Сітницький Юрій Іванович
| Сітницький Юрій Іванович * | |
 Юрій Сітницький | |
| Ім'я при народженні | Юрій |
|---|---|
| Дата народження | 27 листопада 1912 р. |
| Місце народження | Львів |
| Помер | 28 вересня 1992 р. Львів |
| Поховання | с. Брюховичі |
| Громадянство | Україна |
| Національність | українець |
| Alma mater | Львівська політехніка |
| Спеціальність | інженер-механік |
| Галузь наукових інтересів | підвищення точності вимірювання витрат методом змінного перпаду тисків, вимірювання температури, автоматизація хіміко-технологічних і теплоенергетичних процесів, опрацювання теорії автоматизованого керування процесами |
| Науковий ступінь | кандидат технічних наук |
| Дата присвоєння н.с. | 1952 р. |
| Вчене звання | доцент |
| Дата присвоєння в.з. | 1954 р. |
| Відомі учні | Є. Пістун, Л. Фабрі, В. Кос, Є. Ковела, А. Данельська |
Сітницький Юрій Іванович – український науковець, фахівець у галузі автоматизації хіміко-технологічних і теплоенергетичних процесів.
Коротка біографія і професійна діяльність
Народився 27 листопада 1912 р. у м. Львові.
Після закінчення гімназії (1931–1939) навчався на механічному факультеті Львівської політехніки. Отримав диплом інженера-механіка і зарахований лаборантом, згодом, – асистентом кафедри теплових вимірювань цього факультету.[1]
Під час німецької окупації працював інженером Водоканалтресту і асистентом фахових технічних курсів, відкритих на базі Львівського політехнічного інституту.
У 1944 р. призначений асистентом, потім – старшим викладачем кафедри електромеханічних приладів ЛПІ. Захистив кандидатську дисертацію і здобув вчений ступінь кандидата технічних наук (1952). Затверджений у вченому званні доцента (1954).[1]
Упродовж 1958–1970 рр. – один і засновників і завідувач кафедри «Автоматизація виробничих процесів», згодом перейменованої у кафедру «Автоматизація теплових та хімічних процесів». Під керівництвом Юрія Сітницького створені нові лабораторії (пневмоавтоматики, моделювання технологічних процесів на основі аналогових моделюючих машин), поповнена матеріально-технічна база кафедри.
Заснував відділ автоматизації виробничих процесів в Інституті машинознавства і автоматики АН УРСР, де працював за сумісництвом (1959–1961).[1] У 1966 р. організував курси майстрів з ремонту контрольно-вимірювальних приладів і автоматики в «Союзенергоремонттресті». Упродовж багатьох років був редактором журналу «Кит».[2]
Під керівництвом вченого підготовлено і захищено 11 кандидатських дисертацій. Серед його учнів – Є. Пістун, Л. Фабрі, В. Кос, Є. Ковела, А. Данельська.
У 1983 р. вийшов на пенсію. Помер у Львові 28 вересня 1992 р. Похований на Брюховицькому цвинтарі.
Наукова діяльність
Під керівництвом вченого сформувався напрям наукових досліджень, пов’язаний із підвищенням точності вимірювання витрат методом змінного перпаду тисків, вимірювання температури, автоматизацією хіміко-технологічних і теплоенергетичних процесів, опрацюванням теорії автоматичного керування процесами. Автор понад 50 наукових праць, навчально-методичних посібників з автоматизації теплоенергетичних процесів. Серед публікацій: «Автоматичне регулювання котельних установок» (1963); «К вопросу о применении пневматических схем» (1967); «До питання про класифікацію типових ланок лінійних динамічних систем» (1971); «Про один метод визначення економічної ефективності системи автоматичного регулювання» (1972).
