Відмінності між версіями «Кочан Володимир Олександрович»

Версія за 18:23, 1 грудня 2021 (переглянути вихідний код) Людмила Волкова (обговорення • внесок) (→‎Примітки) ← Попереднє редагування		Версія за 18:24, 1 грудня 2021 (переглянути вихідний код) Людмила Волкова (обговорення • внесок) (→‎Бібліографія Володимира Кочана) Наступне редагування →
Рядок 88:		Рядок 88:
	==[[Бібліографія Володимира Кочана]]==		==[[Бібліографія Володимира Кочана]]==
−
−	(с) Дану статтю підготувала завідувач сектору НТБ Войтович Ірина Остапівна
	== Примітки ==		== Примітки ==

---

Версія за 18:24, 1 грудня 2021

*Кочан Володимир Олександрович
Володимир Кочан
Ім'я при народженні	Володимир
Дата народження	8 червня 1909 р.
Місце народження	м. Рава-Руська на Львівщині
Помер	30 квінтя 1988 р. м. Львів
Поховання	Брюховицький цвинтар під Львовом
Громадянство	УРСР
Національність	українець
Alma mater	Львівська політехніка
Дата закінчення	1937 р.
Спеціальність	електротехнік
Галузь наукових інтересів	дослідження мостів постійного струму
Науковий ступінь	кандидат наук
Дата присвоєння н.с.	1952 р.
Вчене звання	доцент
Дата присвоєння в.з.	1954 р.

Кочан Володимир Олександрович – науковець, фахівець у галузі електрики, електричних вимірювань та метрології

Коротка біографія і професійна діяльність

Народився 5 червня 1909 р. в м. Рава-Руська Львівської області.

Після закінчення гімназії, у 1928 р., вступив до Львівської політехніки на електротехнічний відділ механічного факультету.^[1]

У 1937 р. закінчив навчання і став асистентом кафедри електричних вимірювань. З вересня 1939 р. продовжив працювати у Львівській політехніці. Впродовж 1939–1941 рр. – профорг кафедри. Від 1944 р. до 1953 р. – старший викладач кафедри електричних вимірювань електротехнічного факультету. З 1944 до 1945 – виконувач обов’язків завідувача цієї ж кафедри. За сумісництвом – старший інженер в Управлінні у справах мір і вимірювальних приладів (1944–1951).^[2]

Пройшов навчання у вечірньому університеті марксизму-ленінізму (1949).^[2]

У 1952 р. захистив кандидатську дисертацію «Теория и применение дифференциальных приборов с меднозакисными выпрямителями» і здобув науковий ступінь кандидата технічних наук. Впродовж 1953–1982 рр. – доцент кафедри електричних вимірювань і приладів.^[2]

Велику увагу приділяв вдосконаленню методики викладання.

Займав посади голови цехкому електротехнічного факультету Львівського політехнічного інституту, секретаря, страхделегата цехкому. Був членом редакції газети інституту (1944–1946), членом оргбюро товариства «Внтоприборпром». За сумісництвом – науковий керівник НДС-11 (1973–1975) та голова СКПБ «Микроприбор» (1976–1982); старший науковий співробітник НДЛ-11 (1982–1987).^[2]

За участю Володимира Кочана на львівському заводі «Теплоконтроль» розроблено і налагоджено для серійного випуску 15 найменувань електровимірювальних приладів.^[3] Вчений розробив низку пристроїв для перевірки електровимірювальних приладів.

Звільнений з ЛПІ за власним бажанням 1987 р. у зв’язку із виходом на пенсію.

Нагороджений почесними медалями: «Ветеран труда завода Теплоконтроль» та «40-летие Комитета стандартов».^[2]

Помер 30 квітня 1988 р. у Львові. Похований на Брюховицькому цвинтарі.

Наукова діяльність

Напрям наукових досліджень пов’язаний зі створенням приладів інформаційно-вимірювальної техніки. Найважливіші наукові розробки вченого стосуються приладів зрівноважувального перетворення, зокрема, в галузі теорії мостів постійного струму. Йому належить першість у розробці низки методів підвищення точності і чутливості засобів вимірювання. Автор понад 500 наукових праць. Серед них: «Дифференциальные вольтметры и амперметры с меднозакисными выпрямителями» (1952); «О возможностях устранения влияния соединительных проводов и токов утечки на результат измерения в мостах постоянного тока» (1960); «Ординарный переносный мост класса 0,05 с расширенным пределом измерения» (1960); «Потенциометрическая установка завода «Теплоконтроль»» (1960); «Универсальный переносный измерительный прибор» (1960); «К вопросу об измерении температуры с помощью термометров сопротивления и термоэлементов» (1961); «Низкоомные платиновые термометры сопротивления для измерения температуры до 1300º и вторичные приборы к ним» (1961); «Автоматический регистрационный прибор для измерения низких температур» (1965); «Метод компенсации погрешностей, обусловленный нелинейности характеристик термопар при измерении разности температур» (1965); «Установка для поверки автоматических компенсаторов переменного тока, работающих с TG со значениями сопротивлений чувствительных элементов при 0º C от 0, 05 до 3000 м» (1970); «Установка для поверки термометров и цифровых вольтметров» (1970); «Универсальная потенциометрическая установка для электротехнических измерений» (1972); «Устройство для автоматического измерения, записи и сигнализации сопротивления защитного заземления» (1972); «Измерение разности температур при помощи автоматического моста с полупроводниковымы терморезисторами» (1974); «Планировка иплатиновых термоэлектрических преобразователей в горизонтальных электрических печах» (1983)^[2]

Автор 120 свідоцтв на винаходи, зокрема: «Устройство для измерения температуры» (1960); «Устройство для электрического измерения механических величин» (1967); «Цифровой прибор для измерения температур» (1970); «Устройство для автоматического измерения, записи и сигнализации сопротивления сварочного контакта» (1972).^[2]

Учасник багатьох науково-технічних конференцій, зокрема: II Всесоюзна конференціїя з метрології і техніки точних вимірювань, м. Тбілісі (1971); III Всесоюзна нарада з напівпровідникової тензометрії, м. Новосибірськ (1971); II Республіканська конференція з методів розрахунку електричних кіл, м. Львів (1969); III Всесоюзна конференція з феромагнетизму, м. Львів (1971).

Під керівництвом Володимира Кочана захищено 20 кандидатських дисертацій. Вчений є одним із фундаторів львівської школи електричних вимірювань, метрології та електричної термометрії.

Бібліографія Володимира Кочана

Примітки

1. ↑ Буцко М. І. Відомі вчені Державного університету «Львівська політехніка» 1844–1994 : біогр. довід. Львів : Вид-во Держ. ун-ту «Львів політехніка», 1994. С. 67–70.
2. ↑ ^{2,0 2,1 2,2 2,3 2,4 2,5 2,6} Архів Національного університету «Львівська політехніка». Відділ кадрів. Ф. Р-120. Спр. 128.
3. ↑ Енциклопедія сучасної України