Відмінності між версіями «Сітницький Юрій Іванович»
(→Наукова діяльність) |
(→Коротка біографія і професійна діяльність) |
||
(Не показані 4 проміжні версії цього користувача) | |||
Рядок 44: | Рядок 44: | ||
}} | }} | ||
− | ''' | + | '''Юрій Іванович Сітницький''' – український науковець, фахівець у галузі автоматизації хіміко-технологічних і теплоенергетичних процесів. |
==Коротка біографія і професійна діяльність== | ==Коротка біографія і професійна діяльність== | ||
Рядок 60: | Рядок 60: | ||
Під керівництвом Юрія Сітницького створені нові лабораторії (пневмоавтоматики, моделювання технологічних процесів на основі аналогових моделюючих машин), поповнена матеріально-технічна база кафедри. | Під керівництвом Юрія Сітницького створені нові лабораторії (пневмоавтоматики, моделювання технологічних процесів на основі аналогових моделюючих машин), поповнена матеріально-технічна база кафедри. | ||
− | Заснував відділ автоматизації виробничих процесів в Інституті машинознавства і автоматики АН УРСР, де працював за сумісництвом (1959–1961).<ref name="multiple"> Буцко М. І. Відомі вчені Державного університету «Львівська політехніка» 1844–1994 : біогр. довід. Львів : Вид-во Держ. ун-ту «Львів політехніка», 1994. С. 117–119.</ref> У 1966 р. організував курси майстрів з ремонту контрольно-вимірювальних приладів і автоматики в «Союзенергоремонттресті». Упродовж багатьох років був редактором журналу | + | Заснував відділ автоматизації виробничих процесів в Інституті машинознавства і автоматики АН УРСР, де працював за сумісництвом (1959–1961).<ref name="multiple"> Буцко М. І. Відомі вчені Державного університету «Львівська політехніка» 1844–1994 : біогр. довід. Львів : Вид-во Держ. ун-ту «Львів політехніка», 1994. С. 117–119.</ref> У 1966 р. організував курси майстрів з ремонту контрольно-вимірювальних приладів і автоматики в «Союзенергоремонттресті». Упродовж багатьох років був редактором журналу «Контрольно-измерительная техника». |
Під керівництвом вченого підготовлено і захищено 11 кандидатських дисертацій. | Під керівництвом вченого підготовлено і захищено 11 кандидатських дисертацій. | ||
Рядок 71: | Рядок 71: | ||
Серед послідовників його наукової школи – Є. Пістун, Л. Фабрі, В. Кос, Є. Ковела, А. Данельська.<ref>Бурштинська Х. / Високе небо Юрія Сітницького // Аудиторія. – 2012. – 20–26 груд. (чис. 39). С. 10.</ref> | Серед послідовників його наукової школи – Є. Пістун, Л. Фабрі, В. Кос, Є. Ковела, А. Данельська.<ref>Бурштинська Х. / Високе небо Юрія Сітницького // Аудиторія. – 2012. – 20–26 груд. (чис. 39). С. 10.</ref> | ||
− | Автор понад 50 наукових праць, навчально-методичних посібників з автоматизації теплоенергетичних процесів. Зокрема: «Автоматичне регулювання котельних установок» (1963); «Обозначения основных величин и условные изображения приборов в схемах автоматизации производственных процессов» (1963); «К вопросу о применении пневматических схем» (1967); «До питання про класифікацію типових ланок лінійних динамічних систем» (1971); «Про один метод визначення економічної ефективності системи автоматичного регулювання» (1972). | + | Автор понад 50 наукових праць, навчально-методичних посібників з автоматизації теплоенергетичних процесів. Зокрема: «Возможности бесконтактного измерения температуры вращающихся поверхностей» (1958); Возможности и применение сцинтиляционных счетчиков для радиометрии скважин в условиях высоких температур (1958); «Автоматичне регулювання котельних установок» (1963); «Обозначения основных величин и условные изображения приборов в схемах автоматизации производственных процессов» (1963); «К вопросу о применении пневматических схем» (1967); «До питання про класифікацію типових ланок лінійних динамічних систем» (1971); «Про один метод визначення економічної ефективності системи автоматичного регулювання» (1972). |
==[[Бібліографія Юрія Сітницького]]== | ==[[Бібліографія Юрія Сітницького]]== | ||
== Примітки == | == Примітки == | ||
+ | {{reflist}} | ||
+ | (с) Дану статтю підготувала завідувач сектора НТБ Войтович Ірина Остапівна |
Поточна версія на 16:53, 20 квітня 2023
Юрій Іванович Сітницький – український науковець, фахівець у галузі автоматизації хіміко-технологічних і теплоенергетичних процесів.
Зміст
Коротка біографія і професійна діяльність
Народився 27 листопада 1912 р. у м. Львові у сім’ї професора Академічної гімназії Івана Сітницького.[1]
Вчився в народній школі (1918–1922), в українській гімназії (1922–1930), після закінчення якої майже рік працював на Львівському металообробному заводі «Ferrum». Восени 1931 р. вступив на механічний факультет Львівської політехніки, де навчався до 1939 р. Отримав диплом інженера-механіка і зарахований лаборантом, згодом, – асистентом кафедри теплових вимірювань цього факультету.[2]
Під час німецької окупації працював інженером Водоканалтресту і асистентом фахових технічних курсів, відкритих на базі Львівського політехнічного інституту.
У 1944 р. призначений асистентом, потім (1948) – старшим викладачем кафедри електромеханічних приладів ЛПІ. Захистив кандидатську дисертацію на тему: «Вимірювання пульсуючих витрат газу» і здобув вчений ступінь кандидата технічних наук (1952). Затверджений у вченому званні доцента (1954).[2]
Упродовж 1958–1970 рр. – один і засновників і завідувач кафедри «Автоматизація виробничих процесів», згодом перейменованої у кафедру «Автоматизація теплових та хімічних процесів». Під керівництвом Юрія Сітницького створені нові лабораторії (пневмоавтоматики, моделювання технологічних процесів на основі аналогових моделюючих машин), поповнена матеріально-технічна база кафедри.
Заснував відділ автоматизації виробничих процесів в Інституті машинознавства і автоматики АН УРСР, де працював за сумісництвом (1959–1961).[2] У 1966 р. організував курси майстрів з ремонту контрольно-вимірювальних приладів і автоматики в «Союзенергоремонттресті». Упродовж багатьох років був редактором журналу «Контрольно-измерительная техника».
Під керівництвом вченого підготовлено і захищено 11 кандидатських дисертацій.
У 1983 р. вийшов на пенсію. Помер у Львові 28 вересня 1992 р. Похований на Брюховицькому цвинтарі.
Наукова діяльність
Під керівництвом вченого сформувався напрям наукових досліджень, пов’язаний із підвищенням точності вимірювання витрат методом змінного перпаду тисків, вимірювання температури, автоматизацією хіміко-технологічних і теплоенергетичних процесів, опрацюванням теорії автоматичного керування процесами.[2]Серед послідовників його наукової школи – Є. Пістун, Л. Фабрі, В. Кос, Є. Ковела, А. Данельська.[3]
Автор понад 50 наукових праць, навчально-методичних посібників з автоматизації теплоенергетичних процесів. Зокрема: «Возможности бесконтактного измерения температуры вращающихся поверхностей» (1958); Возможности и применение сцинтиляционных счетчиков для радиометрии скважин в условиях высоких температур (1958); «Автоматичне регулювання котельних установок» (1963); «Обозначения основных величин и условные изображения приборов в схемах автоматизации производственных процессов» (1963); «К вопросу о применении пневматических схем» (1967); «До питання про класифікацію типових ланок лінійних динамічних систем» (1971); «Про один метод визначення економічної ефективності системи автоматичного регулювання» (1972).
Бібліографія Юрія Сітницького
Примітки
- ↑ Історія пласту
- ↑ 2,0 2,1 2,2 2,3 Буцко М. І. Відомі вчені Державного університету «Львівська політехніка» 1844–1994 : біогр. довід. Львів : Вид-во Держ. ун-ту «Львів політехніка», 1994. С. 117–119.
- ↑ Бурштинська Х. / Високе небо Юрія Сітницького // Аудиторія. – 2012. – 20–26 груд. (чис. 39). С. 10.
(с) Дану статтю підготувала завідувач сектора НТБ Войтович Ірина Остапівна