|
|
| (Не показано 4 проміжні версії 2 користувачів) |
| Рядок 1: |
Рядок 1: |
| − | {{Навчальний_структурний_підрозділ| Офіційна назва = Кафедра електроприводу і комп'ютеризованих електромеханічних систем| Зображення = <!-- герб, логотип, фото будівлі або приміщення -->| Підпис зображення =| Тип підрозділу = кафедра| Абревіатура = ЕАП| Девіз = | Гімн =| Дата заснування = 1944 рік| Засновники = [[Львівський політехнічний інститут]]| Дата ліквідації =| Причина ліквідації =| К-ть студентів =| К-сть аспірантів =| К-сть кандидатів наук = 9| К-сть доцентів = 9| К-сть докторів наук = 8| К-сть професорів = 7| К-сть співробітників =| Приналежність = [[Інститут енергетики та систем керування]]| Попередник =| Наступник =| Директор =<!-- із наступних 5-ти полів шаблону потрібно обрати одне -->| Завідувач кафедри = д. т. н., професор [[Лозинський Орест Юлiанович]]| Завідувач лабораторії =| Начальник =| Керівник =| Розташування (адреса) = вул. С. Бандери 12, 79013, Львів; головний корпус, кім. 131| Періодичне друковане видання =| Сторінка на lp_edu_ua = http://lp.edu.ua/node/86| Власний сайт =}}
| |
| | | | |
| − | '''Кафедра електроприводу і комп'ютеризованих електромеханічних систем''' - це навчально-науковий підрозділ [[Інститут енергетики та систем керування|Інституту енергетики та систем керування]] Львівської політехніки, який утворився в результаті реорганізації університету, та проводить підготовку магістрів за профілем ЕАП.
| |
| − |
| |
| − | == Загальна інформація ==
| |
| − | З 1992/93 навчального року кафедра, в процесі реорганізації навчального процесу у вищих навчальних закладах України, однією з перших перейшла на багаторівневий принцип підготовки спеціалістів: бакалавр (базовий рівень), фахівець (інженер), магістр. Базовий рівень має назву «Електромеханіка», а два інші — «Електромеханічні системи та електропривід». З 2002/2003 навчального року проводиться підготовка фахівців спеціальності «Електричні системи та комплекси транспортних засобів» (ЕКТ). З 1994 року при кафедрі розпочався випуск магістрів за профілем ЕАП.
| |
| − | Підрозділи кафедри електроприводу і комп'ютеризованих електромеханічних систем:
| |
| − | * Навчальна лабораторія систем керування робототехнічними комплексами
| |
| − | * Навчальна лабораторія автоматизованого електроприводу типових виробничих механізмів
| |
| − | * Навчальна лабораторія засобів автоматизації
| |
| − | * Навчальна лабораторія електронної та мікропроцесорної техніки
| |
| − | * Навчальна лабораторія автоматизованого електроприводу
| |
| − | * Навчальна лабораторія електрообладнання транспортних засобів
| |
| − | * Навчальна лабораторія обчислювальної техніки
| |
| − | * Лабораторія НДЛ-7
| |
| − | * Навчальний центр «Schneider-Electric»
| |
| − |
| |
| − | === Професорсько-викладацький склад кафедри ===
| |
| − | Лозинський Орест Юліанович - завідувач кафедри, д-р техн. наук, професор, Заслужений діяч науки та техніки України
| |
| − |
| |
| − | Куцик Андрій Степанович - професор кафедри, д-р техн. наук, професор
| |
| − |
| |
| − | Маляр Андрій Васильович - професор кафедри, д-р техн. наук, професор
| |
| − |
| |
| − | Марущак Ярослав Юрійович - професор кафедри, д-р техн. наук, професор
| |
| − |
| |
| − | [[Мороз Володимир Іванович]] - професор кафедри, д-р техн. наук, професор
| |
| − |
| |
| − | Паранчук Ярослав Степанович - професор кафедри, д-р техн. наук, професор
| |
| − |
| |
| − | Плахтина Омелян Григорович - професор кафедри, д-р техн. наук, професор
| |
| − |
| |
| − | Щур Ігор Зенонович - професор кафедри, д-р техн. наук, професор
| |
| − |
| |
| − | Бойчук Богдан Грирорович - доцент кафедри, канд. техн. наук, доцент
| |
| − |
| |
| − | Головач Ігор Романович - доцент кафедри, канд. техн. наук, доцент
| |
| − |
| |
| − | Калужний Богдан Семенович - доцент кафедри, канд. техн. наук, доцент
| |
| − |
| |
| − | Карплюк Леонід Федорович - доцент кафедри, канд. техн. наук, доцент
| |
| − |
| |
| − | Копчак Любомир Стефанович - доцент кафедри, канд. техн. наук, старш. наук. співроб.
| |
| − |
| |
| − | Місюренко Валерій Олексійович - доцент кафедри, канд. техн. наук, доцент
| |
| − |
| |
| − | Панченко Борис Яковлевич - доцент кафедри, канд. техн. наук, доцент
| |
| − |
| |
| − | Щербовських Сергій Володимирович - докт. техн. наук
| |
| − |
| |
| − | Лазорик Михайло Петрович - старший викладач кафедри
| |
| − |
| |
| − | Цяпа Володимир Богданович - старший викладач кафедри, канд. техн. наук
| |
| − |
| |
| − | === Історія кафедри ===
| |
| − | Кафедра електроприводу і комп'ютеризованих електромеханічних систем була створена у вересні 1944 року наказом Всесоюзного Комітету зі справ вищої школи Радянського Союзу № 86 від 16 вересня 1944 року і ввійшла до складу Електротехнічного факультету (ЕТФ) Львівського політехнічного інституту (ЛПІ), що відновив свою роботу ще до закінчення другої світової війни. Називалася вона в той час кафедрою «Електрифікації промислових підприємств» (ЕПП), в документах того часу часто зустрічається назва «Електрообладнання промислових підприємств». З часів її заснування і до сьогоднішніх днів вона розміщалася на першому поверсі головного корпусу. Необхідність у фахівцях-електроприводчиках виникла у зв’язку з відбудовою та розвитком промисловості у Львові та Західному регіоні України. У довоєнні часи в цьому регіоні не було вищого навчального закладу, який би готував інженерів за цією спеціальністю.
| |
| − |
| |
| − | До тодішнього електротехнічного факультету увійшли такі кафедри: електрифікації промислових підприємств (ЕПП); електричних машин (ЕМ); електричних станцій (ЕС); електричних мереж і систем (ЕСМ); теоретичної і загальної електротехніки (ТЗЕ); електричних вимірювань та приладів; радіотехніки та телемеханіки.
| |
| − |
| |
| − | Засновником кафедри ЕПП був професор, д.т.н. Віктор Миколайович Кияниця (світлотехнік за фахом), якого направили на роботу в ЛПІ з Горьківського індустріального інституту. До складу кафедри були включені ще два викладачі — поляки, які весною 1946 р. виїхали до Польщі. Склад кафедри у 1944/45 навчальному році виглядав так: Кияниця В.М., завідувач кафедрою, професор, Собек Р.Й., доцент та Торонський З.І., асистент.
| |
| − |
| |
| − | За суттю «приводчицькою» кафедра стала з 1948 року, коли до її складу увійшли спочатку доцент Карнюшин Л.В., асистент Люков М.Г., а потім старший лаборант Горайко Ф.А. та лаборанти Целік М.Н. і Цуркан І.В. Цей невеликий колектив сприйняв на себе весь тягар по підготовці відповідних курсів лекцій та створенню лабораторної бази, щоб забезпечити навчальний процес студентам-електроприводчикам. Перший набір був здійснений у 1945/46 навчальному році (одна група). Наполеглива праця цього колективу увінчалася успіхом і перший випуск інженерів-електриків за фахом «Електрообладнання промислових підприємств» у кількості 16 чоловік відбувся у 1950 р.
| |
| − |
| |
| − | Після від’їзду В.М.Кияниці у Київський сільськогосподарський інститут з вересня 1951 року завідувати кафедрою став доцент, к. т. н. Карнюшин Леонід Васильович (представник Ленінградської школи електроприводчиків).
| |
| − |
| |
| − | В лютому 1952 року в ЛПІ був заснований Радіотехнічний факультет (РТФ), до складу якого було переведено радіотехнічні та електровимірювальні спеціальності. В складі ЕТФ залишились кафедри ТЗЕ, ЕМ, ЕСМ та ЕПП. На початку 1956 року Електротехнічний факультет перейменовано в Енергетичний, в складі якого кафедра була до 1962 року, поки у березні цього року з Енергетичного факультету був виділений Електромеханічний факультет (ЕМФ). До його складу увійшли кафедри: теоретичної і загальної електротехніки (ТЗЕ); електричних машин (ЕМ); електроприводу і автоматизації промислових установок (ЕАП).
| |
| − |
| |
| − | За час завідування Л.В.Карнюшина (до вересня 1958 р.) колектив кафедри зростає кількісно (10 викладачів: 3 доценти, 1 старший викладач, 6 асистентів) і якісно (5 кандидатів наук). Нове поповнення колективу йшло за рахунок випускників кафедри.
| |
| − |
| |
| − | Зростала матеріальна база, якщо перша лабораторія, створена професором В.М.Кияницею, була невеликою і знаходилася у підвальному приміщенні головного корпусу (загальною площею не більше 50 кв.м, тепер це ауд. № 009 та № 010, де знаходиться одна з лабораторій кафедри ТЗЕ), то Л.В.Карнюшин приділив особливу увагу створенню нової сучасної лабораторії електроприводу. Така лабораторія була створена у дворі головного корпусу, де до цього був музей автомобілів (нині це ауд. №129 та 143). Загальна її площа досягала 400 кв.м і за кількістю робочих місць та обладнанню дозволяла одночасно проводити заняття з двома групами студентів. Набір студентів на спеціальність ЕПП з 1957 року зріс до 2 груп, крім того, в цій лабораторії стали проводити заняття зі студентами інших спеціальностей. Нова лабораторія автоматизованого електроприводу працює з 1957 р., є універсальною і дозволяє проводити лабораторні роботи з багатьох курсів та виконувати науково-дослідні роботи. Це забезпечується широкою номенклатурою встановленого обладнання, гнучкою системою подачі різних напруг живлення на робочі столи (з допомогою так званих «швейцарських комутаторів») та можливістю оперативної заміни вимірювальних приладів і регулювальних апаратів. На той час лабораторія електроприводу за своїм оснащенням, універсальністю та оперативними можливостями була однією з найкращих у Радянському Союзі. Велика заслуга в проектуванні, будівництві та створенні такої лабораторії належить завідувачу кафедри Л.В.Карнюшину, низка ідей якого була реалізована в цій лабораторії, а також колективу викладачів та лаборантів кафедри, який тоді складав 14 осіб. Перший проект цієї лабораторії був зроблений студентом Забрамним А.А. Для будівництва та монтажу обладнання цієї лабораторії багато зусиль приклав старший лаборант кафедри ЕПП Кузьмяк Б.Д.
| |
| − |
| |
| − | У жовтні 1958 р. Л.В.Карнюшин переходить на роботу в Київський науково-дослідний інститут автоматики і з цього часу завідувачем кафедри стає доцент, к.т.н., в подальшому (з 1986 року) професор Бардачевський Володимир Трохимович, вихованець кафедри електричних машин ЛПІ, який завідував кафедрою до 1992 року.
| |
| − |
| |
| − | У кінці 50-их - початку 60-их років стрімко зростає потреба у інженерах-електроприводчиках, що викликано бурхливим ростом промисловості та новобудов. Тому набір на цю спеціальність зростає спочатку до 3 груп, а в 1961-1962 роках до 6 груп стаціонару. У кінці 50-их років при кафедрі було відкрито заочне, а в кінці 60-их років вечірнє відділення. Перший випуск заочників (12 чол.) відбувся у 1963 році, а вечірників (21 чол.) — в 1976 році. Крім того, кафедра почала вести курси з електрообладнання для деяких інших факультетів. Тому кількісний склад кафедри зростає і в 80 роках досягає 28 викладачів, значна кількість яких була з науковими ступенями.
| |
| − |
| |
| − | У 1958 р. при кафедрі було відкрито додатково ще дві спеціальності: «Електропостачання промислових підприємств та міст» (ЕПМ) та «Інженер-педагог» (ІП). За спеціальністю ЕПМ у 1963 році був зроблений перший і єдиний випуск (13 чоловік), після чого їх підготовка разом з лабораторією промислової електроніки та відповідними штатами була передана на новоутворену кафедру ЕПМ. Випуск інженерів-педагогів з електротехнічним ухилом відбувся в 1964, 1965 роках (стаціонар) та в 1967, 1968 р. (заочники). Далі їх підготовка була передана створеній у 1968 р. кафедрі інженерно-педагогічної підготовки (ІПП).
| |
| − |
| |
| − | В 1974 році при кафедрі ЕАП була відкрита спеціальність «Світлотехніка та джерела світла (СТ), за якою відбулося 10 випусків інженерів стаціонарників (з 1979 по 1988 рік) та 7 випусків вечірників (з 1982 по 1988 рік) за цим фахом.
| |
| − |
| |
| − | В 60-ті роки кафедра поповнилася новими лабораторіями. Так у 1960 році запрацював лабораторний корпус (тепер це ауд. № 116 головного корпусу), де розмістилися тодішні лабораторії «Промислової електроніки» та «Електричних апаратів». В 1972 році в цьому приміщені розмістилася лабораторія «Моделювання електроприводів» з використанням аналогових обчислювальних машин МН-7 та цифрових обчислювальних машин першого покоління типу «Промінь», «Мир» та М6000. У 1985 році запрацювала лабораторія «Робототехніки». В учбовий процес та науково-дослідну роботу починає широко впроваджуватися обчислювальна техніка. Спочатку це були аналогові обчислювальні машини (типу МН-7 та інші), а потім цифрові машини першого покоління згаданих вище типів.
| |
| − |
| |
| − | З 1992 р. кафедрою став завідувати доцент, канд. техн. наук Лозинський Орест Юліанович (вихованець кафедри ЕАП ЛПІ). Ставши доктором наук у 1996 році та професором у 1997 р., він продовжує очолювати кафедру. У цей час кафедра зросла якісно. Так, у 1994 р., коли кафедрі виповнилося 50 років, в її складі було 26 викладачів (2 професори, 13 доцентів, 9 ст. викладачів та 2 асистенти), серед яких вже один доктор технічних наук (професор Плахтина О.Г., який перейшов з Львівського лісотехнічного інституту) та 17 кандидатів технічних наук. Набір студентів стабілізувався на рівні двох груп стаціонару та однієї групи заочників. З 1992/93 навч. року кафедра включилася в процес реорганізації навчального процесу у вищих навчальних закладах України. Вона прийняла активну участь в розробці нових навчальних програм (на рівні Міністерства освіти і науки України) і однією з перших перейшла на багаторівневий принцип підготовки спеціалістів: бакалавр (базовий рівень), фахівець (інженер), магістр. Базовий рівень має назву «Електромеханіка», а два інші — «Електромеханічні системи та електропривід». В 90-их роках в навчальний процес введені нові курси, запроваджений модульний контроль, розширена лабораторна база, широко впроваджуються персональні комп’ютери та мікропроцесорна техніка. З 2002/2003 навчального року почалася підготовка фахівців нової спеціальності «Електричні системи та комплекси транспортних засобів» (ЕКТ), яка відкрилася при кафедрі ЕАП і перший випуск якої відбувся в грудні 2004 року. З листопада 2001 року кафедра є у складі Інституту енергетики та систем керування, який утворився в результаті реорганізації Національного університету «Львівська політехніка». З 1994 року при кафедрі розпочався випуск магістрів за профілем ЕАП, а з 2001 року з’явилися екстернат та можливість отримувати другу вищу (післядипломну) освіту.
| |
| − |
| |
| − | У 2013 році кафедра отримала нову назву "Електроприводу і комп'ютеризованих електромеханічних систем". Суттєво зріс науково-педагогічний потенціал кафедри: зараз на кафедрі працює 9 докторів наук, професорів і 9 кандидатів наук, доцентів.
| |
| − |
| |
| − | За останні 10-15 років при кафедрі створені нові лабораторії: «Обчислювальної техніки» — початок 90-их років, «Автоматизованих електроприводів загальнопромислових механізмів» — 1992 р., «Електропривода та мікропроцесорних засобів автоматизації» — початок 2000-их років та «Електричних систем транспортних засобів» — 2003 р.
| |
| − |
| |
| − | === Наукова робота кафедри ===
| |
| − | Основним напрямом наукових досліджень кафедри є «Створення засобів автоматизації, систем керування технологічними процесами і електроприводами промислового обладнання». Колектив кафедри здійснює науково-дослідну роботу з розробки сучасних електромеханічних систем керування процесами виробництва, стохастичних методів керування режимами в електротехнічних та електротехнологічних установках, зі створення спеціальних мікропроцесорних і комп’ютерних систем керування; з розробки принципів і систем керування екскаваторними електроприводами, систем тиристорного збудження синхронних генераторів потужних електростанцій, з розробки систем керування папероробними машинами, з розробки методів ідентифікації об’єктів та оптимізації технологічних процесів, розробки цифрових систем керування, з розробки систем керування міським електротранспортом, систем програмного керування транспортними засобами та електрообладнання і автоматики автотранспортних засобів.
| |
| − |
| |
| − | При кафедрі, починаючи з 1990-х років, активно працюють дві наукові школи, роботи яких відомі і за межами України. Перша з них під керівництвом професора Плахтини О. Г. займається питаннями розробки математичних моделей і комп’ютерного симулювання складних електромеханічних систем з напівпровідниковими перетворювачами. Друга школа відома своїми роботами із створення автоматизованих систем керування електричним режимом дугових печей. Під керівництвом професора Лозинського О. Ю. наукові дослідження школи спрямовані на створення високоефективних систем живлення трифазних дуг печей та ієрархічних багатоконтурних координатно-параметричних систем багатокритеріального оптимального керування режимами електросталеплавлення.
| |
| − |
| |
| − | При кафедрі функціонують докторантура та аспірантура за спеціальністю 05.09.03 «Електротехнічні комплекси і системи». Тільки за останні 5 років аспірантами і співробітниками кафедри захищені одна докторська і дві кандидатські дисертації — представниками першої школи, і дві докторські та 5 кандидатських дисертацій — представниками другої школи. На кафедрі започатковано новий напрям досліджень із створення інтелектуальних систем керування електромеханічними та електротехнологічними об’єктами, за яким захищені одна докторська і одна кандидатська дисертації. Під ці роботи в 2006 р. отримано грант Президента України.
| |
| − |
| |
| − | Кафедрою розроблено новий науковий напрям, спрямований на енергетичне удосконалення електромеханічних систем на основі теорії нерівноважних термодинамічних об’єктів. Також сформовано науковий напрям з розрахунку показників надійності електромеханічних та електротехнічних систем, в основу якого покладено Марковські моделі надійності на основі розширення простору станів.
| |
| − |
| |
| − | Щороку працівники кафедри беруть активну участь у багатьох науково-технічних конференціях різного рівня, включаючи міжнародні. Їх наукові досягнення широко опубліковані в більш ніж 1300 статей, отримано близько двохсот авторських свідоцтв колишнього Союзу та патентів України.
| |
