Відмінності між версіями «Сітницький Юрій Іванович»
(→Коротка біографія і професійна діяльність) |
(→Коротка біографія і професійна діяльність) |
||
| (Не показані 33 проміжні версії цього користувача) | |||
| Рядок 14: | Рядок 14: | ||
| Герб = | | Герб = | ||
| Підпис герба = | | Підпис герба = | ||
| − | | Батько = | + | | Батько =Іван Сітницький, професор |
| Матір = | | Матір = | ||
| Дружина = | | Дружина = | ||
| Рядок 44: | Рядок 44: | ||
}} | }} | ||
| − | ''' | + | '''Юрій Іванович Сітницький''' – український науковець, фахівець у галузі автоматизації хіміко-технологічних і теплоенергетичних процесів. |
==Коротка біографія і професійна діяльність== | ==Коротка біографія і професійна діяльність== | ||
| − | Народився 27 листопада 1912 р. у м. Львові. | + | Народився 27 листопада 1912 р. у м. Львові у сім’ї професора Академічної гімназії Івана Сітницького.<ref>[https://100krokiv.info/2017/11/sitnytskyj-yurij-inzhener-mandrivnyk Історія пласту]</ref> |
| − | + | Вчився в народній школі (1918–1922), в українській гімназії (1922–1930), після закінчення якої майже рік працював на Львівському металообробному заводі «Ferrum». | |
| + | Восени 1931 р. вступив на механічний факультет [[Львівська політехніка|Львівської політехніки]], де навчався до 1939 р. Отримав диплом інженера-механіка і зарахований лаборантом, згодом, – асистентом кафедри теплових вимірювань цього факультету.<ref name="multiple"> Буцко М. І. Відомі вчені Державного університету «Львівська політехніка» 1844–1994 : біогр. довід. Львів : Вид-во Держ. ун-ту «Львів політехніка», 1994. С. 117–119.</ref> | ||
Під час німецької окупації працював інженером Водоканалтресту і асистентом фахових технічних курсів, відкритих на базі [[Львівський політехнічний інститут|Львівського політехнічного інституту]]. | Під час німецької окупації працював інженером Водоканалтресту і асистентом фахових технічних курсів, відкритих на базі [[Львівський політехнічний інститут|Львівського політехнічного інституту]]. | ||
| − | У 1944 р. призначений асистентом, потім – старшим викладачем кафедри електромеханічних приладів ЛПІ. Захистив кандидатську дисертацію і здобув вчений ступінь кандидата технічних наук (1952). Затверджений у вченому званні доцента (1954). | + | У 1944 р. призначений асистентом, потім (1948) – старшим викладачем кафедри електромеханічних приладів ЛПІ. Захистив кандидатську дисертацію на тему: «Вимірювання пульсуючих витрат газу» і здобув вчений ступінь кандидата технічних наук (1952). Затверджений у вченому званні доцента (1954).<ref name="multiple"> Буцко М. І. Відомі вчені Державного університету «Львівська політехніка» 1844–1994 : біогр. довід. Львів : Вид-во Держ. ун-ту «Львів політехніка», 1994. С. 117–119.</ref> |
Упродовж 1958–1970 рр. – один і засновників і завідувач кафедри «Автоматизація виробничих процесів», згодом перейменованої у кафедру «Автоматизація теплових та хімічних процесів». | Упродовж 1958–1970 рр. – один і засновників і завідувач кафедри «Автоматизація виробничих процесів», згодом перейменованої у кафедру «Автоматизація теплових та хімічних процесів». | ||
Під керівництвом Юрія Сітницького створені нові лабораторії (пневмоавтоматики, моделювання технологічних процесів на основі аналогових моделюючих машин), поповнена матеріально-технічна база кафедри. | Під керівництвом Юрія Сітницького створені нові лабораторії (пневмоавтоматики, моделювання технологічних процесів на основі аналогових моделюючих машин), поповнена матеріально-технічна база кафедри. | ||
| − | Заснував відділ автоматизації виробничих процесів в Інституті машинознавства і автоматики АН УРСР, де працював за сумісництвом (1959–1961). | + | Заснував відділ автоматизації виробничих процесів в Інституті машинознавства і автоматики АН УРСР, де працював за сумісництвом (1959–1961).<ref name="multiple"> Буцко М. І. Відомі вчені Державного університету «Львівська політехніка» 1844–1994 : біогр. довід. Львів : Вид-во Держ. ун-ту «Львів політехніка», 1994. С. 117–119.</ref> У 1966 р. організував курси майстрів з ремонту контрольно-вимірювальних приладів і автоматики в «Союзенергоремонттресті». Упродовж багатьох років був редактором журналу «Контрольно-измерительная техника». |
| − | Під керівництвом вченого підготовлено і захищено 11 кандидатських дисертацій. | + | Під керівництвом вченого підготовлено і захищено 11 кандидатських дисертацій. |
У 1983 р. вийшов на пенсію. Помер у Львові 28 вересня 1992 р. Похований на Брюховицькому цвинтарі. | У 1983 р. вийшов на пенсію. Помер у Львові 28 вересня 1992 р. Похований на Брюховицькому цвинтарі. | ||
| + | |||
| + | ==Наукова діяльність== | ||
| + | Під керівництвом вченого[[Файл: Зобр_обкл_Автом_регулюв_кот_устан.jpg|150px |83 КБ |thumb|left| Автоматичне регулювання котельних установок : учбовий посібник]] сформувався напрям наукових досліджень, пов’язаний із підвищенням точності вимірювання витрат методом змінного перпаду тисків, вимірювання температури, автоматизацією хіміко-технологічних і теплоенергетичних процесів, опрацюванням теорії автоматичного керування процесами.<ref name="multiple"> Буцко М. І. Відомі вчені Державного університету «Львівська політехніка» 1844–1994 : біогр. довід. Львів : Вид-во Держ. ун-ту «Львів політехніка», 1994. С. 117–119.</ref> | ||
| + | |||
| + | Серед послідовників його наукової школи – Є. Пістун, Л. Фабрі, В. Кос, Є. Ковела, А. Данельська.<ref>Бурштинська Х. / Високе небо Юрія Сітницького // Аудиторія. – 2012. – 20–26 груд. (чис. 39). С. 10.</ref> | ||
| + | |||
| + | Автор понад 50 наукових праць, навчально-методичних посібників з автоматизації теплоенергетичних процесів. Зокрема: «Возможности бесконтактного измерения температуры вращающихся поверхностей» (1958); Возможности и применение сцинтиляционных счетчиков для радиометрии скважин в условиях высоких температур (1958); «Автоматичне регулювання котельних установок» (1963); «Обозначения основных величин и условные изображения приборов в схемах автоматизации производственных процессов» (1963); «К вопросу о применении пневматических схем» (1967); «До питання про класифікацію типових ланок лінійних динамічних систем» (1971); «Про один метод визначення економічної ефективності системи автоматичного регулювання» (1972). | ||
| + | |||
| + | ==[[Бібліографія Юрія Сітницького]]== | ||
| + | |||
| + | == Примітки == | ||
| + | {{reflist}} | ||
| + | (с) Дану статтю підготувала завідувач сектора НТБ Войтович Ірина Остапівна | ||
Поточна версія на 16:53, 20 квітня 2023
| Сітницький Юрій Іванович * | |
 Юрій Сітницький | |
| Ім'я при народженні | Юрій |
|---|---|
| Дата народження | 27 листопада 1912 р. |
| Місце народження | Львів |
| Помер | 28 вересня 1992 р. Львів |
| Поховання | с. Брюховичі |
| Батько | Іван Сітницький, професор |
| Громадянство | Україна |
| Національність | українець |
| Alma mater | Львівська політехніка |
| Спеціальність | інженер-механік |
| Галузь наукових інтересів | підвищення точності вимірювання витрат методом змінного перпаду тисків, вимірювання температури, автоматизація хіміко-технологічних і теплоенергетичних процесів, опрацювання теорії автоматизованого керування процесами |
| Науковий ступінь | кандидат технічних наук |
| Дата присвоєння н.с. | 1952 р. |
| Вчене звання | доцент |
| Дата присвоєння в.з. | 1954 р. |
| Відомі учні | Є. Пістун, Л. Фабрі, В. Кос, Є. Ковела, А. Данельська |
Юрій Іванович Сітницький – український науковець, фахівець у галузі автоматизації хіміко-технологічних і теплоенергетичних процесів.
Зміст
Коротка біографія і професійна діяльність
Народився 27 листопада 1912 р. у м. Львові у сім’ї професора Академічної гімназії Івана Сітницького.[1]
Вчився в народній школі (1918–1922), в українській гімназії (1922–1930), після закінчення якої майже рік працював на Львівському металообробному заводі «Ferrum». Восени 1931 р. вступив на механічний факультет Львівської політехніки, де навчався до 1939 р. Отримав диплом інженера-механіка і зарахований лаборантом, згодом, – асистентом кафедри теплових вимірювань цього факультету.[2]
Під час німецької окупації працював інженером Водоканалтресту і асистентом фахових технічних курсів, відкритих на базі Львівського політехнічного інституту.
У 1944 р. призначений асистентом, потім (1948) – старшим викладачем кафедри електромеханічних приладів ЛПІ. Захистив кандидатську дисертацію на тему: «Вимірювання пульсуючих витрат газу» і здобув вчений ступінь кандидата технічних наук (1952). Затверджений у вченому званні доцента (1954).[2]
Упродовж 1958–1970 рр. – один і засновників і завідувач кафедри «Автоматизація виробничих процесів», згодом перейменованої у кафедру «Автоматизація теплових та хімічних процесів». Під керівництвом Юрія Сітницького створені нові лабораторії (пневмоавтоматики, моделювання технологічних процесів на основі аналогових моделюючих машин), поповнена матеріально-технічна база кафедри.
Заснував відділ автоматизації виробничих процесів в Інституті машинознавства і автоматики АН УРСР, де працював за сумісництвом (1959–1961).[2] У 1966 р. організував курси майстрів з ремонту контрольно-вимірювальних приладів і автоматики в «Союзенергоремонттресті». Упродовж багатьох років був редактором журналу «Контрольно-измерительная техника».
Під керівництвом вченого підготовлено і захищено 11 кандидатських дисертацій.
У 1983 р. вийшов на пенсію. Помер у Львові 28 вересня 1992 р. Похований на Брюховицькому цвинтарі.
Наукова діяльність
Під керівництвом вченого сформувався напрям наукових досліджень, пов’язаний із підвищенням точності вимірювання витрат методом змінного перпаду тисків, вимірювання температури, автоматизацією хіміко-технологічних і теплоенергетичних процесів, опрацюванням теорії автоматичного керування процесами.[2]
Серед послідовників його наукової школи – Є. Пістун, Л. Фабрі, В. Кос, Є. Ковела, А. Данельська.[3]
Автор понад 50 наукових праць, навчально-методичних посібників з автоматизації теплоенергетичних процесів. Зокрема: «Возможности бесконтактного измерения температуры вращающихся поверхностей» (1958); Возможности и применение сцинтиляционных счетчиков для радиометрии скважин в условиях высоких температур (1958); «Автоматичне регулювання котельних установок» (1963); «Обозначения основных величин и условные изображения приборов в схемах автоматизации производственных процессов» (1963); «К вопросу о применении пневматических схем» (1967); «До питання про класифікацію типових ланок лінійних динамічних систем» (1971); «Про один метод визначення економічної ефективності системи автоматичного регулювання» (1972).
Бібліографія Юрія Сітницького
Примітки
- ↑ Історія пласту
- ↑ 2,0 2,1 2,2 2,3 Буцко М. І. Відомі вчені Державного університету «Львівська політехніка» 1844–1994 : біогр. довід. Львів : Вид-во Держ. ун-ту «Львів політехніка», 1994. С. 117–119.
- ↑ Бурштинська Х. / Високе небо Юрія Сітницького // Аудиторія. – 2012. – 20–26 груд. (чис. 39). С. 10.
(с) Дану статтю підготувала завідувач сектора НТБ Войтович Ірина Остапівна
