Величко Юрій Теофанович
| *Величко Юрій Теофанович | |
 Юрій Величко | |
| Ім'я при народженні | Юрій |
|---|---|
| Дата народження | 24 жовтня 1903 р. |
| Місце народження | с. Літиня Самбірського повіту, Австро-Угорщина |
| Помер | 16 серпня 1979 р. Львів |
| Поховання | с. Рудно, поблизу Львова |
| Громадянство | УРСР |
| Національність | українець |
| Alma mater | Данцизька вища політехнічна школа |
| Дата закінчення | 1929 р. |
| Спеціальність | інженер-електротехнік |
| Галузь наукових інтересів | електричні мережі, лінійні електричні та радіотехнічні кола |
| Науковий ступінь | доктор наук |
| Дата присвоєння н.с. | липень 1953 р. |
| Вчене звання | професор |
| Дата присвоєння в.з. | грудень 1954 р. |
| Державні нагороди | медаль „За трудову відзнаку“ та інші відзнаки і почесні звання СРСР |
Величко Юрій Теофанович – український науковець, видатний фахівець у галузі радіотехніки.
Зміст
Коротка біографія і професійна діяльність
Народився в Австро-Угорщині 24 жовтня 1903 у багатодітній родині с. Літиня Самбірського повіту, Галичина (нині – Дрогобицького району Львівської області). Батько – священник. Мати – вчителька (згодом директор сільської школи).
Початкову школу закінчив у сусідньому селі Колодруби. Навчався у Самбірській та Стрийській гімназіях. У 1918–1920 рр. перебував в лавах УГА та УНР.[1]
У період панування Польщі на Галичині (1921–1939), у 1921 р. завершив навчання у Львівській Академічній гімназії.
У червні 1922 р. закінчив торгівельні курси і курси Українського таємного університету у Львові. У вересні 1922 р. переїхав у Польщу (м. Данциґ, нині – Ґданськ). Працював робітником на суднобудівній верфі (грудень 1922 – березень 1923), помічником бухгалтера в Українському банку (червень – вересень 1923) у Ґданську.[2]
Восени 1923 р. вступив на електромеханічний курс Данцизької вищої політехнічної школи (Politechnika Gdańska). Під час навчання на 1–3 курсах двічі повертався на сезонні роботи у Галичину, де працював електриком на пром. підприємствах: „Bracia Horodyscy“ (липень – жовтень 1924) і „Perkins, Macintosh & Zdanowicz“ (листопад 1925 – квітень 1926) у м. Стрию.[2]
У липні 1929 р. отримав диплом інженера-електротехніка і повернувся до Львова. Працював головним інженером львівської фірми „Фортуна Нова“ (липень – грудень 1931). У листопаді 1932 р. став головним бухгалтером-економістом Львівського будівельного кооперативу інженерних робіт, при якому створив лабораторію для перевірки та ремонту радіоапаратури. Водночас працював начальником відділу радіоцеху Е-КОМП.[2]
У період встановлення більшовицької влади (1939–1941), у жовтні 1939 р. під час Народних зборів Західної України був стенографістом виступів. З 1 січня 1940 р. працював у Львівському державному університеті, асистентом кафедри фізики (січень – червень 1941) і брав участь у створенні першого електронного мікроскопа.
Під час Другої світової війни (1941–1944) ЛДУ був ліквідований, і з 1 липня 1941 р. Юрій Величко працює начальником господарського відділу Львівської електростанції на Персенківці. Як тільки були відкриті Технічні фахові курси в приміщеннях Львівської політехніки, з 1 січня 1942 р. був прийнятий на посаду доцента. Величко читав лекції з теоретичної радіотехніки для студентів групи «слабких струмів». Юрій Теофанович читав лекції українською мовою, хоча обов’язковою була німецька. Але таку вимогу обминала також більшість польських професорів.[2] З липня 1944 р. – старший викладач кафедри радіотехніки.
13 травня 1942 р. Юрія Величка обрано дійсним членом Наукового товариства ім.Шевченка на пропозицію Математично-природописно-лікарської секції. Його кандидатуру висунув голова МПЛС НТШ В. Левицький за поданням Технічної комісії НТШ, і затвердив підпільний Виділ (президію) НТШ, який нелегально діяв у час окупації.
Впродовж 1946–1975 рр. – завідувач кафедри Львівського політехнічного інституту (до 1948 мала назву кафедри радіотехніки, 1948–1956 – кафедра теоретичних основ радіотехніки, а з 1956 – кафедра теоретичної радіотехніки та радіовимірювання).
1947 р. у Київському політехнічному інституті захистив кандидатську дисертацію „Спряження коливальних кіл у супергетеродинному приймачі“, у січні 1948 р. отримав вчене звання доцента.
У червні 1950 р. захистив докторську дисертацію „Теорія прохідного чотириполюсника“. З лютого 1952 р. – завідувач кафедри теоретичних основ радіотехніки. У липні 1953 р. Юрію Величку надано науковий ступінь доктора технічних наук, а в грудні 1954 – вчене звання професора.
Один із засновників і декан (1953–1958) радіотехнічного факультету Львівського політехнічного інституту.[3]
З лютого 1976 р. – напосаді професора кафедри теоретичної радіотехніки та радіовимірювання, з лютого 1978 р. – професора-консультанта цієї кафедри.
Виступав з лекціями у навчальних закладах та конструкторських бюро СРСР: у Ленінградському електротехнічному інституті (березень 1968), Запорізькій філії „КБ-електропривід“ (1970), Томському інституті автоматизованих систем керування і електроніки (1974), Вільнюському політехнічному інституті (червень 1975), Чернівському державному університеті (весна 1978).
Під його керівництвом 10 осіб захистили кандидатські дисертації.[4]
Помер 16 серпня 1979 р. Похований у с. Рудно під Львовом.
Нагороди та членство
Почесна грамота Центральної ради „ТСОАВІАХІМ“ (1947), почесний радист СРСР (1954), почесні грамоти Президії Верховної Ради УРСР (1956, 1964), член виконкому Львівської міської ради (1957–1965), член Центрального комітету ДТСААФ СРСР (1958–1962), ювілейний знак Президії АН СРСР (1959), почесний знак ДТСААФ (1961), медаль „За трудову відзнаку“ (1963), почесний член НТТРЕЗ СРСР ім. О. С. Попова (1963), грамота Міністерства вищої і середньої спеціальної освіти СРСР (1967).[5]
Наукова діяльність
Напрям наукових досліджень – теорія та аналіз лінійних електричних і радіотехніних кіл, теоретична радіотехніка та радіовимірювання, розробка української електрорадіотехнічної термінології.
Діяльність вченого припала на час корінних змін в уявленні про фізику електромагнітних процесів. Ю. Величко переглянув, доповнив і сформулював нові поняття і системи понять у фізиці.
Розробив найповнішу донині теорію прохідного чотириполюсника, що базується на універсальній «плаваючій матриці» з широкими можливостями в практиці аналізу.[6] Результати досліджень опубліковано у фундаментальній монографії «Прохідні чотириполюсники» (1958).
Однин із перших, хто запровадив у практику нову методику аналізу електричних кіл за допомогою вузлових напруг і струмів.
Питання стійкості електрорадіотехнічних пристроїв розглядав за його макромоделлю, як цілісну систему. Довів, що досліджувальний об’єкт необхідно описувати, сприймаючи його як активний плаваючий багатополюсник з відліком напруг і струмів відносно довільної точки.
Запропонував електричну математичну модель доповнити новою змінною – потужністю невидимої сторони досліджуваного об’єкта. Це дало змогу розрахувати потужність енергетичного потоку, що виходить повз вузли електричного кола.[7]
Володіючи практично всіма європейським мовами, професор знав усе, що стосувалось його спеціальності, ознайомлюючись в оригіналі із працями зарубіжних вчених.[8]
Упроваджував українську мову в навчальний процес, у технічну термінологію, в наукові публікації.[9] Згуртував колектив і став одним із авторів і редакторів "Російсько-українського електрорадіотехнічного словника" (1961). Завдяки авторитету Ю. Величка на радіотехнічному факультеті виходив збірник наукових праць українською мовою.
«Теоретичні основи радіотехнічних мереж» (1966) – фундаментальна праця, призначена для студенті та аспірантів, українською мовою. Як вказав сам автор у передмові до першої частини, українська термінологія використовується згідно з академічним «Російсько-українським електрорадіотехнічним словником». Другу частину завершити він не встиг.
Ю. Величко – із організаторів видання журналу «Теоретическая радиотехника» і член редколегії. Також, постійний член редколегії видань: „Известия высших учебных заведений МО и ССО СССР“, „Радиотехника“ (Москва).
Є автором понад 200 наукових праць. Серед них: «Російсько-український електрорадіотехнічний словник» (1961) у співавторстві із К. М. Соболевським, Ю. В. Ковальчуком та ін.; «Таблиці до посібника. Теоретичні основи радіотехнічних мереж»; (1967); «Tension, current and power analysis in radioelectronic networks by matrices, graphs and equivalent circuits”; (1970).
Вчений секретар міжгалузевої обласної ради науково-технічних товариств УРСР (1968). Учасник Першого (1968) та Другого (1974) Міжнародних симпозіумів „Літня школа“ з теорії електроних зв’язків (м. Прага, Чехословаччина).
Бібліографія Юрія Величка
Примітки
- ↑ Бардила Т. І. Професор Юрій Величко і прогрес теоретичної радіотехніки / Т. І. Бардила, А. Ю. Воробкевич, Й. А. Захарія ; [вступ. слово Б. А. Мандзія] ; Міністерство освіти і науки України, Національний університет "Львівська політехніка". – Львів : Вид-во Львів. політехніки, 2018. – С. 11.
- ↑ 2,0 2,1 2,2 2,3 Енциклопедія НТШ
- ↑ Виступ ректора Національного університету «Львівська політехніка» проф. Ю. К. Рудавського на відкритті меморіальної дошки, присвяченої пам’яті Ю. Т. Величка // Юрій Теофанович Величко : біобібліогр. покажч. / Національний університет "Львівська політехніка" ; [уклад.: Г. Щитинська, Л. Левандівський ; за ред. О. Шишки]. – Львів : Вид-во Нац. ун-ту "Львівська політехніка", 2003. – С. 7–8.
- ↑ Буцко М. І. Відомі вчені Державного університету «Львівська політехніка» 1844–1994 : біограф. довід. / М. І. Буцко. – Львів : Вид-во Держ. ун-ту «Львів політехніка», 1994. – С. 34–36.
- ↑ Основні дати життя і діяльності професора Ю. Т. Величка – одного з засновників радіотенічного факультету (1952 р.) у Львівській політехніці // Юрій Теофанович Величко : біобібліогр. покажч. / Національний університет "Львівська політехніка" ; [уклад.: Г. Щитинська, Л. Левандівський ; за ред. О. Шишки]. – Львів : Вид-во Нац. ун-ту "Львівська політехніка", 2003. – С. 14–22.
- ↑ Енциклопедія сучасної України
- ↑ Бардила Т. Професор Юрій Величко – видатний вчений і громадський діяч / Т. Бардила // Юрій Теофанович Величко : біобібліогр. покажч. / Національний університет "Львівська політехніка" ; [уклад.: Г. Щитинська, Л. Левандівський ; за ред. О. Шишки]. – Львів : Вид-во Нац. ун-ту "Львівська політехніка", 2003. – С. 31–37.
- ↑ Малюта О. Останній аспірант / О. Малюта // Юрій Теофанович Величко : біобібліогр. покажч. / Національний університет "Львівська політехніка" ; [уклад.: Г. Щитинська, Л. Левандівський ; за ред. О. Шишки]. – Львів : Вид-во Нац. ун-ту "Львівська політехніка", 2003. – С. 40–41.
- ↑ Мандзій Б. А. Вступне слово / Мандзій Б. А. / Професор Юрій Величко і прогрес теоретичної радіотехніки / Т. І. Бардила, А. Ю. Воробкевич, Й. А. Захарія ; Міністерство освіти і науки України, Національний університет "Львівська політехніка". – Львів : Вид-во Львів. політехніки, 2018. – С. 1–6.
