Відмінності між версіями «Андрієвський Олександр Іванович»
(→Біографічна довідка) |
(→Список праць) |
||
| Рядок 58: | Рядок 58: | ||
==Список праць== | ==Список праць== | ||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
==Публікації про вченого== | ==Публікації про вченого== | ||
== Посилання == | == Посилання == | ||
Версія за 17:37, 5 червня 2020
| *Андрієвський Олександр Іванович | |
 Олександр Іванович Андрієвський | |
| Ім'я при народженні | Олександр |
|---|---|
| Дата народження | 13 (26) серпня 1900 р. |
| Місце народження | Харків |
| Помер | 18 січня 1976 р. Львів |
| Поховання | Янівський цвинтар, Львів |
| Роки життя | 76 |
| Громадянство | УРСР |
| Національність | українець |
| Alma mater | Харківський інститут народної освіти |
| Дата закінчення | 1929 |
| Спеціальність | фізик |
| Галузь наукових інтересів | дослідження газового розряду і електронно-іоних процесів та напівпровідникових матеріалів |
| Науковий ступінь | доктор технічних наук |
| Дата присвоєння н.с. | 1953 |
| Вчене звання | професор |
| Дата присвоєння в.з. | 1955 |
| Почесні звання | заслужений діяч науки і техніки УРСР (1965) |
| Державні нагороди | кавалер орденів та інших почесних відзнак СРСР |
Андрієвський Олександр Іванович – основоположник Львівської школи дослідження напівпровідникових матеріалів
Біографічна довідка
Народився у м. Харкові, українець. Після закінчення заочного Харківського інституту народної освіти у 1929 р. організував на базі фізичної лабораторії Харківського інституту інженерів залізничного транспорту випуск ртутних тиратронів і газотронів для експериментальних і виробничих цілей. У 1941 р. разом з інститутом інженерів залізничного транспорту евакуювався у Ташкент, де працював до 1945 р. У цьому ж році направлений у Львівський політехнічний інститут на посаду завідуючого кафедрою фізики, якою керував до 1975 р.
У 1944 р. захистив кандидатську дисертацію, здобув учений ступінь кандидата технічних наук, з 1947 р. – доцент. У 1953 р. після захисту докторської дисертації став доктором технічних наук, відтак затверджений у вченому званні професора кафедри фізики. Опублікував 200 наукових праць у га¬лузі газового розряду електронних та іонних процесів, теорії і практики застосування напівпровідників. Серед його наукових робіт – "Исследование особенностей строения поликристаллического слоя меднозакисных элементов и разработка нового метода их получения" (1958, докторська дисертація); "Рентгенографические исследования фазового состава меднозакисного слоя при наличии химических примесей" (Львов, 1958, співавтор Г. Мочарнюк); "О вычислении энергетического спектра в полупроводниках" (1974, співавтор Я. Буджак).
Як проректор з наукової роботи ЛПІ (1954–1968 рр.) приділяв велику увагу підготовці інженерних і науково-педагогічних кадрів. Був керівником 40 кандидатських і восьми докторських дисертацій.
Будучи провідним фахівцем дослідження напівпровідникових матеріалів, подавав наукову допомогу багатьом працівникам кафедр львівських – університету, політехнічного, педагогічного та медичного інститутів, щедро ділився своїми знаннями і досвідом.
Основоположник Львівської школи дослідження напівпровідникових матеріалів, відповідальний редактор журналу "Фізична електроніка". Заслужений діяч науки і техніки УРСР, кавалер орденів та інших почесних відзнак. Наступником О. Андрієвського став його учень – доктор фізико-математичних наук професор Й. Набитович. (За М. І. Буцком).
