Відмінності між версіями «Едвін Гаусвальд»
(→Навчально-педагогічна праця) |
|||
Рядок 83: | Рядок 83: | ||
= Навчально-педагогічна праця = | = Навчально-педагогічна праця = | ||
+ | |||
+ | У 1903 р. на відділі машинобудування Вищої технічної школи у Львові читав навчальний | ||
+ | курс “Будівництво машин”, який включав конструювання таких елементів: клини, гвинти, | ||
+ | заклепки, трубні з’єднання та інші деталі; шийки, осі, вали, кривошипи, муфти, підшипники, | ||
+ | дискові, зубчасті, пасові та тросові шківи; спосіб передавання; поршні, штоки, з’єднувачі, | ||
+ | направляючі, ексцентрики, дроселі, напрямні, штуцери. Вів практичні заняття з | ||
+ | конструювання, де навчав методиці розрахунку, креслення та конструювання вище згаданих | ||
+ | елементів машин. У 1912/1913 н. р. назва курсу змінилася на “Елементи машин та парові | ||
+ | котли”. | ||
+ | |||
+ | У 1904/1905 н. р. започаткував викладання новаторської навчальної дисципліни “Завдання | ||
+ | техніка в професійному житті”, у якому розкривав такі теми: значення техніки в сучасному | ||
+ | житті; основи, методи та засоби технічної праці; теоретична та практична підготовка техніків | ||
+ | у різних країнах; основні технічні професії, фахові роботи; винаходи, патенти; організація та | ||
+ | управління промисловими підприємствами; технічні кабінети; основні та допоміжні галузі; | ||
+ | об’єднання бізнесу; майбутній розвиток технології; професійна етика. Його передовий курс у | ||
+ | сфері менеджменту став широко відомим під новою назвою: “Організація та управління | ||
+ | промисловими підприємствами”, яка була затверджена у 1908/1909 н. р. Дана була | ||
+ | підхоплена та продовжена провідними європейськими освітніми закладами, внаслідок чого | ||
+ | цей курс увійшов до переліку обов’язкових не лише у всіх технічних вишах, у середніх | ||
+ | технічних і комерційних школах, а й також на юридичних факультетах деяких класичних | ||
+ | університетів. | ||
+ | |||
+ | 1912/1913 н. р. за його ректорства у закладі було створено нові підрозділи: а) доцентуру | ||
+ | будівництва міст і селищ (17 листопада 1912 р.); б) доцентуру при кафедрі фарбування | ||
+ | (17 листопада 1912 р.); в) доцентуру при кафедри електротехніки (22 листопада 1912 р.). | ||
+ | У 1916/1917 н. р. викладав новий курс: “Розрахунок і кладка парових котлів”. | ||
+ | Прогресивні освітянські погляди та методологічні аспекти технічної освіти містять його | ||
+ | праці: “Принципи виховання техніків” (1910) та “Навчання техніків за кордоном” (1912), | ||
+ | “Записки загального і технічного управління в Польщі” (1917), “Освіта інженерів-механіків” | ||
+ | (1918), “Раціональна організація технічних занять; доповідь на Польському конгресі | ||
+ | наукових організацій” (1928) тощо. Його праці значно вплинули на розвиток методології | ||
+ | інженерно-технічної освіти, а також на розроблення принципів, які були покладені в основу | ||
+ | Першого закону про академічні школи у Польщі (1920). | ||
+ | |||
+ | Основу його методики викладання складав евристичний метод, який передбачав самостійний | ||
+ | пошук студентами шляхів та засобів для вирішення конкретних технічних завдань, а також | ||
+ | всебічне критичне осмислення ними множини ідей та рішень, включаючи потреби зручності | ||
+ | використання, простоти обробки та дешевизни виробництва. | ||
+ | |||
+ | У 1904–1913 рр. щорічно брав участь в організації та проведенні обов’язкових студентських | ||
+ | навчально-виїзних практик на машинобудівні, суднобудівні, металургійні, електротехнічні | ||
+ | заводи, фабрики металевих брикетів, інструментальних верстатів, велосипедів і друкарських | ||
+ | машин, гідроелектростанції Малопольщі, Сілезії, Угорщини, австрійських провінцій, Баварії, | ||
+ | Швейцарії, Нижньої Саксонії, австрійських портів у Трієсті, Фіуме та міст Італії. | ||
+ | У міжвоєнний період навчально-практичні екскурсії стали рідкісним явищем, що було | ||
+ | пов’язано зі складністю перетину міждержавних кордонів та недостатністю фінансування. У | ||
+ | 1924 р. механічний відділ Львівської політехніки організував навчальну поїздку на | ||
+ | підприємства Верхньої Сілезії (Górny Śląsk), у 1938 р. – у Німеччину, про що він | ||
+ | оприлюднив відповідні звіти. | ||
= Інженерний та науковий доробок = | = Інженерний та науковий доробок = |
Версія за 14:29, 14 листопада 2024
Едвін Гаусвальд (Hauswald Edwin, 03.09.1868–08.03.1942) – польський інженер- механік, конструктор та електротехнік, ректор Вищої політехнічної школи у Львові, проектант електричної трамвайної колії у Львові, розробник моделі виробничого продуктивізму на виробництві.
Зміст
Коротка біографія та професійна діяльність
Народився 3 вересня 1868 р. у Львові у родині головного бухгалтера Галицького крайового банку Отта Гаусвальда та Кароліни уродж. Лянґ (Karolina Lang); був одружений з Яніною уродж. Марошаньі (Janina Marossanyi). У 1886–1887 р. його батько, як почесний доцент, викладав бухгалтерський облік у Вищій технічній школі у Львові.
У 1878–1886 рр. навчався у гімназії у Львові. У 1886–1891 рр. здобував освіту на факультеті машинобудування Вищої технічної школи у Львові, який закінчив з відзнакою. Уже як дипломований інженер, наступних два роки він підвищував свою кваліфікацію у вузах Берліна та Цюріха, де відвідував курси з проектування машин та електротехніки.
У 1893–1896 рр. розпочав кар’єру на посаді інженера-конструктора віденської філії німецької фірми “Siemens & Halske”. У 1893 р. реалізував прокладення електричної трамвайної лінії у Львові (тут з 1888 р. діяла трамвайна колія на кінній тязі).
У 1896–1902 рр. працював старшим інженером у віденській філії акумуляторного заводу Карла Поллака “Accumaulatoren-Werke System Pollak AG”, що у Франкфурті-на-Майні. 18 березня 1903 р. призначено звичайним професором новоствореної ІІ-ї кафедри механічної інженерії (згодом перейменованої у I-шу кафедру машинобудування (елементів машин)) на відділі машинобудування Вищої технічної школи у Львові.
У Вищій технічній школі у Львові обіймав адміністративні посади: у 1908/1909 н. р. – декан та у 1910/1912 н. р. продекан відділу машинобудування, 1912/1913 н. р. – ректор, 1913/1914 н. р. – проректор, у 1921 р. – тимчасовий заступник ректора.
У серпні 1938 р. припинив викладацьку діяльність, одержав звання почесного професора та вийшов на пенсію. У 1939–1941 рр. знову повернувся до викладацької роботи, очолив кафедру елементів машин та продовжив читав свої дисципліни: елементи машин, організація та управління підприємствами, конструювання елементів машин.
8 березня 1942 р. помер у Львові; похований на Личаківському кладовищі.
Навчально-педагогічна праця
У 1903 р. на відділі машинобудування Вищої технічної школи у Львові читав навчальний курс “Будівництво машин”, який включав конструювання таких елементів: клини, гвинти, заклепки, трубні з’єднання та інші деталі; шийки, осі, вали, кривошипи, муфти, підшипники, дискові, зубчасті, пасові та тросові шківи; спосіб передавання; поршні, штоки, з’єднувачі, направляючі, ексцентрики, дроселі, напрямні, штуцери. Вів практичні заняття з конструювання, де навчав методиці розрахунку, креслення та конструювання вище згаданих елементів машин. У 1912/1913 н. р. назва курсу змінилася на “Елементи машин та парові котли”.
У 1904/1905 н. р. започаткував викладання новаторської навчальної дисципліни “Завдання техніка в професійному житті”, у якому розкривав такі теми: значення техніки в сучасному житті; основи, методи та засоби технічної праці; теоретична та практична підготовка техніків у різних країнах; основні технічні професії, фахові роботи; винаходи, патенти; організація та управління промисловими підприємствами; технічні кабінети; основні та допоміжні галузі; об’єднання бізнесу; майбутній розвиток технології; професійна етика. Його передовий курс у сфері менеджменту став широко відомим під новою назвою: “Організація та управління промисловими підприємствами”, яка була затверджена у 1908/1909 н. р. Дана була підхоплена та продовжена провідними європейськими освітніми закладами, внаслідок чого цей курс увійшов до переліку обов’язкових не лише у всіх технічних вишах, у середніх технічних і комерційних школах, а й також на юридичних факультетах деяких класичних університетів.
1912/1913 н. р. за його ректорства у закладі було створено нові підрозділи: а) доцентуру будівництва міст і селищ (17 листопада 1912 р.); б) доцентуру при кафедрі фарбування (17 листопада 1912 р.); в) доцентуру при кафедри електротехніки (22 листопада 1912 р.). У 1916/1917 н. р. викладав новий курс: “Розрахунок і кладка парових котлів”. Прогресивні освітянські погляди та методологічні аспекти технічної освіти містять його праці: “Принципи виховання техніків” (1910) та “Навчання техніків за кордоном” (1912), “Записки загального і технічного управління в Польщі” (1917), “Освіта інженерів-механіків” (1918), “Раціональна організація технічних занять; доповідь на Польському конгресі наукових організацій” (1928) тощо. Його праці значно вплинули на розвиток методології інженерно-технічної освіти, а також на розроблення принципів, які були покладені в основу Першого закону про академічні школи у Польщі (1920).
Основу його методики викладання складав евристичний метод, який передбачав самостійний пошук студентами шляхів та засобів для вирішення конкретних технічних завдань, а також всебічне критичне осмислення ними множини ідей та рішень, включаючи потреби зручності використання, простоти обробки та дешевизни виробництва.
У 1904–1913 рр. щорічно брав участь в організації та проведенні обов’язкових студентських навчально-виїзних практик на машинобудівні, суднобудівні, металургійні, електротехнічні заводи, фабрики металевих брикетів, інструментальних верстатів, велосипедів і друкарських машин, гідроелектростанції Малопольщі, Сілезії, Угорщини, австрійських провінцій, Баварії, Швейцарії, Нижньої Саксонії, австрійських портів у Трієсті, Фіуме та міст Італії. У міжвоєнний період навчально-практичні екскурсії стали рідкісним явищем, що було пов’язано зі складністю перетину міждержавних кордонів та недостатністю фінансування. У 1924 р. механічний відділ Львівської політехніки організував навчальну поїздку на підприємства Верхньої Сілезії (Górny Śląsk), у 1938 р. – у Німеччину, про що він оприлюднив відповідні звіти.
Інженерний та науковий доробок
Політична та громадська діяльність
Відзнаки та нагороди
Примітки
Бібліографія Едвіна Гаусвальда
(с) Дану статтю підготувала: