Відмінності між версіями «Комаров Михайло Степанович»
(→Примітки) |
(→Примітки) |
||
| Рядок 89: | Рядок 89: | ||
== Примітки == | == Примітки == | ||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
Версія за 18:32, 1 грудня 2021
| *Комаров Михайло Степанович | |
 Михайло Комаров | |
| Ім'я при народженні | Михайло |
|---|---|
| Дата народження | 10 жовтня 1910 р. |
| Місце народження | с. Сохтиш Іваново-Вознесенесенської губернії |
| Помер | 29 листопада 1987 р. Львів |
| Поховання | Янівський цвинтар |
| Громадянство | УРСР |
| Національність | росіянин |
| Alma mater | Московский механико-машиностроительный институт им. Н. Э. Баумана |
| Дата закінчення | 1938 |
| Спеціальність | інженер-конструктор |
| Галузь наукових інтересів | динаміка механізмів і машин |
| Науковий ступінь | доктор наук |
| Дата присвоєння н.с. | 1952 р. |
| Вчене звання | професор |
| Дата присвоєння в.з. | 1953 р. |
Михайло Степанович Комаров – видатний вчений, фахівець у галузі механіки
Зміст
Коротка біографія і професійна діяльність
Народився 10 жовтня 1910 р. в с. Сохтиш Іваново-Вознесенесенської губернії (нині Івановська область, РФ).
З 1926 р. працював слюсарем та навчався в Ярославльському технікумі.[1]
У 1933 р. вступив до Московского механико-машиностроительного института им. Н. Э. Баумана (нині – Московский государственный технический университет им. Н. Э. Баумана (МГТУ)). Одночасно з навчанням працював конструктором в управлінні будівництва палацу Рад у Москві (1936–1939). Тема дипломного проекту М. Комарова пов’язана саме з цією роботою.
З 1938 р., після закінчення навчання, працював в інституті на посаді лаборанта, потім – асистента кафедри. Упродовж 1941–1945 рр. – заступник декана механіко-технологічного факультету.[2]
У 1944 р., без відриву від виробництва, закінчив аспірантуру при Московском высшем техническом училище им. Н. Э. Баумана (нині – МГТУ) та захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата технічних наук.
З червня 1945 р. скерований на роботу до Львівського політехнічного інституту. У 1946 р. вченому присвоєно вчене звання доцента. З 1947 р. став завідувачем кафедри деталей машин, яку у 1951 р. під його керівництвом було об’єднано з кафедрою теорії механізмів та машин.[1]
У 1952 р. захистив докторську дисертацію, через рік затверджений у вченому званні професора.[1] Займав посаду професора кафедри деталей машин і підйомно-транспортних механізмів. Від 1954 р., в результаті поділу цієї кафедри, було створено дві: деталей машин та теорії механізмів і машин та підйомно-транспортних машин, завідувачем якої став М. Комаров (до 1987 р.)
У 1962 р. механічний факультет поділено на механіко-машинобудівний і механіко-технологічний факультети. Деканом новоствореного механіко-машинобудівного факультету став професор М. Комаров (1962–1972). Під його керівництвом відкрито нову спеціальність «Динаміка і міцність машин». Кафедра стала випусковою та профілюючою і впродовж 1969–1976 рр. випустила 185 інженерів-дослідників.[1]
Помер 29 листопада 1987 р. у Львові. Похований на Янівському цвинтарі.
Наукова діяльність
Досліджував проблеми динаміки вантажопідйомних машин та їхніх привідних пристроїв.
На основі цього напряму наукової діяльності створив наукову школу.
Висвітлював загальні і приватні методи пізнання, а також теоретичні прийоми і складові елементи наукових досліджень.
Надавав способи визначення розрахункових навантажень, що сприймають машини та їх елементи в процесі експлуатації.[3] Піднімав питання планування і техніки експериментів, а також використання ЕОМ в наукових дослідженнях.
Його праці містять приклади досліджень робочих процесів механічних систем, що підсилювало фундаментальну підготовку студентів з питань, які, на той час, були мало відображені, або, зовсім відсутні в навчальних програмах навчальних закладів.
Опублікував понад 100 наукових праць. Серед них: «Динамика многосвязных приводных устройств» (1968); «Динамика механизмов и машин» (1969); «Динамика гидровибратора с возвратно-поступательным движением» (1971); «Об одном методе составления уравнений колебаний многомассовых балок» (1975); «О принципах управления электромеханических систем по некоторым критериям прочности и производительности» (1976); «Исследование динамики механизмов передвижения автопрогрузчиков (1976); «О пуске грузоподьемного устройства с гидроприводом» (1979); «Основи научных исcледований» (1982).
Очолював редакційну колегію збірника наукових праць Львівського політехнічного інституту «Некоторые вопросы динамики машин».
Підготував 10 кандидатів наук.[4]
Бібліографія Михайла Комарова
Примітки
- ↑ 1,0 1,1 1,2 1,3 Електронний архів Науково-технічної бібліотеки
- ↑ Енциклопедія сучасної України
- ↑ Комаров М. С. Основы научных исследований : учеб. пособие для студентов машиностроит. специальностей вузов. – Львов : Вища шк, 1982. – 128 с.
- ↑ Буцко М. І. Відомі вчені Державного університету «Львівська політехніка» 1844–1994 : біогр. довід. Львів : Вид-во Держ. ун-ту «Львів політехніка», 1994. С. 65–67.
