Відмінності між версіями «Вища політехнічна школа»
| Рядок 54: | Рядок 54: | ||
З другої половини ХІХ ст. Політехнічна школа стає складовою частиною європейської технічної науки. З фізикою й математикою були тісно пов’язані дослідження в галузі механіки й теорії механізмів, зосереджені в Політехнічній школі, де кафедру механіки (1871 р.) очолював Ян Франке — автор підручника з аналітичної механіки. З 1908 р. — талановитий механік-теоретик Максиміліан Губер (1872–1950). Він створив підвалини теоретичної й практичної механіки, сформулював умови пластичності матеріалів («гіпотеза Губера»), підготував багатьох учнів, які розвинули дослідження в галузі теорії пружності й деформацій твердих тіл. Молодий фізик Тадеуш Годлевський (1878–1921) став ініціатором створення в Політехнічній школі першої лабораторії досліджень випромінювальних матеріалів, плідно співпрацював з видатним фізиком-ядерником Е. Резерфордом. На кафедрі загальної й аналітичної хімії, створеній у 1782 р. [[Файл:mist_tule.jpg|thumb|right|300px|Міст Туллє]]Августом Фройндом, успішно досліджували бензолосполуки й кераміку. В 1892 р. кафедру очолив професор Стефан Нементовський (1866–1925). Він запропонував нові методи синтезу бензомадазолів, які почали застосовувати у виробництві анілінових барвників. У лабораторії кафедри розпочав свою наукову діяльність Роман Залозецький (1861–1918). Згодом він очолив лабораторію. Український вчений досліджував поклади нафти в Галичині, розробив методику вивчення парафінових сполук у нафті, став піонером геохімії у Львові. В Політехнічній школі розпочав наукові дослідження з хімічної кінематики ще один українець — Юліан Гірняк (1881–1970), автор українського підручника з хімії для гімназій (1914). А українець, професор Юліан Медведський (1845–1918), якого тричі обирали ректором Політехнічної школи, започаткував дослідження в галузі мінералогії й петрографії Прикарпаття. Професор Домінік Зброжек, що організував кафедру геодезії ще на початку 1870-х років, розробив теорію полярного планіметра й застосував визначники при врівноваженні геодезичних вимірювань. | З другої половини ХІХ ст. Політехнічна школа стає складовою частиною європейської технічної науки. З фізикою й математикою були тісно пов’язані дослідження в галузі механіки й теорії механізмів, зосереджені в Політехнічній школі, де кафедру механіки (1871 р.) очолював Ян Франке — автор підручника з аналітичної механіки. З 1908 р. — талановитий механік-теоретик Максиміліан Губер (1872–1950). Він створив підвалини теоретичної й практичної механіки, сформулював умови пластичності матеріалів («гіпотеза Губера»), підготував багатьох учнів, які розвинули дослідження в галузі теорії пружності й деформацій твердих тіл. Молодий фізик Тадеуш Годлевський (1878–1921) став ініціатором створення в Політехнічній школі першої лабораторії досліджень випромінювальних матеріалів, плідно співпрацював з видатним фізиком-ядерником Е. Резерфордом. На кафедрі загальної й аналітичної хімії, створеній у 1782 р. [[Файл:mist_tule.jpg|thumb|right|300px|Міст Туллє]]Августом Фройндом, успішно досліджували бензолосполуки й кераміку. В 1892 р. кафедру очолив професор Стефан Нементовський (1866–1925). Він запропонував нові методи синтезу бензомадазолів, які почали застосовувати у виробництві анілінових барвників. У лабораторії кафедри розпочав свою наукову діяльність Роман Залозецький (1861–1918). Згодом він очолив лабораторію. Український вчений досліджував поклади нафти в Галичині, розробив методику вивчення парафінових сполук у нафті, став піонером геохімії у Львові. В Політехнічній школі розпочав наукові дослідження з хімічної кінематики ще один українець — Юліан Гірняк (1881–1970), автор українського підручника з хімії для гімназій (1914). А українець, професор Юліан Медведський (1845–1918), якого тричі обирали ректором Політехнічної школи, започаткував дослідження в галузі мінералогії й петрографії Прикарпаття. Професор Домінік Зброжек, що організував кафедру геодезії ще на початку 1870-х років, розробив теорію полярного планіметра й застосував визначники при врівноваженні геодезичних вимірювань. | ||
[[Файл:dyp_m_kuri.png|thumb|left|350px|Диплом почесного доктора технічних наук ЛПШ, наданий Марії Склодовській-Кюрі, 1912 р.]] | [[Файл:dyp_m_kuri.png|thumb|left|350px|Диплом почесного доктора технічних наук ЛПШ, наданий Марії Склодовській-Кюрі, 1912 р.]] | ||
| − | На факультеті інженерії Тадеуш Фідлер (1858–1933) заклав підстави львівської школи технології механічної обробки металів, а Максиміліан Туллє (1853–1939) і Кароль Скібінський (1849–1922) — школи мостобудування й будівельної механіки. Арочний, еластичних абрисів, місток, збудований у 1892 р. за кресленнями М. Туллє, досі стоїть на території Політехніки. Це був перший твір із залізобетону в м.Львові, який сучасники називали «застиглою в повітрі стрічкою». Професор Юліан Захарієвич (1837–1898) став основоположником Львівської архітектурної школи. Особливе місце в творчості її послідовників посідає діяльність українського професора Івана Левинського (1851–1919) — творця української течії львівської сецесії, та Тадеуша Обмінського (1874–1932), а також Леонардо Марконі (1835–1899), який є автором багатьох аттикових скульптурних композицій, будинків Політехніки, ощадної каси, готелю «Жорж» та інших. | + | На факультеті інженерії Тадеуш Фідлер (1858–1933) заклав підстави львівської школи технології механічної обробки металів, а [[Тулле Максиміліян|Максиміліан Туллє]] (1853–1939) і Кароль Скібінський (1849–1922) — школи мостобудування й будівельної механіки. Арочний, еластичних абрисів, місток, збудований у 1892 р. за кресленнями М. Туллє, досі стоїть на території Політехніки. Це був перший твір із залізобетону в м.Львові, який сучасники називали «застиглою в повітрі стрічкою». Професор Юліан Захарієвич (1837–1898) став основоположником Львівської архітектурної школи. Особливе місце в творчості її послідовників посідає діяльність українського професора Івана Левинського (1851–1919) — творця української течії львівської сецесії, та Тадеуша Обмінського (1874–1932), а також Леонардо Марконі (1835–1899), який є автором багатьох аттикових скульптурних композицій, будинків Політехніки, ощадної каси, готелю «Жорж» та інших. |
На той час в Політехнічній школі викладають педагоги й учені: Бруно-Абданк Абаканович (1852–1900) — відомий як винахідник інтегратора; професор Р. Залозецький, професор хімії Ю.Медведський, професор геології і мінералогії, ректор 1879–1880, 1884–1885, 1887–1888 рр. Виставкова зала (колишня бібліотека). Автор оформлення Ю. Захарієвич Август Вітковський — дослідник реальних газів; професор Л. Бодашевський — один із перших дослідників броунівського руху мікроскопічних часток; Ю. Ріхтер — перший професор із гідробудування. Серед відомих учених Політехніки, чиї імена знали далеко за її межами, — Богдан Мариняк (1844–1912), Владислав Зайончковський (1837–1898), Броніслав Павлевський (1852–1917) та багато інших. На кафедрі математики розпочав свою наукову діяльність Стефан Банах. | На той час в Політехнічній школі викладають педагоги й учені: Бруно-Абданк Абаканович (1852–1900) — відомий як винахідник інтегратора; професор Р. Залозецький, професор хімії Ю.Медведський, професор геології і мінералогії, ректор 1879–1880, 1884–1885, 1887–1888 рр. Виставкова зала (колишня бібліотека). Автор оформлення Ю. Захарієвич Август Вітковський — дослідник реальних газів; професор Л. Бодашевський — один із перших дослідників броунівського руху мікроскопічних часток; Ю. Ріхтер — перший професор із гідробудування. Серед відомих учених Політехніки, чиї імена знали далеко за її межами, — Богдан Мариняк (1844–1912), Владислав Зайончковський (1837–1898), Броніслав Павлевський (1852–1917) та багато інших. На кафедрі математики розпочав свою наукову діяльність Стефан Банах. | ||
Версія за 12:46, 5 лютого 2013
| Вища політехнічна школа | |
| Дата заснування | 1877 р. |
|---|---|
| Дата ліквідації | 1921 р. |
| Причина ліквідації | Реорганізація |
| Попередник | Технічна академія |
| Наступник | Львівська політехніка |
Урочисте відкриття навчального року в новому будинку та інавгурація ректора відбулися 15 листопада 1877 р.: після Богослужіння в костелі св. Марії Магдалини та освячення головного й хімічного корпусів, церемонія проводилась в актовій залі. Ректор Ю. Захарієвич виголосив урочисту лекцію «Мистецтво на службі техніки».
7 жовтня 1877 р. у Політехніці відбулася перша на теренах Австро-Угорської монархії публічна лекція із демонстрацією нового винаходу — телефону. Зала головного корпусу була з’єднана двома мідними дротами з амфітеатральною аудиторією будинку хімії. В актовій залі читав лекцію доцент Р. Гостковський, а в будинку хімії — доцент Б.-А. Абаканович. Демонстрація відбулася успішно. Багато присутніх на ній переконалися,що можна розмовляти на відстані.
З метою сприяння розвитку наукових досліджень і поширення отриманих результатів у 1877 р. було створене Політехнічне товариство,що видавало свій часопис.
Спеціально для Політехніки у відомого польського художника Яна Матейка було замовлено одинадцять картин, які б відображали технічний прогрес людства. Художник здійснив їх у малих композиційних ескізах. У реальних розмірах картини намалювали учні майстра: Ю. Унєжинський, Т. Лісевич, Л. Стаженський та В. Лускін. За творчим задумом, цикл полотен «Історія людської цивілізації» в алегоричній формі відображає шлях розвитку людського генія, думки, науки як основи духовного й технічного поступу, як вияв природи людини та її діяльності від біблійних початків до кінця XIX ст. Ці твори понині є окрасою актової зали головного корпусу. За них Я. Матейко отримав почесний титул доктора Honoris Causa Ягеллонського університету в м. Кракові.
При факультеті технічної хімії відкрились підготовчі курси з гутництва (1885), при машинобудівному — курси для підготовки спеціалістів гірничої справи (1885). У 1888 р. створено кафедру рільничо-лісової спеціальності,в 1884 р.— кафедру зоології, ботаніки й товарознавства, яку очолив видатний дослідник флори Карпат, українець Остап Волощак (1835–1918). У 1890 р. спеціально для Романа Гостковського (1837–1912) створили кафедру теорії залізничного транспорту. Цей предмет він читав першим в Австрії (професор був головою Політехнічного товариства протягом 1877–1884 рр.) На початку 1891 р. відкрили кафедру електротехніки. З 1886 р. функціонувала дослідна станція з проблем нафтової промисловості й кераміки, а пізніше — механічна станція випробування матеріалів у технічних конструкціях.
В 1878 р. затвердили обов’язкові правила іспитів. Започаткували проведення в кінці кожного року виставок кращих студентських робіт. Навчання велося на факультетах інженерії, архітектури, машинобудування та технічної хімії — на вільних засадах.
Після двох років навчання студенти складали загальні іспити з кожного курсу, а після опрацювання всієї навчальної програми — дипломний іспит, на підставі якого випускник одержував звання інженера із зазначенням факультету (інженер-електротехнік, хімік тощо).
Навчальний рік мав два семестри: зимовий — з 21 вересня до 31 січня та літній — з 11 лютого до 20 червня.
На цей час на чотирьох факультетах навчалося понад 250 студентів, з них половина — на факультеті інженерії. Професорсько-викладацький склад налічував 57 осіб.
У Політехнічній школі функціонувало 20 кафедр: І кафедра математики; ІІ кафедра математики; кафедра нарисної геометрії; механіки й теорії машин; геодезії й сферичної астрономії; фізики; загальної й аналітичної хімії; мінералогії й геології; І кафедра архітектури; ІІ кафедра архітектури; І кафедра інженерії (будівництво шляхів, залізниць і тунелів); ІІ кафедра інженерії (водне будівництво й енциклопедія інженерії); ІІІ кафедра інженерії (теорія й статика будівництва, будівництво мостів); теорії залізничного руху; машинобудування; кафедра механічної технології й машинознавства; хімічної технології; рисунка й моделювання; ботаніки, зоології й товарознавства; електротехніки. Крім того, в складі Політехнічної школи діяли 19 спеціалізованих музеїв, 4 лабораторії, 2 дослідні станції та бібліотека з книжковим фондом 14 тис. томів.
У 1896 р. при факультеті інженерії відкрили дворічні курси землемірів (геодезистів), у 1907–1908 н. р. від факультету інженерії відділився водний факультет із терміном навчання 4,5 роки, в 1911–1912 н. р.— при машинобудівному факультеті було створено електротехнічний відділ.
З другої половини ХІХ ст. Політехнічна школа стає складовою частиною європейської технічної науки. З фізикою й математикою були тісно пов’язані дослідження в галузі механіки й теорії механізмів, зосереджені в Політехнічній школі, де кафедру механіки (1871 р.) очолював Ян Франке — автор підручника з аналітичної механіки. З 1908 р. — талановитий механік-теоретик Максиміліан Губер (1872–1950). Він створив підвалини теоретичної й практичної механіки, сформулював умови пластичності матеріалів («гіпотеза Губера»), підготував багатьох учнів, які розвинули дослідження в галузі теорії пружності й деформацій твердих тіл. Молодий фізик Тадеуш Годлевський (1878–1921) став ініціатором створення в Політехнічній школі першої лабораторії досліджень випромінювальних матеріалів, плідно співпрацював з видатним фізиком-ядерником Е. Резерфордом. На кафедрі загальної й аналітичної хімії, створеній у 1782 р. Августом Фройндом, успішно досліджували бензолосполуки й кераміку. В 1892 р. кафедру очолив професор Стефан Нементовський (1866–1925). Він запропонував нові методи синтезу бензомадазолів, які почали застосовувати у виробництві анілінових барвників. У лабораторії кафедри розпочав свою наукову діяльність Роман Залозецький (1861–1918). Згодом він очолив лабораторію. Український вчений досліджував поклади нафти в Галичині, розробив методику вивчення парафінових сполук у нафті, став піонером геохімії у Львові. В Політехнічній школі розпочав наукові дослідження з хімічної кінематики ще один українець — Юліан Гірняк (1881–1970), автор українського підручника з хімії для гімназій (1914). А українець, професор Юліан Медведський (1845–1918), якого тричі обирали ректором Політехнічної школи, започаткував дослідження в галузі мінералогії й петрографії Прикарпаття. Професор Домінік Зброжек, що організував кафедру геодезії ще на початку 1870-х років, розробив теорію полярного планіметра й застосував визначники при врівноваженні геодезичних вимірювань.
На факультеті інженерії Тадеуш Фідлер (1858–1933) заклав підстави львівської школи технології механічної обробки металів, а Максиміліан Туллє (1853–1939) і Кароль Скібінський (1849–1922) — школи мостобудування й будівельної механіки. Арочний, еластичних абрисів, місток, збудований у 1892 р. за кресленнями М. Туллє, досі стоїть на території Політехніки. Це був перший твір із залізобетону в м.Львові, який сучасники називали «застиглою в повітрі стрічкою». Професор Юліан Захарієвич (1837–1898) став основоположником Львівської архітектурної школи. Особливе місце в творчості її послідовників посідає діяльність українського професора Івана Левинського (1851–1919) — творця української течії львівської сецесії, та Тадеуша Обмінського (1874–1932), а також Леонардо Марконі (1835–1899), який є автором багатьох аттикових скульптурних композицій, будинків Політехніки, ощадної каси, готелю «Жорж» та інших. На той час в Політехнічній школі викладають педагоги й учені: Бруно-Абданк Абаканович (1852–1900) — відомий як винахідник інтегратора; професор Р. Залозецький, професор хімії Ю.Медведський, професор геології і мінералогії, ректор 1879–1880, 1884–1885, 1887–1888 рр. Виставкова зала (колишня бібліотека). Автор оформлення Ю. Захарієвич Август Вітковський — дослідник реальних газів; професор Л. Бодашевський — один із перших дослідників броунівського руху мікроскопічних часток; Ю. Ріхтер — перший професор із гідробудування. Серед відомих учених Політехніки, чиї імена знали далеко за її межами, — Богдан Мариняк (1844–1912), Владислав Зайончковський (1837–1898), Броніслав Павлевський (1852–1917) та багато інших. На кафедрі математики розпочав свою наукову діяльність Стефан Банах.
У 1901 р.Політехнічній школі надали право присвоювати учений ступінь доктора технічних наук. До 1918 р. докторами стали 64 інженери. У 1912 р. за визначні заслуги у науці були присвоєні почесні титули доктор Honoris Causa Марії Склодовській-Кюрі, професорам Я. Франке, Ю. Медведському, А. Вітковському та інженерові К. Обрембовичу (організатору Варшавської політехніки).
На початку ХХ ст. м. Львів стає значним та авторитетним центром європейської науки.
Використані джерела
Презентаційне видання «Національний університет «Львівська політехніка». Еліта держави» (ТОВ «Видавничий центр «Логос Україна», 2008)
