Михалевич Кирило Неофітович
| Михалевич Кирило Неофітович * | |
 Кирило Михалевич | |
| Ім'я при народженні | Кирило |
|---|---|
| Дата народження | 14 лютого 1905 р. |
| Місце народження | м. Ковель Волинської обл. |
| Помер | 2 березня 1986 р. Львів |
| Поховання | Личаківський цвинтар |
| Громадянство | УРСР |
| Національність | українець |
| Alma mater | Львівська політехніка |
| Дата закінчення | 1932 р. |
| Спеціальність | хімік |
| Галузь наукових інтересів | комплексні сполуки |
| Науковий ступінь | кандидат хімічних наук |
| Дата присвоєння н.с. | 1955 р. |
| Вчене звання | доцент |
Кирило Неофітович Михалевич – український науковець, фахівець у галузі хімічних комплексних сполук
Зміст
Коротка біографія і професійна діяльність
Народився 14 лютого 1905 р. у м. Ковелі сучасної Волинської області.
До 1920 р. навчався в середній школі математично-природничого типу в м. Володимир-Волинському.[1]
У 1926 р. став студентом хімічного факультету Львівської політехніки. Завершив навчання 1932 р. з відзнакою. Впродовж навчання працював виконувачем обов’язків молодшого асистента кафедри неорганічної і аналітичної хімії (1929–1930) і молодшим асистентом цієї кафедри (1930–1931).[2]
У період 1932–1939 рр. – старший асистент кафедри фізичної хімії, а, також, асистент і викладач (1939–1941) кафедри фізичної і колоїдної хімії Львівського політехнічного інституту.
Під час німецької окупації, з 1940 р. – технічний керівник промислової кооперативної артілі «Хімік» (м. Львів), згодом – цеховий інженер (1941–1944).[2]
З 1944 р. – асистент кафедри технології неорганічних речовин Львівської політехніки. Займав посаду виконувача обов’язків доцента кафедри загальної і неорганічної хімії (1944). Упродовж 1945–1963 рр. – доцент кафедри. Згодом – заступник декана хіміко-технологічного факультету (1958–1959) Львівського політехнічного інституту.[2]
Після закінчення аспірантури Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка захистив кандидатську дисертацію на тему: «Восстановительные свойства гидроксотетрацианомолибдеатов» (1955) і отримав науковий ступінь кандидата хімічних наук.[2]
У період 1963–1965 рр. – викладач хімії Вищого технічного інституту кхмеро-радянської дружби в м. Пном-Пень Королівства Камбоджа.
З 1965р. – доцент кафедри аналітичної хімії ЛПІ, з 1966 р. – виконувач обов’язків завідувача цієї кафедри, з 1967 р. – професор кафедри. Упродовж 1968–1978 рр. – завідувач кафедри аналітичної хімії.[2]
Працював професором-консультантом кафедри аналітичної хімії (1979–1986), за сумісництвом – старшим науковим співробітником НДС-4 (1971), старшим науковим співробітником НДС-42 Львівського політехнічного інституту (1973, 1976–1979).[2]
Під керівництвом Кирила Михалевича 8 осіб захистили кандидатські дисертації.
У 1979р. вийшов на пенсію. Помер у Львові 2 березня 1986 р. Похований на Личаківському цвинтарі.
Нагороди та членство
Член правління Львівського будинку вчених. Заступник голови первинної організації Всесоюзного хімічного товариства ім. Д. І. Менделєєва, Секретар експертної комісії по апробації публікацій та член бібліотечної Ради Львівського політехнічного інституту. За відмінні успіхи в роботі був нагороджений нагрудним значком; у Камбоджі – Королівським Кхмерівським Орденом Дружби (Сага-метрей) офіцерського ступіню.[2]
Наукова діяльність
Напрям наукових досліджень – комплексні сполуки.
Автор понад 120 наукових публікацій. Серед них: «Гидролиз комплексного гидроксоцианида четырехвалентного молибдеата» (1932); «Изучение гидролиза комплексных цианидов» (1932); «Рефрактометрическое исследование системы: бензол, циклогексан, четыреххлористый углерод» (1932); «Комплексные цианиды четырехвалентного молибдена» (1950); «Восстановительные способности тетрациано-молибдеатов» (1953); «Восстановительные свойства гидроксотетрацианомолибдеатов» (1955); «Синтез тетра-циано-гипосульфомолибдеата калия» (1956); «Получение сернистых производных гидроксоцианокобальтиатов» (1960); «Реакции непредельных эфиров ароматических сульфокислот» (1971); «Каталітичне окислення етилену до щавелевої кислоти» (1975);
Автор 8 свідоцтв на винаходи, зокрема: «Способ окислительно-восстановительной полимеризации» (1956); «Химический способ очистки ниобия от окисной пленки» (1965).
