Відмінності між версіями «Беркман Яків Павлович»
(→Коротка біографія і професійна діяльність) |
(→Коротка біографія і професійна діяльність) |
||
| Рядок 53: | Рядок 53: | ||
У 1919 р. – закінчив хімімічне відділення фізико-математичного факультету Харківського університету (нині [https://www.univer.kharkov.ua/ Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна]) і призначений асистентом кафедри неорганічної хімії цієї ж установи (1919–1927). Одночасно, з 1920 по 1922 – викладач хімії на військово-артилерійських курсах, науковий співробітник Харківського інституту прикладної хімії Укрраднаргоспу (1923–1931), а також – викладач Медичного інституту (до 1927). | У 1919 р. – закінчив хімімічне відділення фізико-математичного факультету Харківського університету (нині [https://www.univer.kharkov.ua/ Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна]) і призначений асистентом кафедри неорганічної хімії цієї ж установи (1919–1927). Одночасно, з 1920 по 1922 – викладач хімії на військово-артилерійських курсах, науковий співробітник Харківського інституту прикладної хімії Укрраднаргоспу (1923–1931), а також – викладач Медичного інституту (до 1927). | ||
| − | Впродовж 1928–32 рр. очолював лабораторію хімії шкір Харківської філії науково-дослідного інституту шкіряної промисловості. З 1931 по 1935 рр. – завідувач сектора органічної технології і науковий керівник цього інституту. Водночас – викладач Робітничого університету ( | + | Впродовж 1928–32 рр. очолював лабораторію хімії шкір Харківської філії науково-дослідного інституту шкіряної промисловості. З 1931 по 1935 рр. – завідувач сектора органічної технології і науковий керівник цього інституту. Водночас – викладач Робітничого університету (1930–1933). |
Від 1936 р. – очільник кафедри загальної хімії Української промислової академії ім. Сталіна. У цьому ж році йому присвоєно вчений ступінь кандидата хімічних наук. | Від 1936 р. – очільник кафедри загальної хімії Української промислової академії ім. Сталіна. У цьому ж році йому присвоєно вчений ступінь кандидата хімічних наук. | ||
| Рядок 63: | Рядок 63: | ||
З 1944 р. – старший науковий співробітник Всесоюзного науково-дослідного інституту рідкого палива та газу у Москві. | З 1944 р. – старший науковий співробітник Всесоюзного науково-дослідного інституту рідкого палива та газу у Москві. | ||
| − | Впродовж 1945–67 рр. – очільник кафедри загальної і неорганічної хімії [[Львівський політехнічний інститут|Львівського політехнічного інституту]]. Від 1947 до 1952 | + | Впродовж 1945–67 рр. – очільник кафедри загальної і неорганічної хімії [[Львівський політехнічний інститут|Львівського політехнічного інституту]]. Від 1947 до 1952 рр. – декан хіміко-технологічного факультету. Водночас – завідувач кафедрою неорганічної та аналітичної хімії Львівського медичного інституту (1946–1950). |
Під його керівництвом 12 осіб захистили кандидатські дисертації. | Під його керівництвом 12 осіб захистили кандидатські дисертації. | ||
Версія за 18:07, 21 серпня 2020
| *Беркман Яків Павлович | |
 Яків Павлович Беркман | |
| Ім'я при народженні | Яків |
|---|---|
| Дата народження | 31 травня 1897 р. |
| Місце народження | Харків |
| Помер | 18 січня 1967 р. Львів |
| Поховання | Личаківський цвинтар, Львів |
| Громадянство | УРСР |
| Національність | єврей |
| Alma mater | Харківський університет |
| Дата закінчення | 1919 |
| Спеціальність | хімік |
| Галузь наукових інтересів | дослідження, вивчення властивостей і синтез штучних дубильних речовин |
| Науковий ступінь | доктор хімічних наук |
| Дата присвоєння н.с. | 1940 |
| Вчене звання | професор |
| Дата присвоєння в.з. | 1941 |
| Почесні звання | Заслужений діяч науки і техніки УРСР |
| Державні нагороди | Лауреат Сталінської премії, Державна препія 3-го ступеня |
Беркман Яків Павлович – видатний вчений у галузі синтетичних продуктів шкіряного виробництва, заслужений діяч науки і техніки УРСР.
Зміст
Коротка біографія і професійна діяльність
Народився 31 травня 1897 у м. Харкові.
У 1915 р. завершив навчання у Харківській гімназії.
У 1919 р. – закінчив хімімічне відділення фізико-математичного факультету Харківського університету (нині Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна) і призначений асистентом кафедри неорганічної хімії цієї ж установи (1919–1927). Одночасно, з 1920 по 1922 – викладач хімії на військово-артилерійських курсах, науковий співробітник Харківського інституту прикладної хімії Укрраднаргоспу (1923–1931), а також – викладач Медичного інституту (до 1927).
Впродовж 1928–32 рр. очолював лабораторію хімії шкір Харківської філії науково-дослідного інституту шкіряної промисловості. З 1931 по 1935 рр. – завідувач сектора органічної технології і науковий керівник цього інституту. Водночас – викладач Робітничого університету (1930–1933).
Від 1936 р. – очільник кафедри загальної хімії Української промислової академії ім. Сталіна. У цьому ж році йому присвоєно вчений ступінь кандидата хімічних наук.
У 1940 р. – завідувач кафедри Харківського інженерно-економічного інституту, утвореного на базі на базі промислового факультету Харківського інституту народного господарства. Цього ж року, без захисту докторської дисертації, йому присуджено вчений ступінь доктора хімічних наук [1], а в 1941 р. – звання професора.
У 1941 р. переведений на посаду завідувача кафедри загальної хімії Томського медичного інституту ім. Молотова, за сумісництвом – завідувач кафедри хімії у Томському педагогічному інституті.
З 1944 р. – старший науковий співробітник Всесоюзного науково-дослідного інституту рідкого палива та газу у Москві.
Впродовж 1945–67 рр. – очільник кафедри загальної і неорганічної хімії Львівського політехнічного інституту. Від 1947 до 1952 рр. – декан хіміко-технологічного факультету. Водночас – завідувач кафедрою неорганічної та аналітичної хімії Львівського медичного інституту (1946–1950).
Під його керівництвом 12 осіб захистили кандидатські дисертації.
Лауреат Сталінської премії (1941). Заслужений діяч науки і техніки УРСР (1948).
Помер 18 січня 1967 р. Похований на Личаківському цвинтарі.
Наукова діяльність
Опублікував понад 100 наукових праць і винаходів. Серед них : «Производство искусственных дубящих веществ как практическая проблема» (1928), «Активная плотность кожи в отдельных стадиях хромового производства» (1935), «Освоение синтетических дубителей кожевенной промышленности СССР» (1937).
За наукові розробки синтетичних дубителів нагороджений Державною премією 3-го ступеня.
Бібліографія Якова Беркмана
Примітки
- ↑ [ Буцко М. І. Відомі вчені Державного університету «Львівська політехніка» 1844–1994 : біограф. довід. / М. І. Буцко. – Львів : Вид-во Держ. ун-ту «Львів політехніка», 1994. – С. 27–29.]
