Історія кафедри гідравліки та сантехніки

Матеріал з Electronic Encyclopedia of Lviv Polytechnic
Версія від 15:51, 4 грудня 2013, створена Соломія Максимович (обговореннявнесок)

(різн.) ← Попередня версія • Поточна версія (різн.) • Новіша версія → (різн.)
Перейти до: навігація, пошук

Історія кафедри гідравліки та санітарної техніки Національного університету «Львівська політехніка» тісно пов’язана з історією розвитку самого навчального закладу. Архівні документи свідчать, що неодноразово змінювались назви й підпорядкування кафедри, але невпинними були розвиток і вдосконалення навчально-педагогічної діяльності. Львівська політехніка, як вищий технічний заклад, існує з 1844 р., а утворився він на базі реальної школи, заснованої у Львові 1811 року. Спочатку це була торгівельна академія, згодом — технічна академія, яку 1842 р. поділено на три факультети, або фахові школи, як їх тоді називали: інженерну, будівельну та технічної хімії.


Перші згадки про дисципліни гідравлічного циклу

У навчальному плані на 1873/74 н.р. для інженерної школи знаходимо предмет «Водне і дорожнє будівництво», в рамках якого викладались основи механіки рідин (гідравліки), гідрології тощо. Наступного навчального року на іншому факультеті, який видозмінив назву на «Вища школа будівництва», з’являється дисципліна «Енциклопедія доріг і водного будівництва». В обох школах зазначені дисципліни викладав Й.Ріхтер, причому читались вони протягом четвертого курсу в досить солідному обсязі. 4 червня 1896 року Ректорат звертається до Міністерства віросповідання й освіти та Намісництва у Львові з проханням про створення при Політехніці гідротехнічного факультету. 10 липня того ж року з Міністерства повідомляється, що це питання передчасне, і пропонується розширити викладання профілюючих дисциплін на існуючому інженерному факультеті, а пропозиції щодо переліку й обсягу дисциплін подати в Міністерство найближчим часом.

5 серпня 1906 р. Ректорат Вищої технічної школи у Львові знову відсилає подання в Міністерство й Намісництво про створення гідротехнічного факультету. У відповіді від 14 лютого 1907 р. повідомляється про доцільність фахової гідротехнічної підготовки протягом 9-го семестру на підставі модифікованого навчального плану, починаючи з 1907/08 н.р. Передбачається, що протягом трьох років діятиме перехідний навчальний план, який дозволить наблизитись до наступної гідротехнічної спеціалізації.

Оформлення гідротехнічного факультету

Невпинний розвиток промисловості та сільського господарства неминуче перевів у першорядні проблеми використання природних вод, будівництва гідротехнічних споруд, водопровідних і каналізаційних мереж, очищення води. Тому поступово оформляється коло навчальних дисциплін гідравлічного та гідротехнічного профілю. Так, 7 квітня 1909 р. Ректор Політехніки відправляє листа в Міністерство з проханням посприяти відкриттю кафедри водних двигунів і насосів. У відповіді з Відня рекомендується, починаючи з 1910 р., спрямувати кількох доцентів до фірми Lehrkanal для їх підготовки в галузі водних двигунів і насосів. До початку 1912 р. завершилося формування гідротехнічного факультету. Зберігся документ, в якому зазначено перелік дисциплін, пов’язаних з водопостачанням і каналізацією, а також розміри річних гонорарів професорам: електротехніки для гідротехніків — 400 крон; рибозахисту — 400 крон; очищення води — 400 крон; залізобетонного будівництва водних споруд — 800 крон. Під час першої світової війни заняття в Політехніці майже не проводились. Їх було відновлено лише у 20-х роках вже в Польщі.

Створення кафедр водного будівництва

У 1924 році відбулась чергова структурна реорганізація Політехніки, в результаті якої сформовано 6 факультетів: комунікаційний, архітектурний, механічний, хімічний, сільськогосподарсько-лісовий, загальний. В додатку до листа Ректорату до Міністерства від 5 липня 1924 р. знаходимо, що на комунікаційному факультеті створено кафедри водного будівництва I, водного будівництва II і водного будівництва III.

Зауважимо, що на механічному факультеті в той момент існувала кафедра будови машин (водних двигунів). Усі зазначені кафедри в документах інституту фігурують як великі (були ще й малі кафедри). У серпні 1925 р. Ректорат Політехніки пропонує Міністерству віросповідання і народної освіти (департамент науки та вищих шкіл) змінити назву комунікаційного факультету, і 1 вересня 1925 р. Міністерство затверджує нову назву — факультет сухопутної та водної інженерії. Структурно незмінним цей факультет проіснував до 1939 р. Архіви зберегли надзвичайно цікавий документ — списки факультетів, кафедр і навчальних дисциплін, які викладались на той час і планувались на 1939/40 н.р. Для кожної дисципліни зазначено семестри, кількість лекційних годин, практичних і лабораторних занять, титули і прізвища викладачів. Кафедру водного будівництва I очолював проф. Максиміліан Матакєвич, крім нього був ад’юнкт Міхал Мазур, а посада старшого асистента залишалась вільною. Кафедрою водного будівництва II керував проф. Ромуальд Романович Рослонський (народився 1880 р., поляк, інженер дорожнього будівництва, закінчив Львівську політехніку 25 травня 1904 р., доктор технічних наук з 1909 р.). Він же був і деканом факультету сухопутної та водної інженерії. Ад’юнктом кафедри працював доц. Влодзімеж Ігнацович Ронєвич (народився 1893 р., поляк, інженер-гідротехнік, закінчив Львівську політехніку 5 листопада 1921 р., доктор технічних наук з 1934 р.). Молодшим асистентом був Чеслав Войно. Проф. Отто Антонович Надольський завідував кафедрою водного будівництва ІІІ. Він народився 1880 р., закінчив Львівську політехніку за спеціальністю дорожнє будівництво 18 травня 1904 р., диплом доктора технічних наук отримав 7 червня 1913 р. Ад’юнкт кафедри Станіслав Ослер працював недовго, а старший асистент Здіслав Богуславович Лєкварський, поляк, 1908 р.н., інженер-гідротехнік, закінчив Львівську політехніку 6 грудня 1938 р. і працював тут до другої світової війни. Зазначені три кафедри забезпечували викладання основних навчальних предметів, правда, для читання лекцій з деяких дисциплін запрошувались викладачі інших навчальних закладів.

Серед фундаментальних дисциплін студенти вивчали «Гідромеханіку», яку викладав проф. Вентуляні. Цикл спеціальних дисциплін відкривав «Вступ до гідротехніки», який викладав Вл.Ронєвич у 4 семестрі. Центральна дисципліна «Водне будівництво» складалась з трьох частин, першу й другу з яких викладав проф. М.Матакєвич. У 7 та 8-му семестрах читалась частина I, паралельно з 8 семестру проф. Р.Рослонський починав викладати III частину предмету «Водне будівництво». Предмет «Водогони (мережі) і каналізація міст» викладав проф. О.Надольський. Раз на два роки в осінньому семестрі приїздив до Львівської політехніки проф. Йозеф Зачек для читання лекцій з предмету «Ґрунтові води», які слухали студенти IV та V курсів. Студенти, які спеціалізувались по кафедрі вимірювання, вивчали дисципліну «Енциклопедія інженерних наук А», що її викладав проф. Казімеж Зіпсер у 6 семестрі. Розглядались такі розділи, як водні вимірювання, будова ровів і каналів, водозбір, водогони. Крім цього, був виділений предмет «Водні закони» (проф. О. Надольський).

Факультет сухопутної і водної інженерії

На початок 1939/40 навч. року факультет сухопутної і водної інженерії налічував: на випускному ІV курсі — 5 студентів, на ІІІ курсі — 4 студенти, на ІІ курсі — 13 студентів, а на перший курс було зараховано 146 студентів. В архівних документах знаходимо списки професорсько-викладацького складу нових кафедр факультету дорожньо-водного будівництва (назву змінено наприкінці 1939 р.). Професором кафедри водних двигунів і помп з 1 березня 1907 р. був інженер-механік Цєхановський Зигмунд Вікторович, 1873 року народження. Кафедру гідромеханіки й аеродинаміки з 1 січня 1940 р. очолював доктор технічних наук (з 1916 р.), доцент Фукс Зигмунд Адольфович, 1888 року народження, інженер-хімік, який закінчив Львівську політехніку 1911 р. Асистентом цієї ж кафедри працював Пйонтек Маріан Войцехович, 1911 року народження, інженер-механік, випускник Львівської політехніки 1939 р. Завідувачем кафедри гідрології та водних доріг з 13 листопада 1940 р. став доктор технічних наук, доцент В.І. Ронєвич.

Посаду асистента обіймав Мамак Віктор Йосипович, 1902 року народження, інженер дорожнього будівництва, закінчив Львівську політехніку 1930 р. Кафедрою меліорації та гідроелектричних станцій керував проф. Р.Р.Рослонський, а обов’язки асистента виконував Маринярчик Роман Іванович, 1884 року народження, випускник Львівської політехніки 1908 р. Проф. О.А.Надольський з 1919 р. був професором Львівської політехніки, а з 1939 р. очолив кафедру, яка дістала назву кафедри водопроводів, каналізації та очищення води. На посаді доцента цієї кафедри працював Зачинський Євген Северинович, 1899 року народження, інженер дорожнього будівництва, закінчив Львівську політехніку 1924 р. Асистентом кафедри був З.Б.Лєкварський. Кафедрою санітарної техніки з 13 листопада 1940 р. завідував доцент Зєльський Еліяш Юліанович, 1887 року народження, інженер-механік.


Період другої світової війни

Друга світова війна порушила звичний ритм життя, змінила долю країн і людей. Замість 146 студентів на перший курс факультету дорожньо-водного будівництва прийшло вчитись 16 студентів. Дехто з викладачів емігрував, не прийнявши радянську владу, яка посіла в Західній Україні з 17.09.1939 р. У період з вересня 1939 р. до моменту окупації Львова німецько-фашистськими військами Політехніка функціонувала як вищий навчальний заклад, щоправда, при значно меншій кількості студентів і викладачів. У списку членів Вченої ради інституту на 1940/41 навчальний рік знаходимо, що деканом факультету дорожнього і водного будівництва (нова назва факультету сухопутної та водної інженерії) та завідувачем кафедри гідротехнічних споруд був проф. Р.Р.Рослонський, кафедрою гідравліки завідував проф. незатверджений С.А.Фукс, а кафедрою водопостачання й каналізації — проф. О.А.Надольський. У лютому 1940 р. помер завідувач кафедри водного будівництва проф. М.Матакевич, а сама кафедра злилась із кафедрою водопостачання та каналізації. Факультет дорожнього і водного будівництва готував інженерів — спеціалістів у таких напрямках: будова шляхів і мостів (з трьома спеціалізаціями: автогужові шляхи; мости; залізниці); водне будівництво; геодезія.

У навчальних планах на 1940/41 навч. рік відзначені спеціальні дисципліни, що їх викладали студентам старших курсів. Так, на кафедрі водопостачання і каналізації вивчались такі предмети: фундаменти (IV курс); водопроводи та каналізація (IV–V курси); спеціальне водне законодавство (IV курс), а дипломники виконували проекти або з фундаментів, або з водопроводів і каналізації. На кафедрі гідротехнічних споруд проф. Р.Р.Рослонський та інженери Р.І.Маринярчик і В.Й.Мамак викладали гідрогеологію, гідрологію, регуляцію рік, меліорацію, енциклопедію водного будівництва, спеціальні розділи водного будівництва, проекти гідростанцій. Предмет «Будівництво водопроводів і каналізації» був закріплений за кафедрою санітарної техніки, яка належала до архітектурного факультету. Під час німецько-фашистської окупації Галичини заняття в навчальному закладі практично не проводились, а корпуси використовувались для військових потреб. Великих збитків зазнало технічне устаткування лабораторій: воно було або знищене, або вивезене до Німеччини. Зокрема, перестала існувати гідроаеродинамічна лабораторія, яка містилась в окремому будинку між головним і хімічним (теперішнім дев’ятим) корпусами. Після війни її було відновлено.

Повоєнні роки

Після розгрому фашистських військ до Політехніки повертаються професори, викладачі, лаборанти, студенти. 2 вересня 1944 року Львівський політехнічний інститут поновив свою освітньо-наукову діяльність. Почались регулярні заняття. Відбулась деяка структурна реорганізація, наприклад, уперше в історії вузу загальноінститутською стала кафедра гідравліки. Першим її завідувачем став доцент, канд. техн. наук Сергій Олександрович Курсін. У перші повоєнні роки викладацький склад кафедри не був численним, а всі зусилля співробітників були спрямовані на створення гідравлічної лабораторії, устаткування якої дозволяло б не лише проводити лабораторні заняття, але й здійснювати наукові дослідження.

Гідравлічна лабораторія почала діяти з 1948 р. у приміщенні машинного залу механічного корпусу. Зауважимо, що в ті роки на машинобудівному факультеті існувала кафедра гідравлічних машин, а на архітектурно-будівельному — кафедра санітарної техніки. 14 квітня 1945 р. кафедри гідравліки та гідравлічних машин були об’єднані в одну кафедру гідравліки та гідравлічних машин на машинобудівному факультеті. У 1945/46 навч. році цей факультет було поділено на енергомашинобудівний (кафедра гідравліки та гідравлічних машин відійшла до нього) та механічний факультети. Кафедра санітарної техніки належала до інженерно-будівельного факультету (так з 1946 р. почав називатись архітектурно-будівельний факультет). У 1953 році, в зв’язку з переходом на іншу роботу доцента С.О.Курсіна, завідувачем кафедри гідравліки та гідравлічних машин був призначений доцент, канд. техн. наук Олексій Іванович Базилевич. Наказом ректора ЛПІ від 24 лютого 1954 р. з механічного факультету було утворено теплоенергетичний (з 7 лютого 1956 р. — енергетичний) факультет, у рамках якого існувала кафедра гідравліки. З 1960/61 навчального року кафедру гідравліки підпорядкували інженерно-будівельному факультету. Тоді ж було відкрито спеціальність «Водопостачання та каналізація». Нарешті, 16 квітня 1964 р. кафедру гідравліки було перейменовано на кафедру гідравліки та санітарної техніки, під цією назвою вона функціонує до нині.


(с) Дану статтю підготували: канд. хім. наук, доцент Ірина Тихонова та канд. техн. наук, доцент Нестор Лещій