Відмінності між версіями «МА-41»

Версія за 12:58, 17 грудня 2015

Республіка Корея

Показники ефективності національної економіки Республіки Корея згідно моделі Б. Гаврилишина

Соціальні

• Релігія (прагнення)

У країні панує повна релігійна свобода. Влада прихильна до християнства. Перша протестантська громада була створена у 1884 р. У 1984 р. в країні було близько 30 тис. церков. Сеул (11 млн. нас.) на 40% християнське місто. Тут більше 7 тисяч церков і знаходяться 10 з 20 найбільших християнських спільнот у світі, в тому числі найбільша — Головна церква Повної Євангелії. У Пд. Кореї відбулося найбільше після дня П'ятидесятниці хрещення у світі (в армії, яка на 65% християнська). Тут найбільші богословські заклади світу. Особливою рисою християнства є щоденні ранкові молитовні служіння. Понад 20 церков утворюються щодня. Релігійний склад населення: християни — 35,3%. Таких, що практикують — 34,4%. Приріст — 5,7%. Протестантів — 27,1% нас., євангельських хр. — 21,1% нас., п'ятидес./харизм. — 4,5% нас., приріст — 6%; римо-католиків — 6%, приріст — 4,8%; свідків Єгови — 0,5%, приріст 13,6%; моністи — 1,6%, приріст — 0,4%. Буддисти — 27,7%. Нерелігійні люди — 20%. Шаманісти — 10%. Конфуціани — 1,2%. Конфуціанство було офіційною релігією до 1910 року. Новітні релігії — 5,7%. Мусульмани — 0,06%. Бахаїсти — 0,05%.

• Здійснення або реалізація прагнень

У той час як Південна Корея має низький рівень безробіття, який коливається біля 3,2 %, ця цифра приховує багато складнощів з приводу робочого середовища в Кореї. Жінки являють собою велику частку невикористаної праці в корейській економіці. Близько 57% жінок є економічно активними, що в порівнянні з 73% у Швеції та 69% у Німеччині, є досить невисоким показником. Різке зменшення цього показнику на 15% спостерігається у тридцятирічному віці корейських жінок, які залишають кар’єру заради сім’ї . По суті, Корея втрачає, з економічної точки зору, потенційних працівників. Відповідно до World Economic Forum’s Global Gender Gap Report 2012, співвідношення жінок і чоловіків у керівних посадах і державній службі 1 до 9. Корея посідає 104 місце, що є в рейтингу біля малорозвинених Малавії і Сирії. В результаті, Корея загрожує ситуація, в якій більш освіченіші жінка, тим менше ймовірність її знайти роботу, відповідну її кваліфікації. Крім того, жінки, які хочуть повторно вийти на ринок праці часто не в змозі забезпечити попередній рівень зайнятості, на якому вони колись були, а замість цього виконують тимчасові чи низькокваліфіковані роботи, незалежно від освіти і попереднього рівня досвіду. В середньому, жінка отримує зарплату на 39% нижчу, від чоловіка на аналогічній посаді. На жаль, уряд не бачить в цьому проблеми, заходів або програм поки що не існує.

• Взаємовідносини

Торгові відносини насамперед з США та Європейським Союзом. США є головним економічним партнером Кореї. Крім того, Південна Корея займає сьоме місце у списку портнерів США, випереджаючи багатьох країн Європи, таких як Італія і Франція, і шосте місце в списку країн-імпортерів із США. Крім того, Південня Корея є привабливою для інвестицій з боку американських компаній - з 1996 по 2003 рік США інвестували в економіку Кореї 20 млрд. долларів. У 2003 році США були найбільшим торговим партнером Південної Кореї і сьомим за величиною експортним ринком. Зміцнились економічні зв'язки між двома країнами, проте, супроводжувалися численними розбіжностями в торговельній політиці. Інтенсивність цих суперечок значно зменшилася починаючи з кінця 80-х - початку 90-х років XX століття, в тому числі і внаслідок того, що Південна Корея провела ряд ринкових реформ в якості компенсації за отримання 58-мільярдного кредиту від Міжнародного валютного фонду після кризи 1997 року. На початку XXI століття обидві країни намагаються більш м'яко вирішувати конфліктні ситуації. У цьому чималу роль зіграли двосторонні торговельні угоди, зроблені на початку 2001 року .

Приблизно в той же час була підписана серія торгових угод між Південною Кореєю і країнами ЄС, що підштовхнуло зростання товарообігу між двома регіонами. Обсяг торгівлі склав 46 млрд євро, подвоївшись за десять років. Однак дотепер невирішеними залишаються деякі питання взаємної торгівлі. На початку XXI століття найбільший прогрес був зроблений у прискоренні процесів взаємовигідного обміну у сфері науки і наукоємних технологій (як відомо, Південна Корея витрачає 3% свого валового внутрішнього продукту на наукові дослідження. У 2005 році відбулися двосторонні переговори про обмін в науковій і технічній сфері. Південна Корея також бере участь у деяких глобальних проектах, ініційованих Євросоюзом, зокрема в проектах Galileo і ITER.

• Здоров'я

За даними Міністерства охорони здоров'я і соціального забезпечення, стан хронічних хвороб погіршується через акцент системи охорони здоров'я на лікування, а не на профілактику. Захворюваність хронічним захворюванням в Південній Кореї є близько 24 відсотків. Вірус імунодефіциту людини (ВІЛ) в кінці 2003 року був поширений менше, ніж на 0,1 відсотка. Південна Корея створила систему загального медичного страхування, яке почалося в липні 1977 року, всі медичні товариства були об'єднані в Національну службу охорони здоров'я. Майже всі південні корейці є бенефіціарами програми, тому фактично досягнено мету забезпечення медичного страхування для всіх громадян Південної Кореї. Страхування фінансується за рахунок внесків, державних субсидій і доплат Національної корпорації медичного страхування, що є основним інститутом нагляду. Програма є діяжвою на практиці; це дає таку ж кількість медичних витрат і відшкодування витрат для всіх громадян, незалежно від того, скільки вони платять, а також надає послуги довгострокового догляду за літніми людьми. Витрати на охорону здоров'я становить близько 7,2% від ВВП, і збільшилася з $ 64 млрд в 2009 році до $ 113 млрд в 2015 році.

• Харчування

28 липня 2015 року Республіка Корея оприлюднила повідомлення про розробку «Проекту змін до стандартів та специфікацій щодо продуктів харчування». Документ ініційований Міністерством продовольства та безпеки лікарських засобів. Головною метою документу є підвищення рівня безпеки продуктів харчування. Термін ухвалення документу та набуття його чинності буде визначено окремо.

• Житло

Швидке зростання міського населення привело до дефіциту житла і різкого зростання цін на землю в містах. Збільшення земельних площ, придатних для міської забудови, і будівництво багатоквартирних житлових будинків з квартирами невеликої площі продовжують залишатися в числі пріоритетних завдань уряду, що докладає зусилля для вирішення проблем нестачі житла та стабілізації цін на житло. Через зростання цін на землю і прагнення багатьох людей жити в сучасних квартирах кількість тих, хто живе в багатоквартирних будинках, продовжує збільшуватися. Якщо в 1985 р. частка квартир становила 13,5% від усіх одиниць житла, то в 2005 році цей показник збільшився до 52,5%. У Республіці Корея більшість квартир знаходяться у власності сімей

• Соціальне забезпечення

Основна програма соціального забезпечення в Південній Кореї є Програма основних засобів до існування безпеки (BLSP), яка охоплює 3% населення країни (близько п'ятої частини південнокорейців, що живуть у відносній бідності). Ще одна програма, Система засобів до існування національної безпеки (NBLSS) була введена в 2001 році. Виплати для літніх становлять 1,6% від ВВП. Пенсії в Південній Кореї перебувають у віданні Національного пенсійного обслуговування (NPS), введеного в 1988 році. Майже половина літніх людей живуть у відносній бідності.

Економічні

• Ресурси

Цинкові, вольфрамові, молібденові руди, неметалічні корисні копалини та нерудні будівельні матеріали. Основу гірничої промисловості країни в кінці XX ст. складала паливно-енергетична галузь та видобуток неметалічних корисних копалин. На рудну галузь припадає 10 % вартості продукції гірничої промисловості. В кінці 2000 р. в країні загалом працювало 552 основних рудників: 11 — вугільних; 27 — металічних і 514 — неметалічних. З останніх: 169 — каолінові; 141 — вапнякові, 62 — кварцові підприємства. У 2001 р. загальний видобуток мінеральної сировини в країні склав US$1162 млн, включаючи US$324 млн металічних руд (28 %), US$636 млн неметалічних корисних копалин (55 %) і US$202 млн вугілля(17 %). У паливній промисловості домінує вугільна. Гірничорудна галузь представлена переважно видобутком вольфрамових, залізних, мідних, марганцевих,молібденових, свинцево-цинкових руд, золота і срібла. Добувають також графіт, каолін, пірофіліт, тальк, флюорит, польові шпати, інші неметалічні корисні копалини. Південна Корея залежить від імпорту 20 видів мінеральної сировини, зокрема бокситів, залізної і нікелевої руди. Експортуються вольфрам , молібден,тальк, каолін, графіт. Підготовку кадрів гірничо-геологічного профілю здійснюють в Північній Кореї — в Університеті ім. Кім Ір Сена і в Політехнічному інституті в Пхеньяні; в Південній Кореї — в Сеульському, Пусанському й Чонбукському університетах.

• Наснага до праці

Національний герой - Ан Чжун-Гин або Ан (вересень 2, 1879 - 26 березня 1910; Хрещене ім'я Томас) корейський активіст, націоналіст. 26 жовтня 1909 він убив Іто Хіробумі, прем'єр-міністра Японії і колишнього Генерального резидента Кореї, коли країна була на межі приєднання до Японії. Ан був посмертно нагороджений медаллю Республіки Корея орденом За заслуги перед Національним фондом в 1962 році урядом Кореї, найпрестижнішою громадянською відзнакою у Республіці Корея, за його зусилля для корейської незалежності.

• Інвестиції

За данними Korea Eximbank обсяг інвестицій у 2015 році склав 10992632 тис. дол. США

• Ноу-Хау

Винаходи Кореї в галузі мобільних телефонів (Samsung), також перший мп3 плеєр, перший сенсорний екран, перший ретіна дисплей тощо. Безконтактні смарт-транспортної карти: Сеул маэ найбільший досвід у світі з використання безконтактних транспортних карток. Корейський системний інтегратор Intec і Автобусна спілка Сеулу вперше запустила тест своєї системи з жовтня по грудень 1995 року.

• ВВП

За даними Світового банку ВВП у 2014 році 1,410 трлн. дол. США.

Рис. 1. ВВП Республіки Корея на душу населення, дол. США.

Політичні

• Характер влади

Політика Республіки Корея проходить в рамках президентської представницької демократичної республіки, в результаті чого президент є главою держави, і системи багатопартійної. Виконавча влада здійснюється урядом.

• Використання влади

Головним пріоритетом зовнішньої політики корейського уряду є зниження напруженості та мирне співіснування на Корейському півострові і зміцненні традиційних відносин. Корейський уряд прагне до мирного врегулювання північнокорейської ядерної проблеми шляхом процесу тісного співробітництва між Кореєю, США та Японією. Крім того, підтримує та поширює зв’язки з Росією і Китаєм, докладаючи зусилля, щоб Північна Корея виконувала свої зобов'язання щодо нерозповсюдження ядерного озброєння. Крім того, вона прагне розширювати співпрацю з іншими країнами АСЕАН і ЄС, а також з міжнародними організаціями, такими як Організація Об'єднаних Націй (ООН).

• Сприйняття влади

Явка на вибори у 2012 році – 52%.

• Свобода

Підтримує перелік фундаментальних свобод ООН.

• Структура бюджету

Корпоративний Податок - 11% (до 200 млн. вон); далі залежно від суми. В середньому для підприємств податок складає 29,85% від прибутку.

• Справедливість

Неурядові організації: DASI HAMKKE – центр підтримки жертв, що пережили секс-торгівлю, створений на замовленням уряду Сеула і контролюється єдиним керівником (Хан Сорі); Асоціація Організації Об'єднаних корейських жінок (KWAU); Корейська Жіноча гаряча лінія – захищає права жінок від усіх видів насильства і сприяє просуванню соціальних позицій жінок, а також встановлення гендерної рівності у сфері праці, сім'ї та суспільства; Пастирський центр для філіппінських мігрантів в Сеулі.

• Імідж країни

За біржою Блумберг – Korea Stock Exchange KOSPI Index = 1,996.59. За індексом Швейцарського банку на четвертому місці Північна Корея, оскілки вкладає великі кошти в розвиток людських ресурсів. Індекс конкурентоспроможності 2014 року – 5,01 (25 місце) Індекс економічної свободи – здебільшого вільні – 29 місце – 71,5 (2015).

Показники ефективності національної економіки Тайваня згідно моделі Б. Гаврилишина (Карман Дмитро)

1 Соціальні

Релігія (прагнення)

Буддизм є основною релігією на острові Тайвань. 90 відсотків населення Тайваню слідують китайською традицією, в якій об'єднані принципи конфуціанства, даосизму і буддизму. . При цьому досить строго до буддизму відноситься за різними оцінками від 7 до 15 відсотків населення. Відмінна риса тайваньських буддистів - вегетаріанство.

За офіційними даними до буддизму відноситься близько 8000000 чоловік, однак частина з них сповідують синкретичні релігії, які не можна вважати суворим буддизмом. Буддизм на Тайвані даний час зосереджений в чотирьох основних школах, які очолюють так звані «Чотири Небесних Царя тайванського буддизму»:

Північ (Цзіньшань, Тайбей): Учитель Шен'янь, Монастир Барабана Дхарми

Південь (Дашу, близько Гаосюна): Учитель Сін'юнь, монастир Фо Гуан Шань

Схід (Хуалянь): Учитель Чжен'янь фонд Ци Цзі

Захід (Наньтоу): Учитель Вей Цзюе, монастир Чжун Тай Шань

Всі чотири школи представляють чань-буддизм. Деякі з цих шкіл перебувають під впливом гуманістичного буддизму вчителя Інь Шуня. Місії чотирьох основних тайваньських шкіл ведуть роботу по всьому світу, маючи центри в багатьох країнах. Тайванські буддисти відіграють також важливу роль у відновленні буддизму в Китаї

Здоров'я

Система охорони здоров'я в Тайвані заснована на страхову медицину. Програма загального медичного страхування була прийнята в 1995 році і на сьогоднішній день є однією з найефективніших у світі - її характеризують низький рівень внесків і висока підтримка з боку держави. Незважаючи на те, що медичне страхування є добровільним, їм охоплено близько 97% всього місцевого населення, тому як страховка покриває більше 90% всіх можливих витрат на медичні послуги, за винятком дорогих косметичних операцій. Обходиться така страховка жителям Тайваню досить дешево - щомісячні грошові відрахування в медичний страховий фонд робить кожен працюючий громадянин Тайваню, процентна ставка внеску залежить від річного доходу, а також кількості утриманців - за дітей, старих і інших непрацюючих членів сім'ї платить працевлаштований. Для початківців працювати сума страхового внеску не повинна перевищувати 4.25% від місячної зарплати, для тимчасово непрацюючих, ветеранів збройних сил та інших існують певні пільги. Приміром, громадяни Тайваню старше 65лет має право на безкоштовне медичне обслуговування два рази на рік, а ті, хто старше 40 років - один раз на рік.

Житло

За останні кілька років, а якщо бути точним то сім років, ціни на житло піднялися на вісімдесят відсотків. Восени минулого року була зафіксована нова рекордна ціна на нерухомість у розмірі вісім тисяч чотиреста доларів за один квадратний метр. Це ціна на житло, яке розташоване в елітному будинку або комплексі. Якщо порівнювати з 2008 роком, то тоді ціна на нерухомість була шість тисяч двісті доларів за один квадратний метр.

У наступному році влада Тайваню буде введена підвищена податкова ставка. Ця ставка на володіння елітними об'єктами нерухомості, величина ставки складе 3,3%. В даний момент вона дорівнює 1,2%.

Соціальне забезпечення

Політика соціального забезпечення на Тайвані заснована на трьох принципах: підвищення добробуту, розподіл суспільного багатства, а також «створення мирного і благодатного суспільства». Для задоволення зростаючих потреб населення в соціальному забезпеченні уряд активно розширює спектр соціальних послуг, щоб забезпечити достатню підтримку соціально та економічно неблагополучним категоріям, завдяки чому створюється гармонійне суспільство .

У 1999 році уряд витратив 5080000 доларів США на програми соціального забезпечення, які пропонують різні види допомоги окремим особам і сім'ям з груп з низьким рівнем доходів. На додаток до фінансової допомоги, найманим працівникам з сім'ями надається допомога з працевлаштування, поряд допомогою в освіті для дітей шкільного віку та програмами охорони здоров'я для матерів з дітьми. Існують також громадські організації, наукові установи та приватні фонди, які співпрацюють з державними установами в наданні допомоги бездомним громадянам .

Крім сімей з низькими доходами, уряд надає підтримку літнім людям та інвалідам, які не в змозі працювати. У липні 1993 року уряд почав надавати щомісячну субсидію літнім людям з низьким рівнем доходів. Громадяни віком старше 65 років, середній дохід сім'ї яких менше або дорівнює 1,5 мінімальних щомісячних витрат, отримують щомісячні субсидії в розмірі $ 174. Літні люди з середнім доходом сім'ї від 1,5 до 2,5 мінімальних щомісячних витрат, мають право на щомісячні субсидії розміром $ 87. Крім того, уряд виплачує в повному обсязі медичну страховку сім'ям з низькими доходами і надає невідкладну допомогу в разі потреби

2 Економічні

Ресурси

На території Тайваню розміщені невеликі родовища золота, міді, кам’яного вугілля, природного газу, вапняку, мармуру і азбесту. 24% земель Тайваню обробляються, 5% території займають пасовиська

Інвестиції

Основні інвестори Тайваню за 2013р: Карибські острови 29,3%; США 11,8; Японія 8,4; Острови Самоа 7,7%; Гон Конг 7,5%; Австралія 6,3%; Нідерланди 4,8%; Сінгапур 4,2%; Малазія 2,7%.

Основні напрямок інвестування в Тайвань : Фінансова та страхова галузь 26,5% ; електро комплектуючі 15,8; оптова торгівля 14,2; нерухомість 9,9% ; допоміжні послуги 4%; науково технічні та професійні послуги 3,2% електро обладнання 2,9% хімічга промисловість 2,3% металургійна промисловість 2,3%

Ноу-Хау

Балістична маска, мета якої - захистити солдатів від смертельних попаданнь в голову. Захист по класу NIJ Level II. Розмір L 11,2 "- висота, 7,2" ширина маски Вага маски 1,1 кг Матеріал маски - DuPont Kevlar 129.

ВВП

За даними Світового банку ВВП у трлн. дол. США.

2008р 400,2

2009р 377,5

2010р 429,8

2011р 450

2012р 466,1

2013р 484,7

2014р 505,5

3 Політичні

Характер влади

Форма правління - президентська Республіка. Політичний режим - щоб демократія в процесі становлення. З середини 1980-х рр.. провадиться реорганізація політичної системи, головними кроками якої стали скасування воєнного стану і легалізація партій опозиційних

Використання влади

За ос­таннє десятиліття на Тайвані докорінно змінився політичний рельєф, він зробився знач­но складнішим і різноманітним. Гоміндан вже не ототожнюють партійну машину з державною та іменувати себе революційно демократичною партією. Він допустив висунення альтернативних кандидатів, крім рекомендованих парткомами, на виборах у партійних організаціях. Однопартійний режим Гоміндану поступово замінювала багатопартійність. Спершу її можна було охарактеризувати як якусь подібність двопартійної системи, оскільки практично тільки дві партії Гоміндан і ДПП (Демократична прогресивна партія) були впливовими політичними силами на різних виборах. Згадувана вище Нова партія (Син­дан) як третя сила виступила лише в грудні 1994 р. на виборах губернатора провінції і мерів міст Тайбей і Гаосюн, а також відповідних представницьких органів провінцій і міст

Сприйняття влади

Явка на вибори у 2012 році – 70%.

Свобода

Підтримує перелік фундаментальних свобод ООН.

Структура бюджету

Дані про державний бюджет Тайваню публікує Центральний банк Китайської Республікі.Тайвань має дефіцит державного бюджету в розмірі 1,60% від валового внутрішнього продукту країни за станом на 2012 рік. Тайванський державний бюджет має середній дефіцит 1,84% ВВП з 1988 по 2012 рік, досягнувши самого високого рівня в 1,8% ВВП в грудні 1990 року і рекордно низького рівня -6,30% ВВП в грудні 2001 року. Державний бюджет являє собою детальний звіт платежів, отриманих Китайською Республікою (податки та інші збори), а також платежі, що здійснюються урядом (закупівлі і трансфертні платежі). Бюджетний дефіцит Тайваню виникає, так як уряд витрачає більше грошей, ніж отримує.

Справедливість

Автономні асоціації. Громадські рухи почали виникати на Тайвані у 80 х роках XX ст. як відповідна реакція на авторитарне правління або навіть на військовий стан, запроваджений у 1949 році. Спочатку вони були спрямовані на те, щоб спонукати уряд до перегляду політичних установок і послаблення контролю над суспільством. У певному значенні, діяльність політичної опозиції стимулювала розвиток громадсь­ких рухів.

Імідж країни

Прагнучи і далі зміцнювати міжнародний авторитет Тайваню в правозахисній сфері, президент країни Чень Шуйбянь у виступах пропонував активізувати діяльність держави щодо участі в основних міжнародних правозахисних заходах: "Ми виконуватимемо умови Загальної декларації прав людини, Міжнародну конвенцію з цивільних і політичних прав і Віденську декларацію" .

Показники ефективності національної економіки Королівства Бутан за моделлю Б. Гаврилишина (Хадба Алекс)

1 . Соціальні аспекти

Релігія

Більша частина населення країни сповідують буддизм, а саме 75% (70% з яких належать до школи Друкпа Каг'ю - тибетського буддизму, який є офіційною релігією Бутану). В східній частині країни також поширена буддійська школа Ньїнґма та релігія Бон. На півдні країни розповсюджений індуїзм (22% населення), частина бутанців сповідують іслам. Етнічні нгалопи, нащадки тибетських іммігрантів, складають більшість населення західної та центральної частин країни і в основному відносяться до школи Друкпа Каг'ю, слідуючи лінії передачі від Пеми Карпо і Шабдрунга. Школа Ньїнґма поширеніша в східному і центральному Бутані, її представляє в першу чергу Пема Лінгпа. Етнічні шарчопи, можливі нащадки первісного населення Бутану, живуть на сході. Деякі шарчопи практикують буддизм, об'єднаний з елементами традиції бон, у той час як інші практикують анімізм та індуїзм. Уряд підтримує монастирі обох традицій буддизму — і Друкпа Каг'ю, і Ньїнґма. Королівський рід Бутану практикує поєднання цих двох течій, і багато жителів країни вірять в концепцію «Каньїн-Шунгдрел», що означає «Каг'ю і Ньїнґма одне і те ж». Глибоко шанується Падмасамбхава. (Падмасамбхава - індійський проповідник, який заснував тибетський буддизм і тантричну школу буддизму у 8 столітті, поширивши буддизм на територію Бутану й Тибету. У цих районах він відомий як гуру Рінпоче (дорогоцінний майстер). Буддійська школа Ньїнгма вшановувала його як другого Будду.)

Здійснення або реалізація прагнень

Валове національне щастя (ВНЩ) — холістична міра якості життя, яка включає моральні і психологічні цінності, на відміну від Валового Національного Продукту (ВНП). Це поняття було введено в ужиток як неофіційна державна філософія Бутану четвертим королем цієї країни Джігме Сінг'є Вангчук в 1972 . «Щастя народу важливіше відсотків валового внутрішнього продукту», — сказав король. Сенс цього поняття для Бутану полягає в розвитку такої економіки, яка відповідала б унікальній бутанській культурі, заснованій на буддійських духовних цінностях. Практично «Валове національне щастя» реалізується через п'ятирічне планування розвитку економіки, при якому прогрес здійснюється повільними кроками, намагаючись підтримувати і не руйнувати традиційні цінності — сім'ю, культуру, природу, буддійську релігію.

Взаємовідносини

Бутан — аграрна країна. Для більш ніж 80% населення сільське і лісове господарство є головним джерелом доходів. Крім того, уряд активно піклується про екологію (половина території Бутану оголошена національними парками, в яких, наприклад, заборонено полювання), з цієї причини розвиток промисловості не входить в плани бутанської влади. У королівстві практично відсутні великі промислові підприємства. Є кілька підприємств деревообробної та харчової промисловості (в тому числі за ліцензією випускається «Кока-кола»). Головним експортним товаром є екологічний рис, фрукти і електроенергія, що виробляється гідроелектростанціями. Товари з Бутану в основному направляються в Індію, на частку якої припадає 87,9% експорту. Товари з Індії становлять 71,3% імпорту. Торгових відносин з Китаєм практично немає, попри те, що Бутан межує з Тибетом. Цікаво, що на сьогоднішній день перше місце в економіці країни займає гідроенергетика. Основний дохід становить експорт електроенегіі в сусідню Індію, а дохід від експорту сільгосппродукції стоїть лише на другому місці.

Здоров’я

17 грудня 2004 року коли в Бутані була введена повна заборона на продаж і вживання тютюну. Сигарети неможна ввозити в країну. У 18-ти з 20-ти дзонгхагів Бутану ця заборона діяла й раніше. Штраф за паління становить € 175. Крім того, введено податок на 100%, яким будуть обкладатися всі тютюнові вироби, що ввозяться в Бутан її громадянами для особистого вживання. На іноземних туристів, дипломатів і співробітників неурядових організацій заборона не поширюється. Але передбачено суворе покарання іноземців, які будуть продавати тютюн місцевим жителям.

Харчування

Згідно з продовольчим законом 2005 року, в Бутані створена національна комісія з контролю за якістю продуктів харчування, очолювана міністром сільського господарства, яка включає десять членів з інших міністерств і відомств (охорони здоров'я, торгівлі, внутрішніх справ, охорони навколишнього середовища). Комісія формулює продовольчу політику уряду. Продовольчий закон також регулює продовольчий імпорт і експорт.

Соціальне забезпечення

Нижче наводяться приклади бутанських реформ : - Спрощення церемоніалу та етикету, скасування жорстких правил етикету, пов'язаних з простяганням до землі перед Королем та вищими посадовими особами, запровадження святкового церемоніального одягу для відвідування палаців і дзонгів. - Відкриття країни для туризму з введенням високих мит на туризм і обмеженням кількості виданих віз. - Реформа освіти. Введення багатоступінчастої системи освіти на базі інтернатів по всій країні (значна частина бутанців живе в невеликих поселеннях або окремо розташованих будинках, тому для дітей потрібна організація інтернатів). - Обов'язкове вивчення англійської мови, використання вчителів-добровольців із західних країн. - Відбір на конкурсній основі найкращих випускників шкіл і коледжів для навчання за кордоном (в Індії, США, Сінгапурі, Європі). - Залучення в індивідуальному порядку іноземних консультантів з питаннь модернізації, екології, медицини та управління. - Повсюдна державна опіка буддійських монастирів і храмів. Підтримка в чистоті і порядку чортенів і ступ. - Підтримання чистоти на вулицях міст і поселень. Вирощування квітів. - Будівництво мінімальних автодоріг для зв'язку між найбільшими дзонгами, щоб не нашкодити при цьому навколишньому середовищу. - Соціальна програма турботи про старих при монастирях. - Організація бездротового телефонного зв'язку по всій країні. - Застосування малих гідроелектростанцій. - Охорона природи. Майже половина території Бутану оголошена національними парками, де заборонено полювання. Лісове відомство займається вирощуванням лісів на лисих схилах гір, і плануванням лісозаготівель для потреб населення без шкоди екології. - Заборона куріння по всій країні. Заборона хімічних добрив і хімічних інгредієнтів. Заборона екологічно шкідливих виробництв.

2. Економічні

Ресурси

Більшість населення живе сільським господарством, через круті гірські схили культивується лише мала площа земель. Промисловість майже відсутня. Мало природних ресурсів. Вирощування кардамону, яблук, апельсинів і абрикос для азіатського ринку. Рубка твердих сортів деревини на півдні під суворим контролем. Великий гідроенергетичний потенціал.

Інвестиції

Кожна економічна програма складається з урахуванням прагнення уряду захистити навколишнє середовище країни і культурні традиції. Наприклад, уряд, поступово розширюючи туристичний сектор, заохочує відвідування країни висококласними, екологічно сумлінними туристами. Жорсткий контроль і невизначена політика в таких областях, як промислове ліцензування, торгівля, робоча сила і фінанси, продовжують перешкоджати іноземним інвестиціям.

ВВП

ВВП Бутану становить приблизно 2,9 мільярда доларів на рік. Уряд Бутану офіційно не розглядає ВВП, як мірило розвитку економіки, а орієнтується на показник «валового національного щастя» (Gross National Happiness). Валове національне щастя розглядається як ключовий елемент будівництва економіки, яка б узгоджувалася з буддистськими духовними цінностями. Незважаючи ні на що, уряд країни ставиться до даного показника цілком прагматично: кілька разів в Бутані проводилися міжнародні конференції, на які було запрошено багато західних економістів (включаючи нобелівських лауреатів з економіки), з метою вироблення методик розрахунку ВНС на основі поєднання економічної ситуації в країні і задоволеності життям населення.

3. Політичні

Характер влади

Королівський уряд Бутану до 1999 року був під керівництвом короля Бутану. В якості важливого кроку в бік демократизації король у 1999 році розпустив існуючий кабінет міністрів і відійшов від керівництва урядом. Були призначені шість нових міністрів, яких затвердила Національна асамблея. З цієї групи міністрів голосуванням у Національній асамблеї був обраний голова (згодом прем'єр-міністр). В даний час уряд складається з 10 міністрів, яких називають льонпо, і вони носять помаранчевий церемоніальний шарф кабні.

Використання влади

Бутан почав свою міжнародну діяльність в 1962 році, коли приєднався до Плану Коломбо. У 1969 році Бутан приєднався до спеціалізованої організації ООН — Всесвітнього поштового союзу. 21 вересня 1971 року Бутан вступив в ООН (рішення було прийнято на 26-й сесії Генеральної Асамблеї ООН, на 1934-му пленарному засіданні, на підставі Резолюції Ради Безпеки ООН № 292 про прийом Бутану в ООН), хоча і не мав дипломатичних відносин ні з однією з держав-членів Ради Безпеки ООН. У 1981 році Бутан став членом МВФ і Світового банку, в 1982 — ВООЗ і ЮНЕСКО, у 1985 — СААРК. В наш час Бутан є членом 45 міжнародних організацій.

Куба (Дзундза Юлія)

Загальна характеристика

1. За площею : середня (110 861 км²: земля – 109820 км2, вода -1040 км2) – 107 місце з 195

2. За чисельністю населення: невелика (11 047251люд.) – 79 місце з 237

3. За формою правління: соціалістична республіка

4. За формою державного правління: унітарна держава

5. За ідеологічною орієнтацією: плюралістична (католицизм)

6. За формою державного режиму: антидемократична

7. За політичною структурою: однопартійна

8. За рівнем розвитку науки та техніки: відстала в науково-технічному розвитку

Індекс економіки знань: 4,19 (87 із 146)

Рейтинг за інноваціями: 32,3 ( 83 місце з 143)

Рейтинг за патентною активністю: 74 місце з 103

Рейтинг за рівнем науково-дослідницької активності: 224,1 (70 місце з 195)

Рейтинг за рівнем розвитку інформаціно-комунікаційних технологій: 2,79 (129 місце з 166)

9. За рівнем соціально-економічного розвитку: невелика країни залежного плантаційного господарства

9.1. Макроекономічні показники :

ВВП: 72 300 000 000$

ВВД на душу населення: 6 096 $

ВНД: 66 619 800 123$

ВНД на душу населення: 5880$

Дохід: 47, 78 млрд. $

Витрати : 50, 45 млрд. $

Дефіцит: 3,7% ВВП

Інфляція (споживчі ціни) : 5,5 %

Державний борг: 35,3% від ВВП (25, 521 млрд. $)

Зовнішній борг: 22,51 млрд. $

Робоча сила: 5,18 млн. люд

Рівень безробіття: 3,2 %

Рейтинг економічної свободи : 29,6 (177 місце з 178)

Рейтинг за рівнем прямих іноземних інвестицій : 4, 3 мрлд.

Рейтинг використання електроенергії: 1299.434 кВт на годину/люд(90 місце з 135)

9.2. Рівень ІРЛ: 8.815 (44 місце із 49) – рейтинг країн з дуже високим рівнем ІРЛ

9.3. Структура економіки:

Промисловість: Обробна промисловість. За декілька десятків років, що пройшли з часу кубинської революції, в країні була створена промислова база, при цьому обладнання і технічний персонал надавалися в основному країнами соціалістичного табору. Найпомітніше зростання спостерігалося у важкій промисловості, особливо у виробництві сталі, цементу, хімічних продуктів і добрив. У той же час зростання виробництва таких традиційних товарів народного споживання, як текстильні вироби, напої, консерви, мийні засоби і сигари, йшов набагато більш повільними темпами. Потреби Куби в промисловому і транспортному обладнанні, а також в нафті практично повністю покриваються за рахунок імпорту; значна частина промислових споживчих товарів, сировина і багато які види основних продуктів живлення також поступають через рубіж. Понад 80% експортних надходжень Куба отримує від продажу цукру, іншими важливими статтями експорту є нікель, сигари і рибопродукти. На початку XXI ст. основні партнери по імпорту і експорту: Іспанія, Росія, Канада, Франція, Нідерланди, Італія, Китай та Венесуела.

Сільське господарство. Економічна політика, що проводилася кубинським керівництвом в перші роки після революції (1959–1963), була направлена на переважний розвиток важкої промисловості, закінчилася невдачею, і на зміну їй в 1963 прийшла нова, орієнтована на відродження традиційного виробництва цукру. Нова економічна стратегія другою за важливістю задачею проголошувала розвиток скотарства і виробництво цитрусових. У 1970-х роках країна перейшла до реалістичнішої економічної політики, при цьому були поставлені реальні задачі по плановому обсягу виробництва цукру і зроблений упор на впровадження засобів механізації при збиранні цукрової тростини, а також на розширення промислової обробки побічних продуктів цукрового виробництва. Обсяг виробництва цукру на Кубі в 1970-х роках становив в середньому бл. 6 млн т в рік, а в 1982 досяг 8 млн т. Однак з початку 1990-х років через нестачу пального, добрив і пестицидів (що раніше постачалися з СРСР) виробництво цукру в країні різко скоротилося і становило в середньому менше за 5 млн т на рік. У 1997, на початку сезону збору цукрової тростини, біля 2/3 сільськогосподарської техніки, необхідної для збирання, простоювало через нестачу коштів (приблизно 200 млн дол.). У той же час виробництво тютюну, кави, картоплі, рису, бобів і овочів традиційних сільськогосподарських культур, що складає основу «нецукрового землеробства», залишалось практично постійним або знижувалося. У 1989 загальний улов риби становив 192 тис. т, однак до середини 1990-х років улов скоротився через недостачу пального. Близько 80% сільськогосподарських угідь утворилося в результаті дії дощової води на червоний пісковик, завдяки чому сформувались червоні родючі ґрунти. Майже 20% країни покрито лісами з сосни і червоного дерева. Більша частина решти земель зайнята під пасовища для 4,6-мільйонного поголів'я великої рогатої худоби і під посіви. Куба посідає третє місце у світі з виробництва цукру. Продаж цукру забезпечує до 50% кубинського експорту.

Транспорт. Основні транспортні системи Куби були побудовані до революції: центральна залізниця — на початку століття, центральна автомагістраль — в 1930-х роках, авіаційне сполучення почалося в 1940-х роках. Протягом 1960-1970-х років стан залізничної мережі погіршився, а протяжність шосейних і ґрунтових доріг зросла майже вдвічі. У кінці 1980-х років на Кубі було 13 116 км доріг з твердим покриттям. Одним з досягнень післяреволюційної Куби стало створення торгового флоту: якщо у 1959 в країні було лише 14 морських судів водотоннажністю 58 000 т, то до 1989 Куби володіла 117 судами. Однак в 1990-х роках робота кубинського торгового флоту була практично паралізована через відсутність палива в зв'язку з різким скороченням постачання російської нафти (взагалі джерелом понад 60% енергії, що виробляється на Кубі, є нафта, головним чином імпортна). Скороченню торгового обороту в кубинських портах сприяла також політика торгового ембарго, що проводиться США по відношенню до Куби, оскільки всім іноземним кораблям, що заходили в порти Куби, заборонявся після цього захід в американські порти протягом 6 місяців.

9.4. Структура експорту: у 2014 році структура експорту виглядала так: 17% - нерафінований цукор, 15% - нафтопродукти, 13% - сигарети і тютюн, 5,4 % – міцні алкогольні напої, 4,5% - нікель, 1% - фруктовий сік, 0,0072% - олія какао, 9,4% - медикаменти і тд. Китай – 20%, Венесуелла -14%, Іспанія -10%, Нідерланди – 7,3%, Великобританія – 6,8%, Бельгія – 6%, Бразилія - 4%, Італія – 3,6%, Німеччина - 2,4%, Колумбія – 1,2% і тд.

9.5. Структура імпорту: у 2014 році структура експорту виглядала так: пшениця – 3,7%, кукурудза – 3,7%, соєві боби – 1,2%, рис – 1,2%, запчастини до машин – 2,1%, м’ясо для курей – 2,9%, пестециди – 1,3%, літаки- 1,1%, кава – 0,46%. Венесуела - 36,4%, Китай − 10,5%, Іспанія − 8,7%, Бразилія −5,1%, США − 4,2%

9.6. Продуктивність праці: Продуктивність праці як найважливіший показник ефективності функціонування ринку праці та національної економіки загалом безпосередньо пов’язана із заробітною платою. Середня заробітня плата становить – 15$.

9.7. Самозабезпеченість країни продуктами харчування: країна забезпечена продуктами харчування (головні продукти сільського господарства є: кава, какао, цукровий очерет, ананас, апельсин, банани). Куба забезпечена рибою, м’ясом. Ціни на продукти є високими.

10. Рівень стабільності політичної системи, дотримання прав людини: країна є відносно стабільною.

• Рівень демократії: 3,52 (127 місце з 167) – авторитарний режим

• Рейтинг за рівнем слабкості: 127 місце з 178 – рівень низький

• Рейтинг миролюбства : 1,988 (82 місце з 162)

• Рейтинг тероризму: 124 місце з 162

• Рейтинг свободи преси: 91 (193 місце з 199)

• Рейтинг сприйняття корупції: 46 (163 місце з 174)

Модель Гаврилишина

Соціальні

прагнення (релігія) : Основна релігія на Кубі - католицтво, однак на практиці більшість кубинців сполучають католицизм із синкретичними віруваннями, які виникли зі змішання християнства й різних африканських культів. Африканські раби часто привласнювали своїм богам імена католицьких святих. Ці синкретичні культи представлені на Кубі двома формами: сантерия (найпоширеніша) і ньяньігос. Крім того, у країні є кілька протестантських сект, а також невелика іудейська громада.

здійснення :

Освіта: на Кубі високо розвинена вже упродовж багатьох років. Після революції 1959 року уряд Кастро націоналізував усі навчальні заклади і створив єдину державну систему освіти. У сучасній кубинській освіті є присутнім сильний ідеологічний елемент, і, згідно Конституції, освітня і культурна політика держави грунтуються на марксистській ідеології. Витратам на освіту приділяється дуже велика увага: Куба витрачає 10 воего державного бюджету на освіту, тоді як Великобританія - 4 а США - тільки 2 згідно з даними ЮНЕСКО. У 1995 році рівень грамотності на Кубі складав 96 %.

Дослідження ЮНЕСКО 1998 року показало, що кубинські учні мають високий рівень освіти. Кубинські учні третього і четвертого класів набрали 350 очок, на 100 очок вище, ніж в середньому по регіону, в тестах на базові знання в області мови і математики. У доповіді вказувалося, що результати тестів гірших учнів на Кубі були значно вищі, ніж результати кращих учнів інших країн Центральної і Південної Америки, в групах, що вивчаються. Дослідження 1998 року є особливо цікавим, оскільки уперше усі країни, що брали участь, заздалегідь погодилися на затверджений варіант системи оцінок і їх визначення. Крім того, дослідження проводилося в розпал економічної кризи: економічний розвиток Куби істотно гальмувався встановленим США торговим ембарго. Куба є однією з найбідніших країн в регіоні і відчуває нестачу у багатьох необхідних ресурсах, але, проте, випереджає усю Латинську Америку за якістю початкової освіти з точки зору стандартних тестів.

Обставини слаборозвиненої економіки і довгострокової безперервної торгової блокади роблять досягнення кубинців більше вражаючими. За останні 40 років освіта була одним з головних пріоритетів в політиці кубинського уряду. Куба виділяє на державні витрати в області освіти в два раз більше грошей, ніж її багатіші сусіди, - до 10 НП. Куба показує, наскільки важлива освіта, зберігаючи співвідношення учнів до учителя на рівні 12 до 1, що складає приблизно половину від аналогічного показника в інших країнах Латинської Америки. Крім того, рівень неписьменності серед молоді на Кубі прагне до нуля, що не має собі рівних серед усіх інших країн Латинської Америки. Кубинські школи тісно інтегровані в суспільство. Учителі беруть активну участь в життя дітей, відвідуючих їх школи, і будують міцні стосунки з їх батьками і сім'ями, щоб поліпшити процес навчання. Відомо, що існує сильна увага до освітнього сектора з боку уряду. Рівні можливості в здобутті якісної освіти усіма, що вчаться є ключовим чинником для пояснення того, що кубинські успіхи в освіті - це не диво або випадковість, а результат багаторічних погоджених зусиль і зобов'язань уряду перед своїм народом.

Вищу освіту на Кубі дають університети, вищі інститути, вищі педагогічні інститути, центри вищої освіти і вищі політехнічні інститути.

За станом на початок 2006 року, на Кубі діяли Академія наук (створена в 1962 році), 4 університети (Гаванський університет, Аграрний університет Гавани та ін.) і 47 освітніх установ вищої і середньо-спеціальної освіти.

Загальне число студентів в них складає близько 112 тисяч громадян країни. Усі вищі навчальні заклади країни є державними. Гаванський університет, найстарший університет країни, заснований в 1728 році. Інші державні університети включають Универсидад де Ориенте (заснований в 1947 році) і Університет Лас-Виллас (заснований в 1952 році). Існують також Католицький університет Санто-Томас-де Вильянуева (заснований в 1946 році), Универсидад Масоніка і Универсидад де ла Саль в Нуево-Ведадо. Іноземні студенти для вступу до кубинських вузів повинні мати ступінь бакалавра або еквівалентну, візу і пройти обов'язковий курс занять з іспанської мови. Підготовчі установи в країні пропонують курси іспанської мови. У 1999 році була реалізована програма по залученню вивчати на Кубі медицину студентів з небагатих верств населення США, Великобританії, країн Латинської Америки, Карибського басейну і Африки. У 2000/2001 навчальному році Куба дозволила 905 американським студентам в'їхати в країну для навчання. У 2004 році на Кубі проходили навчання 3432 студент-медики з 23 країн, що навчаються в Гавані.

Безробіття: співвідношення зайнятості та населення, обох статей – 67,4%; співвідношення зайнятості та населення, чоловіки, відсоток – 82,9%; співвідношення зайнятості та населення, жінки, відсоток – 51,5%. Рівень безробіття серед молоді у віці 15-24 років, обидві статі – 3,1; чоловіків – 2,8; жінки – 3,5. Загальний рівень безробіття у відстотках складає – 4,3% ( за неофіційними даними рівень безробіття у два рази більший).

Здоров’я : з погляду простого громадянина іншої держави, можна зробити висновок, що система охорони здоров’я на Кубі дуже сюрреалістична. Є надто багато лікарів. Кожен громадянин має свого сімейного лікаря. Будь-яка медична допомога вільно доступна і безкоштовна — щоб її отримати, не потрібно завчасно узгоджувати всі моменти зі страховою компанією чи доплачувати готівку з кишені. Уся система виглядає так, наче її поставили з ніг на голову. Вона дуже жорстко організована й основним її пріоритетом вважається профілактика. Хоча Куба дуже обмежена у фінансових ресурсах, система охорони здоров’я цієї країни зуміла вирішити деякі проблеми, які безсила вирішити американська медицина. Сімейні лікарі, а також медсестри, які разом з ними працюють, та інші працівники системи охорони здоров’я відповідають за надання первинної медичної допомоги і профілактичних медичних послуг своїй групі пацієнтів — приблизно 1000 пацієнтів на одного сімейного лікаря у містах. Надання медичної допомоги організовано на локальному рівні, тому пацієнти і медичні працівники, як правило, живуть по сусідству. Усі медичні записи заносяться в медичні картки, що мають тверду обкладинку, — записи дуже прості й робляться рукою (це нагадує ті картки, які лікарі у США вели 50 років тому). Але система на диво багата на інформацію і сфокусована на здоров’ї популяції.

Усіх пацієнтів зараховують у певну категорію відповідно до рівня ризику, від І до IV. Курці, наприклад, потрапляють у категорію ІІ, а пацієнти зі стабільним хронічним захворюванням легень — у категорію ІІІ. Локальні клініки регулярно подають у вищі інстанції інформацію про те, скільки є пацієнтів із кожної категорії ризику, кількість пацієнтів із такими станами як гіпертензія (добре контрольована чи ні), діабет і астма, а також про стан імунізації, а щодо жінок — час, який минув від моменту забору останнього мазка Папаніколау, кількість вагітних, які перебувають під спостереженням.

Кожного пацієнта лікар один раз на рік відвідує вдома, а пацієнтів із хронічними станами — частіше. Якщо виникає необхідність, пацієнтів скеровують до районної поліклініки до спеціаліста, але для продовження лікування вони повертаються до свого сімейного лікаря. Наприклад, спеціальна команда відповідає за те, щоб пацієнт із туберкульозом отримував призначений режим антитуберкульозних препаратів і у визначений час здавав харкотиння на аналіз. Поширеною тактикою є відвідування пацієнтів удома й обговорення з ними проблем дотримання комплаєнсу до лікування, нагадування їм про необхідність повторних оглядів, обговорення тактики запобігання небажаній вагітності тощо. Для запобігання тропічній лихоманці медичні працівники ходять по домівках, щоб перевірити санітарний стан і навчити людей, як уникнути зараження.

Ця високоструктуризована і спрямована на профілактику система дала позитивні результати. Показники вакцинації на Кубі — одні з найвищих у світі. Очікувана тривалість життя становить 78 років від моменту народження, що ідентично показникам у США. Показники смертності немовлят на Кубі знизились із 80 на 1000 народжених живими в 1950-х роках до менше 5 на 1000 — показник нижчий від аналогічного показника у США, однак показники материнської смертності залишаються суттєво вищими від показників у розвинутих країнах і дорівнюють середнім показникам у країнах Карибського басейну. Нема жодного сумніву, що поліпшення показників здоров’я населення великою мірою є наслідком поліпшення харчування й освіти населення. Показники грамотності на Кубі становлять 99%, а санітарна освіта є обов’язковим компонентом шкільної програми. Кількість курців серед населення зменшилась, однак лікарі стверджують, що спонукати курців кинути курити досить складно. Засоби для контрацепції безплатні, постійно ведеться пропаганда необхідності контрацепції. Аборти не заборонені, але їх розглядають як наслідок невдалих превентивних заходів.

Однак не радимо розглядати систему охорони здоров’я на Кубі лише через рожеві окуляри. Система не передбачає права вибору в пацієнта чи запровадження індивідуальних ініціатив. Альтернативної приватної системи охорони здоров’я не існує. Лікарі отримують від держави певний соціальний пакет (допомога щодо отримання житла і продуктів харчування), але їхня заробітна плата становить приблизно 20 американських доларів на місяць. Медична освіта безплатна, лікарів поважають у суспільстві, але навряд чи вони мають шанс стати заможними людьми. Куба — це країна, де 80% населення працює в державній сфері й уряд повністю контролює розподіл бюджету. Ресурси досить обмежені; наприклад, одна з великих клінік отримала комп’ютерний томограф лише 12 років тому. Кілька американських студентів, які навчаються в одному з медичних інститутів Куби, розповіли, що в операційних проводиться багато втручань і це робиться досить ефективно, але застосування сучасної технології мінімальне. Доступ до інформації через інтернет мінімальний. Американський студент повідомив, що він отримує доступ до інтернету лише максимум 30 хвилин на тиждень і то з використанням модема, що працює за додзвоном. Це обмеження, а також багато інших обмежень, які перешкоджають прогресу, пояснюють на Кубі багаторічним економічним ембарго з боку США, але ми вважаємо, що центральний уряд також проводить політику, яка перешкоджає швидкій і легкій комунікації між Кубою і США.

Унаслідок жорсткого економічного ембарго на Кубі було створено власну фармацевтичну індустрію, і тепер у цій країні не лише виготовляється більшість основних медикаментів, але ці ліки також експортуються. Країна інвестувала суттєві ресурси в розвиток біотехнологій, і в цій галузі Куба конкурує навіть із розвиненими країнами. На Кубі публікуються медичні журнали практично з усіх основних медичних спеціальностей і лікарів стимулюють до проведення досліджень, публікацій та активних наукових контактів із науковцями інших латиноамериканських країн. Куба має 22 вищі медичні начальні заклади, в яких основний фокус зроблено на первинну ланку медичної допомоги. Після завершення навчання всі молоді лікарі зобов’язані пройти резидентуру з сімейної медицини (хоча Куба має на душу населення у 2 рази більше лікарів, ніж США). Велика кількість кубинських лікарів працюють за межами країни, вони підписують контракт на 2 чи більше років і отримують за цю роботу спеціальну матеріальну компенсацію. На 2008 рік було зареєстровано 37 000 кубинських лікарів, які працювали в 70 країнах світу. Більшість із них працюють у країнах, що розвиваються, і це є складовою допомоги, яку надає Куба цим країнам. Але багато лікарів працюють і в більш заможних країнах, і їх робота приносить уряду Куби суттєві фінансові ресурси (наприклад, субсидії від Венесуели при отриманні з цієї країни нафти).

Житель розвинутої країни, який потрапив на Кубу, може побачити, що Куба суттєво відстає від інших країн щодо інфраструктури (дороги, житло, водопровід, санітарія тощо). Водночас Куба починає стикатися з тими самими проблемами в галузі охорони здоров’я, що й розвинуті країни, а саме: зростання показників ІХС й ожиріння, а також старіння популяції (11,7% кубинського населення має вік понад 65 років).

Нестандартна система охорони здоров’я в цій країні, яка успішно вирішила деякі важливі проблеми, стала наслідком особливої політичної та економічної історії країни, але ця кубинська система (сімейний лікар у кожного громадянина, ранній фокус на профілактиці й пильна увага до показників здоров’я населення) могла б стати прикладом і для багатьох розвинутих країн.

Захворюваність СНІДом

Охоплення антиретровірусною терапією осіб на пізній стадії ВІЛ-інфекції – 95%

Охоплення антиретровірусною терапією осіб на пізній стадії ВІЛ-інфекції, у відсотках (нижня межа) – 95%

Охоплення антиретровірусною терапією осіб на пізній стадії ВІЛ-інфекції, у відсотках (верхня межа) – 95%

Захворюваність ВІЛ, 15-49 років, у відсотках (нижня межа) – <0.01

Швидкість ВІЛ захворюваності, 15-49 років, у відсотках (верхня межа) – 0.01

Люди, що живуть з ВІЛ, у віці 15-49 років, у відсотках – 0.1

Люди, що живуть з ВІЛ, у віці 15-49 років, у відсотках (нижня межа) – 0.1

люди, що живуть з ВІЛ, у віці 15-49 років, у відсотках (верхня межа) – 0.1

Відсоток ВІЛ-інфікованих вагітних жінок, що отримали антиретровірусні препарати для зниження ризику передачі ВІЛ від матері до дитини (нижня межа) – 39%

Відсоток ВІЛ-інфікованих вагітних жінок, які отримали антиретровірусні препарати для зниження ризику передачі від матері до дитини(верхня межа) – 95%

Смертність від СНІДу

Смертність від СНІДу – 99%

Померлих від СНІДу (нижня межа) - 99%

Смертність від СНІДу (верхня межа) – 499

Недостатність харчування у дітей

Діти у віці до 5років з помірно або сильно зниженою вагою, відсоток – 3.4%

Профілактика ВІЛ

Жінки у віці 15-24 років з повним правильним уявлення про ВІЛ / СНІД, відсоток – 51.9 %

Дитяче здоров'я

Діти до 1 року, імунізовані проти кору, у відсотках – 96%

Недоїдання

Голодуючого населення – 2млн.

Населення, яке недоїдає – 14%

Охорона материнства

Коефіцієнт підліткової народжуваності, на 1000 жінок – 50.1

Пологи, прийняті кваліфікованим медичним персоналом, у відсотках – 99.9%

Коефіцієнт материнської смертності на 100 000 живонароджених – 53

Частка населення, що використовує покращені джерела питної води

Частка населення, що використовує покращені джерела питної води, сільське – 89%

Частка населення, що використовує покращені джерела питної води, загальна – 94%

Частка населення, що використовує покращені джерела питної води, міське – 96%

Частка населення, що використовує покращені санітарні можливості

Частка населення, що використовує покращені санітарні можливості сільське – 81%

Частка населення, що використовує покращені санітарні можливості загальна – 91%

Частка населення, що використовує покращені санітарні можливості, міський – 94%

Захворюваність на туберкульоз

Захворюваність на туберкульоз на рік на 100 000 населення (нижня межа) – 4.4%

Захворюваність на туберкульоз на рік на 100 000 населення (середина) – 5.5%

Захворюваність на туберкульоз на рік на 100 000 населення (верхня межа) – 6.7%

Туберкульоз показник поширеності на 100 000 населення (нижня межа) – 1.7%

Туберкульоз показник поширеності на 100 000 населення (середина) – 7.5%

Туберкульоз показник поширеності на 100 000 населення (верхня межа) – 13%

Смертність від туберкульозу

Туберкульоз смертність за рік на 100 000 населення (нижня межа) – 0.1%

Туберкульоз смертність за рік на 100 000 населення (середина) – 0.2%

Туберкульоз смертність за рік на 100 000 населення (верхня межа) – 0.2%

Профілактика туберкульозу

Частота виявлення туберкульозу в рамках DOTS, відсоток (нижня межа) – 95%

Частота виявлення туберкульозу в рамках DOTS, відсоток (середина) - 120

Частота виявлення туберкульозу в рамках DOTS, відсоток (верхня межа) – 140

Лікування туберкульозу

Лікування туберкульозу ймовірність успіху при DOTS, відсоток – 88%

Економічні

Ресурси:

1. Трудові. Зайнятість в економіці Куби виросла з 1,7 млн. чоловік в 1958 до 4,5 млн. чоловік в 1988. Після того як приватний сектор в економіці різко скоротився в результаті проведення ряду послідовних компаній по колективізації й націоналізації, частка зайнятих у державному секторі, що в 1959 становила 15%, в 1962 досягла 60%, а після 1975 - уже 80-90%. Наприкінці 1980-х років 20% працездатного населення було зайнято в сільському господарстві, а майже третина була зайнята в сфері послуг. В 1990-х роках економічна криза, що вибухнула на Кубі слідом за розпадом світової системи соціалізму, викликав різкий ріст безробіття. Серед проведених на Кубі реформ, спрямованих на створення нових робочих місць, було введення ліцензій на заняття індивідуальною трудовою діяльністю й поновлення роботи ринків.

2. Промисловість: Обробна промисловість. За декілька десятків років, що пройшли з часу кубинської революції, в країні була створена промислова база, при цьому обладнання і технічний персонал надавалися в основному країнами соціалістичного табору. Найпомітніше зростання спостерігалося у важкій промисловості, особливо у виробництві сталі, цементу, хімічних продуктів і добрив. У той же час зростання виробництва таких традиційних товарів народного споживання, як текстильні вироби, напої, консерви, мийні засоби і сигари, йшов набагато більш повільними темпами.

Потреби Куби в промисловому і транспортному обладнанні, а також в нафті практично повністю покриваються за рахунок імпорту; значна частина промислових споживчих товарів, сировина і багато які види основних продуктів живлення також поступають через рубіж. Понад 80% експортних надходжень Куба отримує від продажу цукру, іншими важливими статтями експорту є нікель, сигари і рибопродукти. На початку XXI ст. основні партнери по імпорту і експорту: Іспанія, Росія, Канада, Франція, Нідерланди, Італія, Китай та Венесуела.

Сільське господарство Економічна політика, що проводилася кубинським керівництвом в перші роки після революції (1959–1963), була направлена на переважний розвиток важкої промисловості, закінчилася невдачею, і на зміну їй в 1963 прийшла нова, орієнтована на відродження традиційного виробництва цукру. Нова економічна стратегія другою за важливістю задачею проголошувала розвиток скотарства і виробництво цитрусових. У 1970-х роках країна перейшла до реалістичнішої економічної політики, при цьому були поставлені реальні задачі по плановому обсягу виробництва цукру і зроблений упор на впровадження засобів механізації при збиранні цукрової тростини, а також на розширення промислової обробки побічних продуктів цукрового виробництва. Обсяг виробництва цукру на Кубі в 1970-х роках становив в середньому бл. 6 млн т в рік, а в 1982 досяг 8 млн т. Однак з початку 1990-х років через нестачу пального, добрив і пестицидів (що раніше постачалися з СРСР) виробництво цукру в країні різко скоротилося і становило в середньому менше за 5 млн т на рік. У 1997, на початку сезону збору цукрової тростини, біля 2/3 сільськогосподарської техніки, необхідної для збирання, простоювало через нестачу коштів (приблизно 200 млн дол.). У той же час виробництво тютюну, кави, картоплі, рису, бобів і овочів традиційних сільськогосподарських культур, що складає основу «нецукрового землеробства», залишалось практично постійним або знижувалося. У 1989 загальний улов риби становив 192 тис. т, однак до середини 1990-х років улов скоротився через недостачу пального. Близько 80% сільськогосподарських угідь утворилося в результаті дії дощової води на червоний пісковик, завдяки чому сформувались червоні родючі ґрунти. Майже 20% країни покрито лісами з сосни і червоного дерева. Більша частина решти земель зайнята під пасовища для 4,6-мільйонного поголів'я великої рогатої худоби і під посіви. Куба посідає третє місце у світі з виробництва цукру. Продаж цукру забезпечує до 50% кубинського експорту)

Наснага до праці:

Як і багато держав Куба відома своїми лідерами, які впливали як і позитивно так і негативно на свій народ. Одним з таких лідерів був Хосе́ Хуліа́н Марті-і-Пе́рес (ісп. José Julián Martí y Pérez, нар. 28 січня 1853 — † 19 травня 1895) — кубинський поет, письменник, публіцист і революціонер, лідер визвольного руху Куби від Іспанії.На батьківщині його вважають національним героєм, якого називають «Апостолом незалежності». У літературних колах він відомий як батько модернізму. Його найвідоміші цитати: «Батькіщина - це вівтар, не п'єдестал» (ісп. La patria es ara y no pedestal) (тобто Батьківщині треба приносити жертви, як і на вівтарі, а не тільки чекати від неї нагород, як на п'єдесталі); «Вся слава світу вміщується в зернятку кукурудзи» (цитата з листа генералу Антоніо Масео, іспанською звучить так:Yo no trabajo por mi fama, puesto que toda la del mundo cabe en un grano maíz; Фідель Кастро в інтерв'ю телеканалу РТР у 2000 році сказав, що весь час носить листочок з цією цитатою в кишені гімнастерки). Іншим національним героєм був Каміло Сьєнфуегос Горріаран (Camilo Cienfuegos Gorriarán) (6.2.1932 року — 28.10.1959 року) — революціонер, військовий і політичний діяч Куби. Каміло був загальним улюбленцем під час війни в горах і після перемоги революції. Бітьком Батьківщини кубинці називають Калоса Сеспедеса - один з керівників Десятирічної війни Куби проти іспанських колонізаторів (1868-78).

Але Куба славиться ще й своїми диктаторами і терористами, такими як Фідуль Кастро та Ернесто Че Гевара. У 1952 році вони розпочали Кубинську революцію. Просто кубинці підтримали повстанців, адже хотіли повалити диктаторський режим Фульхенсіо Батисти, але Кастро виявився таким ж диктатором, який проголосив кубинську революцію соціалістичною. Кастро був при владі з 1959 до 2006 року. Відрікся від влади через стан здоров’я на користь свого брата Рауля Кастро. Останній зменшив тиск на кубинський народ, а у 2015 році Куба відновила свої торгово-економічні зв’язки з США. Це великий крок у розвитку Куби, адже уже багато років США і Куба були ворогами.

Відомі люди: Кінтана Сімонетті – архітектор, Алісія Алонсо – балерина, Тамайо Мендес – космонавт, Пратс Луїз – піаніст, Тіофіло Стівенсон – боксер, Гутьєрес Алеа – кинорежисер.

Інвестиції: Прямі іноземні інвестиції в економіку – 4138000000$

Причини інвестувати в Кубу:

Зараз на Кубі малий бізнес починає робити перші кроки, широко вітаються іноземні інвестиції, а це означає, що Куба готова до підприємництва. Відколи інвестиційні закони були пом'якшені, в країну вкладають свої капітали канадці і європейці. Новий закон про інвестиції дозволяє іноземним бізнесменам мати власні підприємства, офіси і житло. Куба залишила холодну війну у минулому і тепер готова брати участь у формуванні глобальної економіки. Додатковою перевагою для іноземних інвесторів є високоосвічена і дисциплінована робоча сила, величезні нерозкриті можливості туризму і поліпшення інфраструктури. Міністр зовнішньої торгівлі та іноземних інвестицій Родріге Мельмарка заявив, що для стимулювання стійкого розвитку Куба потребує 2,5 мільярда доларів щорічних іноземних інвестицій.

Інновації: На жаль, Куба не є науково-технічно розвиненою країною і великою проблемою там є інтернет( наразі wi fi є тільки у п’ятьох точках у всій країні). Але до 2020 року по планах кубинського уряду на острові буде доступний широкосмуговий інтернет, і до цього терміну UCI(University of Informatic Sciences або Universidad de las Ciencias Informáticas) повинен наповнити кубинський сегмент його власним контентом. Створюється електронний уряд (вже діє програма "вибори", за системою електронного уряду працює податкове відомство). У серпні 2015 випущені дві перші кубинські комп'ютерні ігри, Chivichana і Super Clarita. Через блокади кубинські програмісти вимушені були розробити власну операційну систему.

ВВП (дол. США)

Згідно з даними світового банку ВВП становило:

1990р - 28,645,436,550.5

2000р - 30,565,200,000.0

2006р. - 52,742,100,000.0

2007р. - 58,603,500,000.0

2008р. - 60,806,300,000.0

2009р. - 62,078,600,000.0

2010р. - 64,328,200,000.0

2011р. - 68,990,140,000.0

2012р. - 73,139,050,000.0

2013р. - 77,149,700,000.0

Чисельність населення (млн. ос)

1990р. - 10,582,082.0

2000р. - 11,116,787.0

2006р. - 11,275,199.0

2007р. - 11,284,043.0

2008р. - 11,290,239.0

2009р. - 11,297,442.0

2010р. - 11,308,133.0

2011р. - 11,323,570.0

2012р. - 11,342,631.0

2013р. - 11,362,505.0

2014р. - 11,379,111.0

Політичні

Характеристика влади:

Згідно з конституцією країни 1976 р. та її новою редакцією 1992 р., Куба — «соціалістична держава». Найвищий орган влади — Національна асамблея народної влади (ісп. Asamblea Nacional de Poder Popular), яка обирає 609 депутатів загальним голосуванням на п'ятирічний термін. Асамблея обирає зі свого складу Державну раду, яка представляє її між сесіями, виконує її ухвали та здійснює інші функції. Рада несе відповідальність перед асамблеєю і звітує перед нею.

Голова Державної ради наділений надзвичайно широкими повноваженнями. Він очолює уряд і одночасно є верховним головнокомандувачем збройних сил, скликає засідання Державної ради і Ради міністрів, а також керує ними, видає закони, інші ухвали і нормативні акти, схвалені Державною радою, Радою міністрів або його виконкомом. Фідель Кастро — голова Державної ради з 1976 р., він безперервно очолює кубинський уряд з 1959 р. В його руках зосереджена влада держави, уряду, правлячої партії і збройних сил. У 2003 р. був переобраний головою Державної ради.

У разі відсутності, хвороби або смерті голови Державної ради, виконувати його обов'язки повинен перший заступник голови, яка є другою офіційною особою в державі. Цю посаду займає брат Фіделя Кастро — Рауль Кастро Рус. Він одночасно другий секретар ЦК КПК, перший заступник голови Ради міністрів і міністр оборони країни. 31 липня 2006 р. під час хвороби Фідель Кастро передав обов'язки голови Державної ради своєму братові Раулю. У квітні 2007 р. він проголосив про свій намір повернутися до керівництва державою.

Важливу роль на місцях відіграють «Комітети захисту революції», створені після 1960 р. Вони здійснюють постійне спостереження за становищем у громадах і збереженням порядку, організовують вакцинацію населення тощо.

Політичні партії:

Після 1959 р. політичниі партії, опозиційнї уряду Фіделя Кастро, були заборонені. Офіційно продовжувалася діяльність тільки трьох проурядових організацій — «Руху 26 липня», очолюваного самим Кастро, народно-соціалістичної партії і «Революційного директората 13 березня». У 1961 р. вони злилися в «Об'єднані революційні організації», перетворені в 1962–1963 рр. в Єдину партію соціалістичної революції Куби (ЕПСРК). Це було початком однопартійної системи на Кубі.

Комуністична партія Куби (КПК) — створена в жовтні 1965 р. на основі ЕПСРК, проте її перший з'їзд був проведений тільки 1975 р., другий — 1980 р. Ідеологія КПК ґрунтується на «ідеях Хосе Марті» і марксизму-ленінізму. Згідно з конституцією, компартія відіграє керівну роль у суспільстві і політичній системі. Під її контролем діють профспілки, молодіжні, жіночі та всі інші громадські організації.

У 1985 р. на Кубі був прийнятий закон про асоціації. Відповідно до нього Соціал-демократична партія Куби, Кубинська партія за права людини та інші зробили спробу зареєструватися, але всі вони отримали відмову. Опозиція на Кубі (правозахисна, соціал-демократична, пацифістська, ліберальна, анархістська) діє нелегально.

Рівень стабільності політичної системи, дотримання прав людини: країна є відносно стабільною.

• Рівень демократії: 3,52 (127 місце з 167) – авторитарний режим

• Рейтинг за рівнем слабкості: 127 місце з 178 – рівень низький

• Рейтинг миролюбства : 1,988 (82 місце з 162)

• Рейтинг тероризму: 124 місце з 162

• Рейтинг свободи преси: 91 (193 місце з 199)

• Рейтинг сприйняття корупції: 46 (163 місце з 174)

Система цивільного права заснована на іспанському цивільному кодексі. Виборче право – з 16 років. Верховний Суд складається з придворного президента, віце-президента, 41 професійного правосудді, і палати суддів; існують злочинний, цивільний, адміністративний, трудовий, злочини проти держави, і військовий суди.

‘’’Участь в міжнародних організаціях

Куба є членом такий організацій як АСР, ALBA, АОСІС, CELAC, ФАО, Г-77, МАГАТЕ, ІКАО, ICC (національні комітети), МСО, МФСР, IFRCS, МГО, МОП, ІМО, ІМСО, Інтерпол, МОК, МОМ (спостерігач) МПС, ISO, ITSO, МСЕ, ЛАЕС, ЛАІ, ДН, ОАД (виключені з офіційної участі з 1962 року), Опана, ОЗХЗ, СПС, Петрокарібе, ООН, ЮНКТАД, ЮНЕСКО, ЮНІДО, Союз Латина, ЮНВТО, ВПС, Всесвітньої митної організації, ПФД (НУО), ВООЗ, ВОІВ, ВМО, СОТ.

Озброєні сили: Крах Радянського Союзу позбавив кубинські збройні сили свого великого економічного та матеріально-технічного забезпечення і мав значний вплив на стан кубинського обладнання; проте армія добре навчена орієнтуватись на природі; відсутність запасних частин для його існуючого обладнання має більший вплив експлуатаційних можливостей. Складаються з Революційних збройних сил (Революційні збройні сили, FAR): революційної армії (Ejercito Революційний, ER, включає в себе територіальні війська міліції ); Революційного флоту (включає в себе морську піхоту); Революційні повітряні сили (DAAFAR), Молодіжну трудову армію (Ejercito Juvenil дель Trabajo, EJT). За даними 2010 року в армії служило 72823 чоловіків і 69108 жінок. Призовний вік становить 17-28 років, мінімальний строк служби – 2 роки.

Республіка Зімбабве (Гранатов Михайло)

Модель Гаврилишина

Соціальні

Прагнення (релігія) :

Згідно з даними державного дослідження, більшість населення Зімбабве - християни (85%). В це число включені парафіяни афро-християнських синкретичних вірувань і сект (33% населення). Найбільшою християнською конфесією є п'ятидесятники - 17% населення. Інші протестантські церкви об'єднують 16% жителів країни, католиків - 10%. Інші християнські групи (парахристиянські, православні) налічують 8% населення. Значне число (12%) жителів країни не релігійні. Традиційних африканських вірувань дотримуються 3% жителів, мусульмани та інші релігії становлять бл. 1% населення. Найбільшими церковними союзами в країні є Зімбабвійські Асамблеї Бога в Африці (1,6 млн.), Католицька церква (1200000), адвентисти сьомого дня (482 тис.), Англікани (320 тис.), Церкви Христа (225 тис. ), Методистських церква Зімбабве (120 тис.), Баптистська конвенція (110 тис.), Армія Спасіння (110 тис.), Асамблеї Бога (100 тис.).

Здійснення :

Економічно активне населення - 4039000 (2008, оц.), З них близько 66% зайняті в сільському господарстві, 10% - у промисловості, 24% - у сфері послуг. Безробіття на рівні 80%. Нижче рівня бідності живе не менше 68% населення.. Уряд ввів у дію закони, що встановлюють мінімум заробітної плати, що регулюють максимальну надбавку до платні високооплачуваним працівникам і ставлять під урядовий контроль процедуру звільнення промислових робітників і домашньої прислуги. У країні сильно розвинене профспілковий рух, на чолі якого стоїть Конгрес профспілок Зімбабве. Жінки представлені на всіх рівнях державної служби, проте впродовж 1990-х років становище жінок в Зімбабвійському суспільстві не зазнало істотних змін. Більшість жінок як і раніше трудиться на землі, вирощує продовольчі культури і піклується про свої великі сім'ї.

Взаємовідносини:

В країні існує значна дискримінація білого населення зі сторони влади. У лютому 2000 року африканці захопили кілька ферм білих - як потім з'ясувалося, за призовом правлячої партії. Коли суд визнав захоплення незаконним, Мугабе виступив з промовою, в якій назвав білих фермерів «ворогами держави». Він закликав народ до відновлення історичної справедливості, пообіцявши наділити землею 1 млн чол. Влітку 2002 року Мугабе приступив до заключного етапу «земельної реформи». У серпні він розпорядився, щоб 4000 білих фермерів, що забезпечували країну необхідним продовольством, негайно покинули її, в іншому випадку їм загрожують два роки в'язниці і виселення з країни. До жовтня того ж року 90% білих фермерів в страху за своє життя втекли з країни. МВФ призупинив фінансову підтримку Зімбабве, а Євросоюз ввів санкції проти уряду Мугабе.

Здоров’я :

За даними ВООЗ за січень 2009 року, в Зімбабве число людей, заражених холерою, досягло 60400 осіб. На початку XXI ст. чисельність білого населення склала бл. 0,5% (у 1980 - 5%). Темпи приросту населення різко знизилися до 0,62% (оцінка) через пандемію СНІД (інфікованих - бл. 1300000) та еміграції. Країну залишили до 4 млн зімбабвійців, щотижня від СНІДу помирає 5 тис. Чол. У 2006 народжуваність склала 24,59, смертність 24,06 при дитячої смертності 62,97 на 1000 новонароджених. Середня тривалість життя скоротилася з 61 року (1991) до 45,77 років (2009, оц.), На 2011 рік 51 рік. Приріст населення підвищився до 1,53%, народжуваність склала 31,49, смертність 16,8 на 1 тис. при дитячої смертності 32,31 на 1000 новонароджених (2009, оц.).

Харчування:

Комерційний сектор сільського господарства Зімбабве є традиційним джерелом експорту та іноземного обміну, який також надає 400000 робочих місць. Тим не менше, програма земельної реформи уряду сильно пошкодила сектор, перетворюючи Зімбабве на нетто-імпортера харчових продуктів. Протягом останніх десяти років, Міжнародні науково-дослідний інститути культури для напівпосушливих тропічних районів надають допомогу фермерам Зімбабве прийняти методи ресурсозберігаючого землеробства, стійкі методи землеробства, які можуть допомогти підвищити врожайність. Застосовуючи три принципи мінімального порушення ґрунтів, бобових основ обробітку та використання органічної мульчі, фермери можуть поліпшити проникнення, зменшити випаровування і ерозії ґрунту, і створити вміст органічного ґрунту. Між 2005 і 2011, кількість дрібних господарств, що займаються природоохоронною сільського господарство в Зімбабве зросло з 5000 до більш ніж 150000. врожайність зернових зросла з 15 до 100 відсотків по різних регіонах.

Соціальне забезпечення:

За роки незалежності була значно розширена система охорони здоров'я. Серед досягнень національної охорони здоров'я - зниження дитячої смертності з 100 на 1000 новонароджених до 49, збільшення тривалості життя з 45 років в 1960 до 61 року в 1990, хоча згодом вона знизилася до 49 років в результаті скорочення урядом асигнувань на безкоштовну медичну допомогу та епідемії СНІДу. Щотижня жертвами СНІДу стають 700 зімбабвійців, а число ВІЛ-інфікованих в країні становить бл. 1,5 млн. Чоловік.

Економічні

Ресурси:

Недра Зімбабве багаті корисними копалинами, їх видобуток приносить істотний дохід. Хоча на частку гірничодобувної галузі припадає лише 2% ВВП, вона виробляє необхідну сировину для кількох інших галузей промисловості, а видобуті корисні копалини, головним чином у вигляді продукції первинної переробки, забезпечують третину експортних надходжень. Основні статті експорту мінеральної сировини (частка у вартості в 1997): золото - 50%, азбест - 13%, нікель - 12%, кам'яне вугілля - 12%, хром - 2%, мідь - 2%, залізна руда - 1%, а також кобальт, срібло, олово, дорогоцінні камені, вапняк і т.д. Родовища платини в районі Хартлі, в 50 км на захід від Хараре, є найбагатшими у світі за межами ПАР. Азбест у великих кількостях видобувається в районі Звішаване. Великі запаси кам'яного вугілля на північному заході в Хванге забезпечують дешеве паливо для теплових електростанцій і коксівне вугілля для місцевих металургійних підприємств. Вапняк і фосфорити видобуваються для потреб місцевої промисловості.

Наснага до праці:

В Зімбабве розміщений Акр національних героїв, в якому в більшій мірі похоронені політики, які приймали участь у визвольній війні. Також там знаходиться могила невідомого солдата, яка складається з майданчика 100 кв. м., під якою знаходиться братське поховання невпізнаних солдатів, що полягли на визвольній війні.

Інвестиції:

Іноземні інвестиції скоротилися з 400 млн. дол. США в 1998 р до 30 млн. в 2007. Проти країни були введені економічні санкції ООН, які стосувалися в першу чергу 130 функціонерів ЗАНУ-ПФ

Ноу-Хау:

В Зімбабве архітектори збудували торговий центр по принципу термітника. Вражені геніальністю термітів, вони почали аналізувати структуру термітників і змоделювали торговий центр Істгейт в Зімбабве. У чому особливість цієї будівлі? Незважаючи на те, що воно знаходиться в країні, де денна температура піднімається вище 40 градусів, воно залишається відносно прохолодним. Його унікальний дизайн, натхненний термітами, ефективно поглинає і випускає надлишки тепла і споживає всього 10 відсотків енергії в порівнянні з аналогічними будівлями.

Інновації:

На жаль, Куба не є науково-технічно розвиненою країною і великою проблемою там є інтернет( наразі wi fi є тільки у п’ятьох точках у всій країні). Але до 2020 року по планах кубинського уряду на острові буде доступний широкосмуговий інтернет, і до цього терміну UCI(University of Informatic Sciences або Universidad de las Ciencias Informáticas) повинен наповнити кубинський сегмент його власним контентом. Створюється електронний уряд (вже діє програма "вибори", за системою електронного уряду працює податкове відомство). У серпні 2015 випущені дві перші кубинські комп'ютерні ігри, Chivichana і Super Clarita. Через блокади кубинські програмісти вимушені були розробити власну операційну систему.

ВВП (дол. США):

За даними Світового банку ВВП у 2014 році 13,66 млрд. дол. США.

Політичні

Характер влади:

Республіка. Глава держави - президент. Обирається населенням на 6-річний термін, кількість термінів не обмежена. Президент Роберт Мугабе є найстарішим діючим керівником держави на планеті з 24 липня 2014 року. Парламент - двопалатний. Сенат складається з 93 членів (60 обираються населенням, 10 губернаторів провінцій входять за посадою, 16 з місцевих вождів обираються радою вождів, 5 сенаторів призначаються президентом, також до сенату входять голова і заступник ради вождів). Палата Зборів - 210 депутатів, обираються населенням раз на 5 років.

Використання влади:

Після отримання незалежності ключовим напрямом зовнішньої політики Зімбабве стає Африка. Зімбабве відігравала активну роль в Русі неприєднання, Співдружності націй, у боротьбі проти апартеїду, будучи членом групи «прифронтових держав». Керівництво Зімбабве підтримав уряд Мозамбіку в його боротьбі проти РЕНАМО; з 1992 по 1995 Зімбабве брала участь у миротворчих місіях ООН в Мозамбіку, Руанді, Анголі, Сомалі. Відносини уряду Р. Мугабе із Заходом зіпсувалися після початку в країні реквізиції земель білих фермерів, а також після того, як спостерігачі із західних країн визнали вибори в 2000 несправедливими. МВФ і Світовий Банк перестали видавати кредити Зімбабве, посилаючись на зловживання чиновниками отриманих коштів, а також на припинення виплати боргів.

Сприйняття влади:

Посилюється міжнародний тиск на президента Роберта Мугабе з метою змусити його піти зі свого поста. Лауреат Нобелівської премії миру, південноафриканський священик Десмонд Туту закликав Мугабе добровільно піти у відставку і в разі відмови вважає за необхідне ще більш посилити міжнародний тиск, аж до збройного втручання з метою вигнання Мугабе.

Свобода: Президент Роберт Мугабе критикується як внутрішньою опозицією, так і на міжнародному рівні за звинуваченнями у порушенні прав людини, корупції, провальної економічної політики і чорному расизмі. Поширена його характеристика як диктатора.

Структура бюджету:

Непрямий податок в Зімбабве має значення 15%.

Справедливість:

У 1987 році Мугабе змінив конституцію - він скасував посаду прем'єр-міністра, а себе призначив президентом країни. У 1998 році президент оголосив про новий проект Конституції, який серед іншого давав би можливість вилучення землі у фермерів без всякого викупу. Уряд Роберта Мугабе під приводом земельної реформи санкціонував так званий «чорний переділ», тобто реквізицію 3041 ферми білих площею в 5 млн га для облаштування понад 500 тис. безземельних селян і ветеранів війни 1970-х років. Після захоплення ферм до травня 2002 втратили роботу 835 тис. найманих сільськогосподарських робітників (разом з членами сімей), у містах закрилися багато підприємств.

Імідж країни:

Індекс економічної свободи – репресовані – 175 місце – 37.6 (2015).