фізиком-ядерником Е. Резерфордом. На кафедрі загальної й аналітичної хімії, створеній у 1782 р. Августом Фройндом, успішно досліджували бензолосполуки й кераміку. В 1892 р. кафедру очолив професор Стефан Нементовський (1866–1925). Він запропонував нові методи синтезу бензомадазолів, які почали застосовувати у виробництві анілінових барвників. У лабораторії кафедри розпочав свою наукову діяльність Роман Залозецький (1861–1918). Згодом він очолив лабораторію. Український вчений досліджував поклади нафти в Галичині, розробив методику вивчення парафінових сполук у нафті, став піонером геохімії у Львові. В Політехнічній школі розпочав наукові дослідження з хімічної кінематики ще один українець — Юліан Гірняк (1881–1970), автор українського підручника з хімії для гімназій (1914). А українець, професор Юліан Медведський (1845–1918), якого тричі обирали ректором Політехнічної школи, започаткував дослідження в галузі мінералогії й петрографії Прикарпаття. Професор Домінік Зброжек, що організував кафедру геодезії ще на початку 1870-х років, розробив теорію полярного планіметра й застосував визначники при врівноваженні геодезичних вимірювань.
На факультеті інженерії Тадеуш Фідлер (1858–1933) заклав підстави львівської школи технології механічної обробки металів, а Максиміліан Туллє (1853–1939) і Кароль Скібінський (1849–1922) — школи мостобудування й будівельної механіки. Арочний, еластичних абрисів, місток, збудований у 1892 р. за кресленнями М. Туллє, досі стоїть на території Політехніки. Це був перший твір із залізобетону в м.Львові, який сучасники називали «застиглою в повітрі стрічкою». Професор Юліан Захарієвич (1837–1898) став основоположником Львівської архітектурної школи. Особливе місце в творчості її послідовників посідає діяльність українського професора Івана Левинського (1851–1919) — творця української течії львівської сецесії, та Тадеуша Обмінського (1874–1932), а також Леонардо Марконі (1835–1899), який є автором багатьох аттикових скульптурних композицій, будинків Політехніки, ощадної каси, готелю «Жорж» та інших.
На той час в Політехнічній школі викладають педагоги й учені: Бруно-Абданк Абаканович (1852–1900) — відомий як винахідник інтегратора; професор Р. Залозецький, професор хімії Ю.Медведський, професор геології і мінералогії, ректор 1879–1880, 1884–1885, 1887–1888 рр. Виставкова зала (колишня бібліотека). Автор оформлення Ю. Захарієвич Август Вітковський — дослідник реальних газів; професор Л. Бодашевський — один із перших дослідників броунівського руху мікроскопічних часток; Ю. Ріхтер — перший професор із гідробудування. Серед відомих учених Політехніки, чиї імена знали далеко за її межами, — Богдан Мариняк (1844–1912), Владислав Зайончковський (1837–1898), Броніслав Павлевський (1852–1917) та багато інших. На кафедрі математики розпочав свою наукову діяльність Стефан Банах.
У 1901 р.Політехнічній школі надали право присвоювати учений ступінь доктора технічних наук. До 1918 р. докторами стали 64 інженери. У 1912 р. за визначні заслуги у науці були присвоєні почесні титули доктор Honoris Causa Марії Склодовській-Кюрі, професорам Я. Франке, Ю. Медведському, А. Вітковському та інженерові К. Обрембовичу (організатору Варшавської політехніки).
На початку ХХ ст. м. Львів стає значним та авторитетним центром європейської науки.
