Відмінності між версіями «Андрієвський Олександр Іванович»

Версія за 17:48, 10 червня 2020 (переглянути вихідний код) Войтович Ірина (обговорення • внесок) (→‎Біографічна довідка) ← Попереднє редагування		Поточна версія на 15:22, 18 травня 2022 (переглянути вихідний код) Войтович Ірина (обговорення • внесок) (→‎Наукова діяльність)
(Не показані 83 проміжні версії цього користувача)
Рядок 8:		Рядок 8:
	| Дата смерті                  =18 січня 1976 р.		| Дата смерті                  =18 січня 1976 р.
	| Місце смерті                  =Львів		| Місце смерті                  =Львів
−	| Роки життя                    =76	+	| Роки життя                    =
	| Причина смерті                =		| Причина смерті                =
	| Поховання                    =Янівський цвинтар, Львів		| Поховання                    =Янівський цвинтар, Львів
Рядок 43:		Рядок 43:
	| Власний сайт                  =		| Власний сайт                  =
	}}		}}
−	'''Андрієвський Олександр Іванович''' – основоположник Львівської школи досліджень напівпровідникових матеріалів, заслужений діяч науки і техніки УРСР.	+	'''Олександр Іванович Андрієвський''' – основоположник Львівської школи досліджень напівпровідникових матеріалів, заслужений діяч науки і техніки УРСР.
−	==Біографічна довідка==	+	==Коротка біографія і професійна діяльність==
−	Народився у м. Харкові, українець. Після закінчення заочного	+	Народився 26 серпня 1900 р. у м. Харкові.
−	[https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%82%D1%83%D1%82_%D0%BD%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%BD%D0%BE%D1%97_%D0%BE%D1%81%D0%B2%D1%96%D1%82%D0%B8 Харківського інституту народної освіти] організував на базі фізичної лабораторії  Харківського інституту інженерів залізничного транспорту випуск ртутних тиратронів і газотронів для експериментальних і виробничих цілей. У 1941  р. разом з інститутом інженерів залізничного транспорту евакуювався у Ташкент, де працював до 1945 р. У цьому ж році направлений у [[Львівський політехнічний інститут|Львівський політехнічний інститут]] на посаду завідуючого кафедрою фізики, якою керував до 1975 р.	+
−	У 1944 р. захистив кандидатську дисертацію, здобув учений ступінь кандидата технічних наук, з 1947 р. – доцент. У 1953 р. після захисту докторської дисертації став доктором технічних наук, відтак затверджений у вченому званні професора кафедри фізики. Опублікував 200 наукових праць у га¬лузі газового розряду електронних та іонних процесів, теорії і практики застосування напівпровідників. Серед його наукових робіт – "Исследование особенностей строения поликристаллического слоя меднозакисных элементов и разработка нового метода их получения" (1958, докторська дисертація); "Рентгенографические исследования фазового состава меднозакисного слоя при наличии химических примесей" (Львов, 1958, співавтор Г. Мочарнюк); "О вычислении энергетического спектра в полупроводниках" (1974, співавтор Я. Буджак).	+	У 1929 р. заочно закінчив
		+	[https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%82%D1%83%D1%82_%D0%BD%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%BD%D0%BE%D1%97_%D0%BE%D1%81%D0%B2%D1%96%D1%82%D0%B8 Харківський інститут народної освіти]. На базі фізичної лабораторії  [http://www.pz.gov.ua/dept/101300 Харківського інституту інженерів залізничного транспорту] організував випуск ртутних тиратронів і газотронів для експериментальних і виробничих цілей.
−	Як проректор з наукової роботи ЛПІ (1954–1968 рр.) приділяв велику увагу підготовці інженерних і науково-педагогічних кадрів. Був керівником 40 кандидатських і восьми докторських дисертацій.	+	У 1941 р. разом з Харківським інститутом інженерів залізничного транспорту евакуювався у Ташкент, де працював до 1945 р. У 1944 р. захистив кандидатську дисертацію, здобув учений ступінь кандидата технічних наук, з 1947 р. – доцент. <ref>Буцко М. І. Відомі вчені Державного університету «Львівська політехніка» 1844–1994 : біогр. довід. Львів : Вид-во Держ. ун-ту «Львів політехніка», 1994. С. 15–17.</ref>
−	Будучи провідним фахівцем дослідження напівпровідникових матеріалів, подавав наукову допомогу багатьом працівникам кафедр львівських – університету, політехнічного, педагогічного та медичного інститутів, щедро ділився своїми знаннями і досвідом.	+	У 1945  р. направлений у [[Львівський політехнічний інститут]] на посаду завідуючого кафедрою фізики<ref>[https://lpnu.ua/zf/istoriia-kafedry Історія кафедри загальної фізики]</ref>, якою керував до 1975 р.
−	Основоположник Львівської школи дослідження напівпровідникових матеріалів, відповідальний редактор журналу "Фізична електроніка". Заслужений діяч науки і техніки УРСР, кавалер орденів та інших почесних відзнак. Наступником О. Андрієвського став його учень – доктор фізико-математичних наук професор Й. Набитович. (За М. І. Буцком).	+	У 1953 р. після захисту докторської дисертації став доктором технічних наук, у 1955 р. затверджений у вченому званні професора кафедри фізики.
−	==Список праць==	+	Був керівником 40 кандидатських і восьми докторських дисертацій.
−	==Публікації про вченого==	+	Упродовж 1954–1968 рр. – проректор з наукової роботи Львівського політехнічного інституту, приділяв велику увагу підготовці інженерних і науково-педагогічних кадрів.
−	== Посилання ==	+	О. Андрієвський – кавалер орденів та інших почесних відзнак СРСР.
		+	У 1965 р. йому присвоєно звання Заслуженого діяча науки і техніки УРСР.
		+
		+	Помер 18 січня 1976 р. Похований на Янівському цвинтарі.
		+
		+	==Наукова діяльність==
		+	Опублікував 200 наукових праць у галузі газового розряду електронних та іонних процесів, теорії і практики застосування напівпровідників. <ref>Памяти Александра Ивановича Андриевского : [некролог] // Физическая электроника: республик. межведомств. науч.-техн. сб. / Львовский ордена Ленина политехнический институт. Львов : Вища шк., 1976. Вып. 12. С. 137–138.</ref> Серед його наукових робіт: "Исследование особенностей [[Файл: Физическая электроника 2.jpg|150px|thumb|left|міжвідомчий науково-технічний збірник "Физическая электроника"]]строения поликристаллического слоя меднозакисных элементов и разработка нового метода их получения" (1953 р., докторська дисертація); "Рентгенографические исследования фазового состава меднозакисного слоя при наличии химических примесей" (Львов, 1958, співавтор Г. Мочарнюк); "О вычислении энергетического спектра в полупроводниках" (1974, співавтор Я. Буджак). Відповідальний редактор республіканського міжвідомчого науково-технічного збірника «Физическая электроника».
		+
		+	Андрієвський Олександр Іванович – засновник Львівської школи дослідження напівпровідникових матеріалів. Наступником став його учень – доктор фізико-математичних наук професор Йосип Набитович.
		+
		+	Будучи провідним фахівцем дослідження напівпровідникових матеріалів, надавав наукову допомогу багатьом працівникам кафедр львівських вищих навчальних закладів: університету, педагогічного та медичного інститутів.
		+
		+	==[[Бібліографія Олександра Андрієвського]]==
		+
		+	== Примітки ==
		+	{{reflist}}
		+	(с) Дану статтю підготувала завідувач сектора НТБ Войтович Ірина Остапівна

---

Поточна версія на 15:22, 18 травня 2022

*Андрієвський Олександр Іванович
Олександр Іванович Андрієвський
Ім'я при народженні	Олександр
Дата народження	13 (26) серпня 1900 р.
Місце народження	Харків
Помер	18 січня 1976 р. Львів
Поховання	Янівський цвинтар, Львів
Громадянство	УРСР
Національність	українець
Alma mater	Харківський інститут народної освіти
Дата закінчення	1929
Спеціальність	фізик
Галузь наукових інтересів	дослідження газового розряду і електронно-іоних процесів та напівпровідникових матеріалів
Науковий ступінь	доктор технічних наук
Дата присвоєння н.с.	1953
Вчене звання	професор
Дата присвоєння в.з.	1955
Почесні звання	заслужений діяч науки і техніки УРСР (1965)
Державні нагороди	кавалер орденів та інших почесних відзнак СРСР

Олександр Іванович Андрієвський – основоположник Львівської школи досліджень напівпровідникових матеріалів, заслужений діяч науки і техніки УРСР.

Коротка біографія і професійна діяльність

Народився 26 серпня 1900 р. у м. Харкові.

У 1929 р. заочно закінчив Харківський інститут народної освіти. На базі фізичної лабораторії Харківського інституту інженерів залізничного транспорту організував випуск ртутних тиратронів і газотронів для експериментальних і виробничих цілей.

У 1941 р. разом з Харківським інститутом інженерів залізничного транспорту евакуювався у Ташкент, де працював до 1945 р. У 1944 р. захистив кандидатську дисертацію, здобув учений ступінь кандидата технічних наук, з 1947 р. – доцент. ^[1]

У 1945 р. направлений у Львівський політехнічний інститут на посаду завідуючого кафедрою фізики^[2], якою керував до 1975 р.

У 1953 р. після захисту докторської дисертації став доктором технічних наук, у 1955 р. затверджений у вченому званні професора кафедри фізики.

Був керівником 40 кандидатських і восьми докторських дисертацій.

Упродовж 1954–1968 рр. – проректор з наукової роботи Львівського політехнічного інституту, приділяв велику увагу підготовці інженерних і науково-педагогічних кадрів.

О. Андрієвський – кавалер орденів та інших почесних відзнак СРСР. У 1965 р. йому присвоєно звання Заслуженого діяча науки і техніки УРСР.

Помер 18 січня 1976 р. Похований на Янівському цвинтарі.

Наукова діяльність

Опублікував 200 наукових праць у галузі газового розряду електронних та іонних процесів, теорії і практики застосування напівпровідників. ^[3] Серед його наукових робіт: "Исследование особенностей строения поликристаллического слоя меднозакисных элементов и разработка нового метода их получения" (1953 р., докторська дисертація); "Рентгенографические исследования фазового состава меднозакисного слоя при наличии химических примесей" (Львов, 1958, співавтор Г. Мочарнюк); "О вычислении энергетического спектра в полупроводниках" (1974, співавтор Я. Буджак). Відповідальний редактор республіканського міжвідомчого науково-технічного збірника «Физическая электроника».

Андрієвський Олександр Іванович – засновник Львівської школи дослідження напівпровідникових матеріалів. Наступником став його учень – доктор фізико-математичних наук професор Йосип Набитович.

Будучи провідним фахівцем дослідження напівпровідникових матеріалів, надавав наукову допомогу багатьом працівникам кафедр львівських вищих навчальних закладів: університету, педагогічного та медичного інститутів.

Бібліографія Олександра Андрієвського

Примітки

(с) Дану статтю підготувала завідувач сектора НТБ Войтович Ірина Остапівна